Практичне заняття №2.

1. Іппв в Стародавній Греції: загальна характеристика

Відіграли визначну роль в історії формування і розвитку всієї культури людства. Думка оформилася і розвивалася, як ідеологія вільних людей. Свобода — фундаментальна цінність, головна мета зусиль і стержнева ідея всієї давньогрецької політичної та правової теорії і практики. Очевидно, що античне розуміння свободи не поширювалося на всіх людей, виробничо-трудова і сімейні сфери знаходилися, згідно з тодішніми уявленнями, поза сферою свободи і, відповідно, поза політикою, як відносинами свободи. Відносини рабовласника і раба, глави сім'ї та інших її членів, будучи відносинами панування і підпорядкування, трактувалися як неполітичні відносини. Взагалі, слід зазначити, що сам термін "політика" виникає у цей період і означає організацію життя полісу та його повноправних громадян. В цей період формується й інша надзвичайно важлива ідея — ідея протиставлення свободи і деспотизму.Уособленням ідеї свободи є поліс, а як приклад несвободи—життя "варварів". З розумінням політики, як форми життя вільних людей, пов'язане і трактування закону, як справжнього виразника свободи—розумної норми політичної справедливості, адекватного правила взаємовідносин вільних і рівних людей, спрямованого на забезпечення інтересів полісу.Отже в центрі уваги давньогрецької думки була проблематика, пов'язана з дослідженням закономірностей походження і функціонування політико-правових явищ.

2. Іппв раннього періоду в ст.Греції

(IX - V ст. ст. до н. е.) пов'язаний із становленням старогрецької державності і представлений Гомером, Гесіодом, Салоном, Гераклітом, Піфагором і піфагорцями, “семи мудрецями”. Міфологічні уявлення людей про Всесвіт, державу і порядок заступили погляди, в яких основну роль у їх створенні відводилася богам і, зокрема, Зевсові, що знайшло відображення в багатьох літературних пам’ятках. Так, у 8ст.до н.е. у творах Гомера «Іліада» та «Одіссея» верховним заступником справедливості є Зевс. Гомер наголошував, що основним принципом поведінки є справедливість, якої мусять дотримуватися як боги, так і люди. Створювалася окрема система знань, Греція мала значний економічний та соціальний досвід; проминула кілька форм державності; сформувався зв’язок між людиною, держ. інститутами та суспільством; склалася певна правова система. «7 мудреців» – велике значення законів для полісного життя, вдосконалювали держ. устрій; Піфагор – люди не можуть жити без управління, проти демократії – аристократія, закон – відновлення справедливості, вчення про числа, які є початком і сутністю світу.

ІППВ розквіту в Ст.Греції

(V - 1 половина IV ст. ст. до н. е.) припадає на час розквіту старо­грецької філософської та політичної думки. Цей етап представлений ученнями Демокріта, софістів, Сократа, Платона, Аристотеля. Демокріт заперечував божественне першоджерело законів, закони мають природний х-р, критерій справедливості є відповідність законів природним правам; софісти розглядали всіх людей вільними і міркували який правовий порядок міг би це забезпечити, найбільше досягнення людської культури є писані закони, закон простий договір чи союз задля державного спілкування, нерівність випливає не з природи а з людських законів; Сократ – право природне і писане, обидва на відмінну від софістів мають метою справедливість, однодумство тобто підпорядкування і відданість членів полісу законам, прийняття громадянства річ добровільна, політична свобода тільки за наявності розуму і справедливості; Платон – не допускав злидні та надмірне богатство, Всесвітом і людьми керують боги, смикаючи за певні ниточки; Арістотель – душа це розум і воля.

3. Софісти

Значення творчого доробку софістів полягало у тому, що вони раціоналізували погляди на природу, суспільство, державу, політику, право, мораль, форми та норми людського спілкування, місце та роль людини у світі. Оголошення людини мірою всіх речей було основоположним принципом цього античного просвітницького руху. Розглядали всіх людей потенційно вільними і міркували про те, який суспільний і правовий порядок міг би це забезпечити. Протагор – закони це не божественна установа, а мудрий винахід людини. Георгій – найбільше досягнення людей є писані закони. Гіппій – протиставляв природне і позитивне право, природне право є справедливість, позитивний закон суперечить справедливості. Лікофрон – державне спілкування як результат договору людей між собою про взаємний союз, закон – простий договір. За природою всі люди рівні, нерівність випливає не з природи, а з людських законів. Першими визнали природно-правову рівність людей.