1.Поняття і ознаки держави

Держава – це особлива організація політичної влади у соціально неоднорідному суспільстві, яка відображає, в першу чергу, інтереси домінуючих груп цього суспільства і за допомогою якої здійснюється управління суспільством.Основними ознаками держави є:

- територія – відокремлена кордонами частина земної поверхні, на яку розповсюджується влада даної держави. Територія є матеріальною базою держави і основою для визнання її іншими державами;

- суверенітет – політико-правова властивість, під якою розуміють верховенство, самостійність, неподільність влади на території країни та її незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах;

- наявність апарату управління та примусу, який практично реалізовує різні функції держави;

- здатність видавати загальнообов’язкові для всього населення правові норми та забезпечувати їх виконання;

- наявність податкової системи, яка забезпечує засоби для утримання державного апарату.

2.Теорії виникнення держави

Основні теорії походження держави:

Теологічна теорія виникла за часів глибокої давнини. Відповідно до неї державний устрій було даровано людям вищими силами на виконання божественного задуму влаштування світу. Усяка влада, таким чином, походить від бога. Верховний правитель є або уособленням божества, або його представником на землі. Поняття «держава» і «влада правителя» ототожнюються, і ні в якому разі не можуть розглядатися окремо одне від одного. Лише свята церква, як пряме представництво Бога на Землі, може критикувати правителя або позбавляти його влади під приводом того, що дії правителя не відповідають божественній волі.

Антропологічна (патріархальна) теорія. Давньогрецький філософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію в ІV столітті до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в об'єднанні виникає сім'я. Сім'ї об'єднуються в селище, а селища в місто-державу.

Договірна теорія. Теорію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано в ХVІ — ХІХ столітті. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами, вирішувати соціальні конфлікти. Виходячи з цієї необхідності люди домовилися між собою про передачу своїх політичних прав (або їхніх частин), загальній організації, створивши таким чином державу.

Психологічна теорія. Автори — французький дипломат граф Жозеф Артюр де Гобіно. Держава виникає з психологічної потреби більшості людей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною, вона покликана бути основою адекватної ієрархічної соціально-політичної структури. Походження держави пов'язується з людською психікою, якій притаманна потреба копіювати дії та підкорятися лідеру — видатній особі, яка здатна керувати суспільством. Держава є організацією для здійснення такого керівництва. Жозеф Артюр де Гобіно та Х'юстон Стюарт Чемберлен вважали, що за своєю природою людство поділяється на два основних психічних типи:

ті, кому за їх психічними якостями визначено панувати в суспільстві,

ті, хто має потребу в поводиреві, кому визначено Небом перебувати в послуху.

Теорію завоювання було розроблено в ХІХ столітті Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером, Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. Походження держави пов'язується з притаманними історії розвитку людства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення такого підкорення і створюється держава як особливий апарат примусу.

Історико-матеріалістичну теорію походження держави було розроблено в ХІХ столітті Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Поява держави зумовлюється економічними причинами: суспільним поділом праці, виникненням приватної власності та розшаруванням суспільства на соціальні верстви з протилежними економічними інтересами. Економічно пануючий у суспільстві клас сконцентрував у своїх руках не лише власність, але і необхідну для її захисту політичну владу.

38. Поняття і системи цивільного права. Цивільне право - одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.

Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

- юридичною рівністю сторін;

- диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати свої взаємовідносини на свій розсуд повністю або частково у межах, передбачених чинним законодавством;

- особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний суд, арбітражний чи третейський суд);

- наявністю майнової відповідальності сторін. Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв'язком елементів - юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, представництво й довіреність, позовна давність.

Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Як частина юридичної науки цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення й розвитку, а також розробляє способи його подальшого удосконалення.

37. До обставин, які обтяжують кримінальну відповідальність, відноситься скоєння злочину особою, яка: раніше вже скоїла злочин, скоєння злочину групою, скоєння злочину з корисливих та з інших ницих мотивів, залучення неповнолітніх до скоєння злочину, скоєння злочину з особливою жорстокістю чи знущання над потерпілим, скоєння злочину з використанням умов суспільної біди, скоєння злочину особою, яка перебувала в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння та ще деякі інші. Серед обставин, які пом'якшують вину, можна назвати: скоєння злочину в стані сильного хвилювання, викликаного неправомірними діяннями потерпілого, скоєння злочину внаслідок важких особистих чи сімей скоєння 285 злочину під тиском загрози чи спонукання До обставин які ведуть до пом'якшення відповідальності відноситься шире розкаяння V вчиненому злочині, явка з повинною, допомога у проведенні слідства них обставин, скоєння злочину неповнолітнім. До кримінальної відповідальності притягаються молоді т.юди. яким до скоєння злочину виповнилося 16 років. Однак за деякі види злочинів підлітки можуть притягатися до кримінальної відповідальності, уже починаючи з 14 років До цих злочинів відносяться: убивство, умисне нанесення тілесних ушкоджень,, які спричинили погіршення здоров'я потерпшого, крадіжка, розбій, злісне чи особливо злісне хуліганство, умисне знищення чи пошкодження державного, колективного чи індивідуального майна громадян, що призвело до важких наслідків. Якщо суд визнає що виправлення особи яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин що не становить великої громадської небезпеки, можливе без застосування кримінального покарання, він може застосувати до такої особи примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням. До таких заходів виховного характеру може відноситися направлення підлітка до спеціального профтехучилища.

36. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.Відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку, передбачена кримінальним, адміністративним та іншим законодавством. Кримінальній відповідальності підлягають особи, які до вчинення злочину досягли віку 16 років. Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності.Закон також передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Йдеться про осіб віком від 14 до 16 років. Вони підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів, як: убивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, зґвалтування, хуліганство та інші.Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив перш за все тим, що особа уже в 14-річному віці усвідомлює суспільну небезпеку і протиправність багатьох тяжких злочинів.Діти віком від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте ч. 2 ст. 97 Кримінального кодексу визначає, що до цих осіб можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру з дотриманням умов, передбачених особливою частиною КК.Згідно зі ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого каяття і подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому випадку суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на термін, що не перевищує трьох років. До неповнолітніх застосовують лише такі основні види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний термін.