- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.14. Соціальна структура суспільства. Поняття класів. Соціальна мобільність та соціальна стратифікація.
- •3.15. Особливості динаміки сучасної соціальної структури суспільства.
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.19. Природа націоналізму, шовінізму та інтернаціоналізму.
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3.30. Сучасні концепції суспільно-історичного розвитку.
- •3.31. Проблема суб’єкта суспільно-історичного розвитку.
- •3.32. Поняття ку-ри. Ціннісні і технологічні виміри ку-ри.
- •3.33. Культура і цивілізація
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
Безпосередньо існуючи як природне тіло, людина підкорюється законам існування і розвитку кінечних тіл.
Особливість існування полягає у виникненні специфічної, унікальної для живої природи детермінації буття людини у тому, що дії людини, які могли б визначатися егоїзмом тілесних потреб, часто регулюються іншими мотивами – духовно-моральними, соціальними.
Специфіка людського буття в сполученні, взаємодії трьох відносно різних буттєвих вимірів: 1) реально існує окрема людина, перш за все як дане мисляче тіло; 2) але одночасно людина існує як індивідуальна особистість, що належить до виду homo sapiens і взята на даному витку її розвитку, еволюції; 3) людина існує і як соціально-історична істота. Всі три виміри людського існування – вихідні характеристики буття людини.
Крім того сьгодні в філософський зміст поняття людина багато вчених включають такі ознаки: а) здатність виробляти знаряддя праці, б) наявність другої сигнальної системи, в) творче мислення.
Людське буття – реальне, об’єктивне по відношенню до свідомості окремих людей і поколінь. Але буття людей не абсолютне незалежно від свідомості, від духу, бо є комплексним і унікальним єдиним природного, істотного і духовного, індивідуального і родового, особистого і суспільного. Кожен із нас – реальність для самого себе. Винятковість свого буття людина може збагнути лише в процесі відчуття, осмислення як окремої цінності. Прагнення до повного, цілісного самоутвердження пронизує все її життя, що виражається у звичайних, буденних і героїчних вчинках. На протязі життя на людину чекають випробовування. Результатом є або повне зруйнування перешкод (за умов, коли життєві ресурси достатні і вчасно мобілізовані), або ж остаточне зруйнування життя – загибель.
Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для свого життя соціальний устрій, прагне реалізувати себе в суспільстві, розкрити і використати своє вміння, навички і знання, утвердитись як індивід, як особистість.
Людина народжується двічі: спочатку як біологічна істота, потім як соціалізована істота. Чи зводиться сенс життя до збереження біологічного існування і соціального функціонування? Чи живемо ми щоб їсти, чи навпаки?
Народження внутрішнього духовного світу – це є “третє народження”. Діяльність свідомості народжується як необхідність для вираження проблем, що керують працею і спілкуванням. Однак постійна внутрішня активність людської психіки приводить до того, що виникає нова потреба : мріяти, винаходити, творити – жити внутрішнім духовним життям. Це життя стає не лише обслуговуючим засобом, а й самоцінністю.
Розгляд людської цілісності як єдиності трьох іпостасей – біологічного, соцфіального, духовного – дозволяє відповісти на питання, що означає “жити по-людськи”. Не просто сито, не просто духовно, а так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постійно взаємодоповнювали одна одну. Саморозвиток людської цілісності через реалізацію тенденцій, саморозвиток світу через діалог унікальності, свободи із світовою універсальністю – ось у чому полягає вищий сенс життя.