3. Поняття форми мислення. Основні форми мислення.

Логічна форма мислення – це спосіб зв’язку елементів думки, її будова, завдяки чому існує зміст і відображає дійсність.

Як було вказано вище, основними формами абстрактного мислення є поняття, судження і міркування. У формі поняття виражається певний зв’язок предмета та його суттєвих ознак. Поняття закріплюються в термінах, а тому розрізняють термінологію певної науки чи практичної діяльності, наприклад, юридичну, математичну, технічну та інші.

Судження – це форма мислення, в якій відображається зв’язок між предметами і їх ознаками, відношення між предметами і явищами, факт існування певного предмета чи явища. Вони являють собою речення, про які можна сказати істинні вони чи хибні. Позначивши поняття, які входять у судження, прийнятими в логіці символами – S (суб’єкт), тобто поняття про предмет судження, і Р (предикат) – поняття про ознаку предмета, дістанемо схему будь-якого типу судження даного виду: S є Р, S – Р, S не є Р. Наприклад, судженнями є такі речення: “Арістотель – творець логіки”, “Острог – столиця України”, “Квадрат – це прямокутник з рівними сторонами”.

Міркування – це форма мислення, за допомогою якої з одного чи двох суджень можна отримати нове судження, яке є висновком із даних суджень. Наприклад:

Всі адвокати – юристи.	Всі птахи – тварини.
Деякі юристи – адвокати.	Всі горобці – птахи.
	Всі горобці – тварини.

У кожному з міркувань висновок є судженням, записаним під рискою. Над рискою записані судження, що становлять умову міркування. У першому міркуванні - одна умова, у другому – дві.

Детальніше про кожну форму мислення буде розглянуто у наступних темах.

4. Поняття закону мислення. Основні логічні закони.

Мислення людини підпорядковане логічним законам. Закон мислення – це необхідний суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Правильний висновок в процесі міркування можна отримати при дотриманні двох умов: 1) судження, з яких складається міркування повинні бути істинними за змістом; 2) процес міркування повинен бути підпорядкованим законам мислення, тобто логічно правильним. Порушення однієї з цих вимог веде до логічних помилок.

Існує чотири основні логічні закони, які називаються законами формальної логіки:

1. Закон тотожності: судження (А) про один і той самий предмет в одному й тому самому відношенні залишається незмінним. Символічно записують його так: А  А

2. Закон виключеного третього: з двох протилежних суджень ( та ) про один і той самий предмет одне завжди є істинним. Символічно записують так: = 1, де число 1 позначає істинне висловлення. Читають: “А або не-А” і розуміють, що “третього бути не може”.

3. Закон протиріччя: два протилежні судження ( та ) про один і той самий предмет в одному і тому самому відношенні не можуть бути одночасно істинними. Символічно записують так: = 0 , де число 0 позначає хибне судження. Читають: “А і не-А”.

4. Закон достатньої підстави: кожна істинна думка (В) повинна бути обґрунтована думками (А), істинність яких доведена раніше. Символічно записують так: . Читають: “із судження А логічно слідує судження В”.

Перші три закони вивів та обґрунтував Арістотель. Четвертим законом він послуговувався, але не зміг його обґрунтувати. Це було зроблено значно пізніше, в кінці XVII – на початку XVIII ст. Готфрідом Лейбніцем .