Тема 1: “Предмет та значення логіки”

1. Логіка як наука. Історичні етапи її розвитку.

2. Пізнання, як процес відображення об’єктивного світу свідомістю людини. Форми чуттєвого пізнання. Основні особливості мислення.

3. Поняття форми мислення. Основні форми мислення.

4. Поняття закону мислення. Основні логічні закони.

5. Мова логіки. Зв’язок мислення і мови. Природні і штучні мови. Мова логіки висловлень і предикатів.

6. Значення логіки в науковому пізнанні і в практичній діяльності спеціаліста.

1.Логіка як наука. Історичні етапи її розвитку.

Логіка – це наука про мислення. Термін “логіка” походить від грецького “logos”, що означає “розум”, “думка”, “слово”, ”закономірність”. Цей термін запровадив древньогрецький філософ, логік і математик Геракліт (бл. 544 – бл. 483 р.р. до н. е.) в розумінні сталої і загальної необхідності або закономірності світу.

Мислення є також предметом вивчення ряду інших наук – філософії, психології, фізіології вищої нервової діяльності людини, але на відміну від них, логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Її предметом є закони і форми, прийоми та операції мислення, з допомогою яких людина пізнає навколишній світ. Логіка виникла в лоні філософії і зараз являє собою складну систему знань, яка включає дві відносно самостійні науки: формальну логіку та діалектичну логіку.

Формальна логіка вивчає закони вивідних знань, тобто знань, отриманих із раніше встановлених і перевірених істин, без звертання в кожному випадку до дослідів, а лише в результаті застосування законів і правил мислення. Формальна логіка складається з двох частин – традиційної і математичної.

Традиційна логіка – це перший ступінь логіки вивідних знань, це ніби арифметика логіки. Вона вивчає загальнолюдські закони логіки (протиріччя, виключеного третього, тотожності, достатньої підстави), без дотримання яких неможливе ніяке мислення – ні повсякденне, ні наукове. Вона вивчає форми мислення – поняття, судження та міркування.

Філософськими питаннями логіки, зокрема теорією вивідних знань, займались ще в VI-V ст. до н.е. давньоіндійські філософи. Ці питання вивчали також і античні філософи – Демокріт (460-370 р.р. до н.е.), Платон (бл.427- 347 р.р. до н.е.) та інші. І лише в IV ст до н.е. логіка відокремилась від філософії. Основоположником формальної логіки є великий древньогрецький філософ і логік, вчений-енциклопедист Арістотель (384-322 р.р. до н. е.). Своє логічне вчення він називав “аналітикою” і показав, що правильні міркування підпорядковані невеликій кількості незмінних законів, які не залежать від природи об’єктів, про які йде мова. Арістотель у своїх працях обґрунтував перші три основні закони логіки – протиріччя, виключеного третього і тотожності.

Лише в І ст. до н.е. учні та послідовники Арістотеля систематизували і видали його логічні твори під назвою “Organon” (знаряддя, інструмент мислення). “Organon” складався з таких праць: “Категорії”, “Про витлумачення”, “Перша аналітика”, “Друга аналітика”, “Топіка”, “Про софістичні міркування”.

Математична логіка – це другий ступінь вивідних знань, це вже ніби алгебра формальної логіки. Вона вивчає дію тих самих законів мислення, що й традиційна логіка, досліджує операції з тими самими формами думки та міркування, але йде далі по шляху абстрагування. Математична логіка застосовує математичні методи і спеціальний апарат символів та досліджує мислення з допомогою формалізованої мови (символів). А це відкриває дорогу до пізнання нових закономірностей мислення, з якими доводиться зустрічатися при розв’язуванні складних логічних конструкцій в математиці, кібернетиці та інших науках. Тому формальну логіку на сучасному етапі називають символічною.

Основоположником математичної логіки є Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) – німецький філософ і логік, видатний математик, який відкрив четвертий закон формальної логіки – закон достатньої підстави. Розроблена ним логіка класів та числення висловлень в алгебраїчній формі лежать в основі сучасної математичної логіки. Він зробив одну з перших успішних спроб формалізації та арифметизації логічних операцій.

Формалізація – це виявлення структури думок і символічне позначення її, яке дозволяє замінити виведення певного змістовного судження виведенням формули, що його виражає. Процес формалізації розпочав ще Арістотель, який вивчав структуру суджень, міркувань, доведень і спростувань і описував їх за допомогою змінних.

Найбільшого розквіту дістала логіка в ІІ половині ХІХ ст. завдяки ірландському математику Джорджу Булю (1815-1854 р.р.), який запропонував формалізацію суджень і предикатів аналогічно до операцій над числами. Тому цей розділ логіки називають алгеброю висловлень або алгеброю Буля. ( Принагідно зазначимо, що молодша донька Дж. Буля – Етель Ліліан Войніч – відома письменниця, автор роману “Овод”.)

Отже, у своєму розвитку логіка пройшла два основні етапи – традиційний та сучасний. На першому етапі (IV ст. до н.е. – ІІ пол. ХІХ ст.) логіку називають традиційною, арістотелівською. На другому етапі (ІІ пол. ХІХ ст. – до нашого часу) логіку називають сучасною, символічною, математичною. Традиційну логіку називають ще класичною, оскільки вона охоплює логіку висловлень та логіку предикатів. Сучасна некласична логіка охоплює такі розділи: деонтичну логіку, епістемічну, алетичну , темпоральну, логіку дії, логіку імперативів.