37. Спроби відновлення Української держави за межами Радянської України (Карпатська Україна, Акт 30 червня 1941 р.)

Німецьку окупацію українських земель намагалась використати Організація українських націоналістів (ОУН), яка прагнула віднови-ти Суверенну Соборну Українську Державу. Відомі кілька спроб створити українські представницькі органи на окупованих україн-ських землях.

Так, 30 червня 1941 р. у захопленому Львові похідна група ОУН(б) при підтримці батальйону “Нахтігаль” зібрала представни-ків національного осередку міста і проголосила їх Національними зборами українців. Було прийнято Акт відновлення Української дер¬жави. У ньому зазначалося: “На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національно¬му Урядові, що створиться у столиці України - Києві з волі україн-ського народу”; проголошувалося також призначення Я. Стецька головою Українського державного правління.

Незважаючи на заявлену готовність “тісно співдіяти з націонал-соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації”, реакція німецько¬го керівництва була різко негативною. Коли на вимогу німецької ад¬міністрації С. Бандера та інші лідери ОУН(б) відмовились відклика-ти Акт про відновлення Української держави, їх було заарештовано, а згодом відправлено до концтабору.

Невдалими виявилися й інші спроби відновити українську дер-жавність. Створену в липні 1941 р. у Львові Українську національну раду на чолі з К. Левицьким (колишнім головою уряду ЗУНР) гітле¬рівці примусили саморозпуститися. У жовтні 1941 р. в Києві з ініціа-тиви О. Ольжича (Кандиби) ОУН(м) утворила Українську націо¬нальну раду на чолі з М. Величківським. 17 листопада 1941 р. її забо¬ронили, а понад 40 ініціаторів цієї акції, у тому числі - поетесу Олену Телігу, невдовзі розстріляли. У середині листопада 1941 р. була розпущена Українська повстанська армія - Поліська Січ (Т. Бульби-Боровця), що співпрацювала з гітлерівцями задля зни-щення у своєму регіоні залишків частин Червоної Армії.

Після невдалих спроб використати німецько-фашистську окупа-цію для відновлення української державності радикальні націоналіс-тичні організації перевели основну частину своїх кадрів на нелегаль-не становище і нелегальні форми роботи. 14 жовтня 1942 р. була створена Українська повстанська армія (ОУН - УПА). На початку 1943 р. відбулися перші збройні виступи її підрозділів. Крім Волині та Полісся дії УПА поширилися на Галичину. Подекуди тут встанов-лювалась українська цивільна та військова влада, здійснювалися зе-мельна реформа та мобілізація до лав УПА.

38. Конституційне право Радянської України є в контексті інших питань

39. Формування органів влади в незалежній Україні.

Декларація про державний суверенітет України, Акт проголо¬шення незалежності України і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. знаменують початок нового періоду нашої історії.

10 грудня 1991 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, підписану в Біловезь-кій Пущі керівниками Білорусі, Росії та України. Після того як до неї приєдналися й інші республіки і 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті керів-ники Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, Украї-ни підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав, Союз РСР припинив своє існування.

Перехід від статусу союзної республіки з обмеженим сувереніте-том і вихід України на історичну авансцену як незалежної самостій-ної держави відбувався мирним еволюційним шляхом. Він передба-чав реформування існуючих органів влади та створення нових, які ма-ли відповідати принципам незалежної держави. 12 вересня 1991 р. Верховною Радою було прийнято Закон “Про правонаступництво України”. Цей закон розв’язав питання щодо території, населення, правової й державотворчої спадщини нової Української держави та перехід до неї прав і обов’язків від Радянської України. Законом під¬тверджувалася чинність Конституції, законів та інших нормативних актів УРСР на території республіки, якщо вони не суперечать зако¬нам України, ухваленим після 24 серпня 1991 р. Найвищим органом влади проголошувалася Верховна Рада, яка мала діяти в існуючому депутатському складі до нових виборів у парламент. Органи влади, управління, судів, прокуратури мали діяти до створення нових.

Проголошення Української держави зумовило необхідність визна-чити правовий статус її населення. Верховна Рада України 8 жовтняВажливе значення для становлення суверенної Української дер-жави стало законодавче визначення головних державних символів. 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради видала Указ ”Про Держав-ний гімн України”, яким було затверджено музичну редакцію Дер-жавного гімну (автор музики М. Вербицький). Постановою Верхов¬ної Ради від 28 січня 1992 р. затверджено Державний прапор Украї-ни - національний синьо-жовтий прапор. Верховна Рада постано¬вою від 19 лютого 1992 р. затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України.Особливе місце в розбудові незалежної держави відводилося створенню власних Збройних Сил. Першим кроком до цього стала Постанова Верховної Ради від 24 серпня 1991 р. “Про військові фор-мування на території України”, згідно з якою парламентові підпо¬рядковувалися всі війська, дислоковані на території республіки. Проте наявність на території України надто великого військового угруповання (понад 700 тис. військовослужбовців) та ядерної зброї не відповідала проголошеному курсові на нейтралітет та позаблоко-вий статус. До того ж на молоду державу ліг величезний тягар утри-мання й матеріально-технічного забезпечення такої військової сили.Концептуальні та юридичні засади створення Збройних Сил Ук-раїни та оборони країни визначають прийняті Верховною Радою 11 листопада 1991 р. Постанова “Про концепцію оборони та будів¬ництва Збройних Сил України”, воєнна доктрина 19 жовтня 1993 p., а також Закони від 6 грудня 1991 р. “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”. Проголошувалося створення Збройних Сил України, які складалися з сухопутних військ (війська наземної обо¬рони); військово-повітряних сил (війська оборони повітряного прос-тору); військово-морських сил. Структура Збройних Сил України, їх чисельність, озброєння та матеріально-технічне забезпечення за-тверджуються Верховною Радою України за поданням Президента України. Оборона країни проголошувалася справою всього народу України. Зазначалось, що Україна прагне до мирного співіснування з усіма державами й підтримує свою обороноздатність на рівні обо¬ронної достатності для захисту від агресії.

У воєнній доктрині наголошувалось, що “Україна застосовує свої Збройні Сили виключно у випадках збройної агресії проти неї та по¬сягань на її територіальну цілісність, недоторканність державних кордонів або при виконанні своїх міжнародних зобов’язань”.Загальне керівництво Збройними Силами покладалося на Прези-дента України, як Головнокомандувача Збройних Сил України, й голову Ради оборони України, безпосереднє - на Міністерство обо¬рони України.На перших порах Верховна Рада України продовжувала діяти як вищий владний орган держави. Вона призначала вибори народних депутатів і затверджувала склад Центральної виборчої комісії, при-значала Прем’єр-міністра і уряд. Окрім того, вищий законодавчий орган обирав суддів Верховного Суду, обласних і Київського місь-кого судів, призначав арбітрів Вищого арбітражного суду, Генераль-ного прокурора, голову правління Національного банку України. Щоправда, протягом 1991-1993 pp. її функції були дещо змінені. Так, вона затверджувала не весь склад уряду, а лише міністрів закор¬донних справ, оборони, внутрішніх справ, фінансів, юстиції, голову СБУ, голову Держкомітету у справах охорони державного кордону та голову Державного митного комітету.Внаслідок неокресленості повноважень Президента, Прем’єр-мі-ністра, неузгодженості функцій законодавчої та виконавчої влади, центральної влади і регіонів державний апарат працював із перебо¬ями. Верховна Рада намагалася здійснювати управління державою, часто-густо втручаючись у розв’язання поточних питань. Законо¬давча діяльність парламенту не встигала за життям. Президент праг-нув, не обмежуючись сферою виконавчої влади, взяти на себе части-ну повноважень Верховної Ради. Через те зокрема відбувалося галь-мування демократичних перетворень і економічних реформ.

У цій ситуації було зроблено рішучі кроки на шляху реформуван-ня виконавчих структур. Відповідно до Указу Президента від 25 лю-того 1992 р. міністерства позбавлялися права безпосередньо управля-ти підприємствами і мали відповідати за реалізацію державної полі-тики у відповідних галузях. Законами від 18 листопада та від 19 груд-ня 1992 р. розширювалися повноваження Кабінету Міністрів Украї-ни. Уряд отримав тимчасове право ухвалювати декрети з економіч-них і соціальних питань, які мали силу законів.Ускладнювався процес створення місцевих органів державної вико-навчої влади. Верховна Рада, у полоні старих, ще радянських підходів, хотіла мати свою вертикаль і також виконавчу владу. Президент на-магався очолити виконавську державну вертикаль.У лютому 1994 р. було прийнято Закон “Про формування місце-вих органів влади і самоврядування”, відповідно до якого після ви-борів безпосередньо населенням улітку 1994 р. місцевих Рад та їхніх голів було скасовано інститут представника Президента України і місцевої адміністрації. В новій редакції цього закону від 28 червня 1994 р. виконкоми відповідних Рад отримали право виконувати од¬ночасно й функції місцевих органів виконавчої влади, а на голів від-повідних Рад покладалися також функції глав місцевих державних адміністрацій.аступна реорганізація органів влади на місцях відбулася з прий-няттям у червні 1995 р. конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України. Зазначалося, що в областях, районах, містах Києві та Севастополі створюються державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій. У селах, селищах і містах грома-дянами обираються органи місцевого самоврядування - відповідні сільські, селищні і міські Ради на чолі з головами Рад. Виконавчі ор-гани цих Рад - виконавчі комітети, які очолюють голови Рад, здій-снюють також ряд делегованих їм повноважень державної виконав-чої влади.

Новий етап у формуванні виконавчої вертикалі відбувся вже на основі нової Конституції України з прийняттям у 1997 р. нових зако¬нопроектів про місцеві держадміністрації, про місцеве самовряду-вання, про територіальний устрій і статус адміністративно-територі-альних одиниць тощо.