Практичне заняття № 12

Тема : Конфесійний стиль української мови

Контрольні запитання :

1. З історії формування конфесійного стилю української мови.

2. Сфера поширення, головне призначення та ознаки конфесійного стилю:

а) лексика конфесійного стилю;

б) функціонально-семантичний статус епітетів у конфесійному стилі.

Література :

1. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М.: Стилістика української мови:

Підручник / За ред. Л.І.Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – С. 287-291.

2. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навч. посібник. – К.: Академія,

2005. – С. 91-99.

3. Павлова І. Лексика конфесійного стилю // Дивослово. – 2001. - № 1. – С. 18-24 (конспект).

4. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу: Історико-релігійна монографія. – 2-ге вид. – К., 1994.

5. Наконечна Г. Про синонімію в богословській термінології // Єдиними устами. – 1998. - № 2. – С. 16-27.

6. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. – К., 1993.

7. Огієнко І Українська церква: Нариси з історії Української Православної Церкви: У 2т. – К., 1993.

8. Релігієзнавчий словник. – К., 1996.

9. Деравчук С. Функціонально-семантичний статус епітетів у конфесійному стилі // Дивослово. – 2003. - № 1. – С. 17-19 (конспект).

10.Дзюбишина-Мельник Н. Стильово-стилістичні орієнтації сучасного конфесійного стилю // Єдиними устами. – Львів, 1998. – Вип. 2. – С. 6-15.

11.Німчук В. Християнство й українська мова // Українська мова. – 2001. - № 1. – С. 11-30.

12.Пуряєва Н. Варіативність у сучасній українській церковно-обрядовій термінології // Вісник ХНУ. – Харків, 2000. – Вип. 491. – С. 101-110.

13.Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Львів, 1998.

Завдання 1:

Прочитайте текст конфесійного стилю. Визначте його характерні ознаки й основні мовні засоби.

Непорочна юність – це кращі дні кожної людини. У певному розумінні вони для нас – майже те саме, що земний рай для перших людей. Непорочна юність – це чиста і спокійна совість, постійна веселість, простота серця і правдивість. Ознакою непорочної душі є безкорислива любов до всіх, квітуче здоров’я, повнота душевних і тілесних сил. Тому діти посідають таке важливе місце у житті своїх батьків. Дорослі хочуть бачити у свої дітях таких людей, якими вони самі не стали. Іноді батьки сподіваються побачити в дітях самих себе.

У свою чергу, суспільство і держава бачать у молоді власне відродження. Суспільство, як і людина, старіє. Однак для нього не страшні ні старість, ні немічність там, де за посивілими синами і дочками батьківщини іде непорочна юність. Суспільство бачить у молоді майбутню державну силу, багатство і славу. Воно сподівається передати їй всі плоди своїх трудів, усі незакінчені починання в надії, що молоді сини й дочки примножать і зроблять досконалішими діяння батьків.

А кого бачить у дітях і непорочній юності Церква? Синів Царства Божого, бо, за словами Спасителя нашого Ісуса Христа, „таких є Царство Боже”. Вона дивиться на них, як на сад Божий, який вона зобов’язується виростити і виховати для вічності.

Припустімо, що віра ослабла в якомусь суспільстві, мораль занепала, повагу до святого загубленого. Де все це можна знайти і відновити, як не в дітях і молоді? Де укріпити віру і мораль? У серцях дітей. Тому що інші серця вже очерствіли.

Кому передати забутий дух християнської любові, передати вчення про чесність, про справедливість, про безкорисливість, про самовідданість, про всі святі обов’язки нашої благочестивої православної віри? Все це можна передати дітям.

Тому ніхто не дивиться на дітей з такою радістю, з такою блаженною надією, з таким священним хвилюванням, з яким дивиться на них Церква. У втраті дітей вона бачить не просто втрату в людях, але втрату для Царства Божого. Саме небо дивиться на дітей з особливою радістю.

Патріарх Філарет

Завдання 2:

Прочитайте уривок з „Книги Екклесіаст” й визначте, про що в ньому йдеться. За допомогою яких мовних засобів реалізується тема?

Стеж, як ступаєш, ідучи до Божого дому:

Прийти, щоб послухати, краще,

аніж приносити жертви разом з дурними,

Бо, самі не знаючи, вони творять зло.

Не поспішай язиком, і не квапся в серці своєму

слово вимовити, стоячи перед Богом:

Адже Бог – на небесах, а ти на землі,

Тому хай короткими будуть твої слова.

Бо мріяння постає з багатьох турбот,

І мова дурного – з безлічі слів.

Як обітницю Богові дав –

то негайно й додержуй,

Бо не шанують дурних; виконуй, раз обіцяв!

Краще не обіцяти, ніж запрягатись

і зламати слово;

Не давай вустам ввести тебе у гріх,

І не кажи посланцеві,

що помилка сталась:

На звук твоєї мови навіщо гніватися Богу,

І діла твоїх рук навіщо занапащати?

Завдання 3: прочитайте текст. Визначте його основну думку. Чи погоджуєтесь Ви з думкою про те, що кожен несе свій хрест? Який зміст Ви вкладаєте у цей вислів? Чи потрібні страждання, випробування у житті людини?

Як Ви до цього ставитесь?

Хрест... Хрест ще з прадавніх часів вважався символом долі.

Хрест... На ньому був розп’ятий великий учитель - Христос. Його били, катували, але він ніс свій хрест на Голгофу. Він не зрікався своїх ідей, не відмовлявся від своїх слів. І був розп’ятий на хресті. І воскрес на третій день. Ще сорок днів ходив Христос по землі і вчив народ. Ні, він не прокляв людей, він їх любив і молив Бога за них.

А скільки послідовників Христових терпіло муки на хресті!

Кожному Бог дав свою долю, дав змогу вибирати собі дорогу на голгофу, щоб нести свій хрест. Я думаю, чим більше страждань випадає у житті, тим важчий хрест. У декого, можливо, це просто хрестики, а в декого – величезні важкі хрести.

Чомусь трапляється так, що найважчий хрест у праведників. Не цінують за життя і геніїв, їх намагаються знищити, щоб потім через роки, через десятиліття увінчати славою.

Вони страждали, але несли свій хрест, не зрікалися покликання, не шукали легких доріг.

Тарас Шевченко... Він народився на українській землі, під українським небом, проте належить до тих світочів, котрі близькі людям усього світу і в пам’яті віків знаходять безсмертя.

Він був поетом, якого Україна до того не мала. Простий кріпак, але його боялися царі. Його ненавиділи кріпосники. Коли можновладці самодержавні кати ввігнали свої пазурі у молоду душу Шевченкову, то думали, що знищили його. А він творив. Коли заслали його у безвість, думали, що ніколи не повернеться. А він творив. Коли загнали його у безвість, думали, що ніколи не повернеться. А він повернувся...

Не боявся обшуків, тюремних мурів, переслідувань. „Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. ” – писав поет. І справді, ніколи, жодного разу він не зрікся своїх ідей, свого народу, а йшов по вузькому тернистому шляху, несучи важкий хрест на плечах. Його били, цькували. Він падав, але знову підіймався і йшов. Йшов на Голгофу заради нас, людей. Я впевнена, що коли б Шевченкові довелося прожити ще одне життя, він знов вибрав би цей хрест.

А скільки було розстріляно, замучено, забито наших співвітчизників за любов до України!

Василь Стус... Він теж був патріотом. І за це дорого розплачувався, хоч жив не за царських часів.

Його ховали від світу за кам’яні стіни.

Весь обшир мій –

чотири на чотири,

Куди не глянь – то мур, пісок і ріг.

Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий,

Це плетиво заламаних доріг, -

писав поет і знав, що тут доведеться провести йому все життя.

Від Стуса вимагали зректися своїх політичних переконань, радили написати для преси покаянного листа. За це поет одержав би свободу і зміг би повернутися на Україну. Одним листом він міг змінити свою долю... Ні, не міг, бо це б означало зрадити совість, зрадити свій народ, зрадити Бога.

На колимськім морозі калина

зацвітає рудими слізьми.

Неосяжна осонцена днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми, -

на сірих аркушах паперу за одним з’являлися нові рядки. Туга за Україною каменем лягла на груди. Смерть привидом являлася йому. Але він витримав, вистояв. В одному з віршів Стус писав:

Як добре те, що смерті не боюся я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті невідомих верств.

І його карали ще жорсткіше, та він „жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльонів, каяття”. Він знав, що повернеться. І повернувся. Повернувся в наше життя після смерті, повернувся з чистою совістю й душею, бо ніс свій хрест до кінця.

Таких могутніх духом людей, як він, у нашій історії безліч: Лесь Курбас, Кириленко, Кулик, Плужник, Лісовий, Микитенко... Їхні імена золотими буквами закарбувалися на живих сторінках книги людської пам’яті.

Багато випробувань посилає доля й нам. І так часто ми звертаємо з нашої дороги. Шукаємо різні повороти й вулички, широкі й легші дороги. Але всі вони приведуть у безвість. Адже сказав Господь, що той буде в раю, хто заходитиме не в широкі ворота, а у вузькі. Той буде благословен, хто йшов не широким, всіяним трояндами шляхом, а вузькою, порослою тернами стежкою...

Запам’ятаймо, друзі цей хрест і сьогоднішні уроки. У кожного з вас буде свій хрест. У когось важчий, у когось легший. Кожний хрест треба нести достойно, не скаржачись, бо це наш хрест.