32.Поняття і ознаки множинності злочинів.

Термін „множинність злочинів” у чинному КК не використовується. Щоб скласти уявлення про „множинність злочинів” необхідно чітко розмежовувати два головних різновиди можливої злочинної поведінки: одноразова ( одинична) та багаторазова злочинна поведінка, коли особою вчинено більше ніж один злочин.

Множинність злочинів – це вчинення особою (або особами-співучасниками) двох або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину. Множинність злочинів – це родове поняття, яким охоплюються усі різновиди неодноразово вчинених особою злочинів.

Множинність злочинів враховується при кваліфікації злочинів, її також враховує суд, призначаючи покарання.

Видами множинності є:

1) повторність (ст32 КК) – вчинення особою одного і того ж злочину повторно;

2) сукупність (ст.33 КК) – вчинення кількох (однорідних, тотожних чи різнорідних) злочинів, описаних у різних статтях ОЧ КК;

3) рецидив (ст.34 КК) – вчинення особою нового злочину після засудження за раніше вчинений злочин.

33.Серед цих заходів відповідне місце посідає покарання. Його місце в системі заходів кримінально-правового впливу, що засто-совується в межах кримінальної відповідальності особи: а) покарання є заходом кримінально-правового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальност особи; б) воно є основою кримінальної відповідальності особи; в) за своїм змістом покарання мае бути найбільш суворою формою кримінальної відповідальності особи.

Покарання по кримінальному праву України - це особлива форма державного примусу, яка застосовується згідно з вироком суду до особи, яка винна в скоєнні злочину, з метою його виправ-лення і запобігання новим злочинам зі сторони як засудженого, так і інших осіб і вираження від імені держави негативно!' мора-льно-політичної оцінки виновного і скоєнного ним злочину.

Цілі покарання «Покарання не мае на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність». Таким чином, безпосередньо зі змісту ст. 50 випливають такі цілі покарання: а) виправлення і перевиховання засудженого; б) запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; в) запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами.

15. Правові відно́сини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких

мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правові відносини виникають тоді

і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правові відносини на

відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від

порушень. Держава встановлює санкції за порушення тих чи інших правових

відносин, за матеріальну шкоду, за порушення юридичних обов'язків, за факти

правопорушень

Склад (структура) правовідносин - це його внутрішня будова.

Структурні елементи правовідносин:

· Утримування;

· Суб'єкти;

· Об'єкти.

Утримування (юридичне) правовідносини - це суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін (суб'єктів) правовідносин.

Суб'єктивне право - це вид і міра можливого (дозволеного) поводження особи (управомоченного).

Юридичний обов'язок - це вид і міра належного (необхідного) поводження особи (правообязанного).

Суб'єкти правовідносин («суб'єкти права») - це учасники (сторони) правовідносин.

17. Норма права - це встановленою або санкціоноване, а також охоронюване державою правило поведінки, що визначає праваі й обов'язки осіб у регульованих суспільних відносинах.

Структура норми права - це її внутрішня будова.

До структурних елементів норми права ставляться:

· гіпотеза - частина норми, що вказує на фактичні обставини, при настанні яких варто виконати встановлене правило;

· диспозиція - частина норми, що містить саме правило поведінки, що вказує на права та обов'язки сторін у регульованому відношенні;

· санкція - частина норми, що передбачає заходи примусового впливу, застосовувані до порушників даного правила поведінки.

У статтях нормативно-правових актів звичайно зустрічаються норми, що мають два структурних елементи: гіпотезу й диспозицію або гіпотезу й санкцію. "Гіпотеза - диспозиція", "гіпотеза - санкція" - це парні структурні елементи норми, при наявності яких вона взагалі може відбутися як регулятор суспільних відносин. Норма права, що має структуру "гіпотеза- диспозиція", називається регулятивною нормою. Норма права, що має структуру "гіпотеза- санкція", називається охоронною нормою.

Дія регулятивних норм доповнюється дією охоронних норм. Іншими словами, при порушенні диспозиції регулятивної норми гіпотеза відповідної їй охоронної норми може розглядатися як ланка, що поєднує їх у єдине ціле, тобто в так звану логічну норму, у структурі якої можна розрізняти три елементи, логікові взаємозв'язку яких виражає схема: "якщо - те - інакше" (гіпотеза - диспозиція- санкція). Наприклад, згідно п. 3 ст. 2 Закону України "Про власність", "кожний громадянин в Україні має право володіти, користуватися й розпоряджатися майном особисто або разом з іншими". Право володіти, користуватися, розпоряджатися майном охороняється, зокрема, дією норм Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти індивідуальної власності громадян.

Таким чином, гіпотеза, диспозиція, санкція - це взаємозалежні структурні елементи норми права, при наявності яких вона (норма) є повноцінним регулятором суспільних відносин у плані її забезпеченості охороною державою від порушень. Наприклад, що зобов'язує диспозицію регулятивної норми юридично безвідповідально можна не виконувати, якщо немає норми, що передбачає санкцію, застосовувану у випадку невиконання цього обов'язку.

Однак відносна самостійність, самодостатність дії охоронних норм припускає, що питання про залучення правопорушника до юридичної відповідальності може вирішуватися правоприменителем винятково в рамках порушеної охоронної норми, без пошуку її зв'язку з відповідною регулятивною нормою.

34.Система і види покарань в кримінальному праві. Cистема покарань - це встановлений кримінальним законом обов'язковий для суду вичерпаний перелік покарань, розміщених у відповідному порядку залежно від їх тяжкості - від найлегших до найтяжчих. Характерні ознаки системи покарань:

-встановлення її виключно кримінальним законом;

-її вичерпний, замкнутий характер;

-обов'язковість для органів судової влади;

-наявність співвідношення між окремими видами покарання;

-побудова за принципом «від найлегших до найсуворіших»;

-можливість при застосуванні покарання переходу в межах замкнутої системи від більш суворих до менш суворих покарань за наявності відповідних підстав (ст. 69 КК).

Система покарань встановлена у чинному законодавстві в ст. 51 КК, яка визначає; «До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплін

59. Відповідно до закону відпустка - це час відпочинку, що обчислюється у календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

працівникам надаються такі види відпусток:

1) щорічні трудові відпустки;

2) соціальні відпустки.

Щорічна трудова відпустку призначений для відпочинку працівника, відновлення працездатності, зміцнення здоров'я та інших особистих потреб працівника і надається на певну кількість календарних днів із збереженням місця роботи(посади) і середньої заробітної плати.

Під соціальною відпусткою розуміється звільнення працівника від роботи на певний період з метою створення сприятливих умов для материнства, догляду за дітьми, отримання освіти без відриву від виробництва і для інших соціальних цілей. Працівникам надаються такі види соціальних відпусток:

1) відпустку без збереження заробітної плати

2) навчальний відпустку

3) відпустки у зв'язку з народженням дитини (дітей)

4) по догляду за дітьми

5) творчу відпустку.

60.оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, яка правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або

уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або

надані послуги.

Правове регулювання оплати праці здійснюється трьома способами:

централізованим (або державним);

локалізованим;

договірним. Мінімальна заробітна плата – це встановлений державою розмірзаробітної плати, нижче якого не може провадитися оплата за фактичновиконану найманим працівником повну місячну норму праці. До мінімальноїзаробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні такомпенсаційні виплати.Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплатипраці.сновна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці йвизначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовимиокладами, а також надбавками і доплатами в розмірах, встановленихзаконодавством. Додаткова оплата праці залежить від результатівгосподарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій,винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а такожнадбавок і доплат, які не передбачені законодавством, або понад розміри,встановлені законодавством. На Україні в даний час використовується тарифна система оплати праці –це сукупність взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифнихставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик