Стаття 121. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержан­ня інших компенсацій у зв'язку зі службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачу­ються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних за­конодавством.                                                                          

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.

 

         1. Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон (далі у межах коментаря до ст. 121 КЗпП — Інструкція) виз­начає службове відрядження як поїздку працівника за розпоряджен­ням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службо­вого доручення поза місцем його постійної роботи. Вказання у ст. 121 КЗпП і в Інструкції на службовівідрядження зовсім не означає, що законодавство про відрядження поширюється не на всі категорії працівників, а лише на державних службовців або службовців взагалі. У відрядження може бути направлений будь-який працівник, якщо тільки у цьому виникає необхідність. Тому, щоб запобігти конфліктів, породжених правовою невизначені­стю, слід було б у місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку зазначати про обов'язок працівників виконувати роз­порядження власника (за термінологією названої Інструкції — керівника) про поїздку у відрядження. Тоді у працівників не буде ніяких підстав заперечувати проти направлення їх у відряджен­ня, посилаючись на порушення умов трудового договору про місце виконання трудових обов'язків.

         2.  Власник у той же час не вправі вимагати від працівника по­їздки у відрядження для виконання завдання, не обумовленого тру­довим договором. Така вимога не відповідала б правилам ст. 21 і 31 КЗпП.

         На відміну від раніше чинного законодавства Інструкція уточнює визначення відрядження як поїздки в інший населений пункт (рані­ше відрядження визначалося як поїздка в іншу місцевість). Поняття "інший населений пункт" дозволяє чітко розмежувати відрядження від переміщення працівника у межах місця роботи за трудовим до­говором: якщо працівник для виконання завдання власника зму­шений виїхати за межі території населеного пункту, в якому зна­ходиться місце роботи, для виконання завдання власника, то це ще не можна кваліфікувати як відрядження, оскільки виїхати за межі даного населеного пункту — ще не значить в'їхати натериторію іншого.

         Складність у розмежуванні відрядження і поїздки працівника для виконання завдання власника, яка не має ознак відрядження, виникає у тому разі, коли відповідно до адміністративно-терито­ріального поділу деякі населені пункти (міста) включають в себе інші населені пункти (села, селища і навіть інші міста). Зазначен­ня в Інструкції такої ознаки відрядження, як поїздка до іншого населеного пункту, дозволяє вирішити і це питання. Поїздка до іншого населеного пункту (села, селища, міста), що хоч би і вхо­дить до складу більш великого населеного пункту (міста), має кваліфікуватися як відрядження, оскільки працівник у цьому разі в'їхав на територію іншого населеного пункту.

         В той же час, Інструкція визнає відрядженням лише поїздку за межі місця постійної роботи. Тому ознак відрядження немає, якщо працівник прийнятий на роботу, що має роз'їзний (рухо­мий, пересувний) характер, чи передбачає виконання трудових обов'язків у польових умовах, тобто таку, до якої входять постійні поїздки в інші населені пункти.

         3. За працівником, направленим у відрядження, зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток (частина третя статті, що коментується).

         Середній заробіток, що зберігається за працівником на час відрядження (за всі робочі дні), обчислюється виходячи з виплат «і два календарних місяці, які передували місяцеві, в якому розпочалось відрядження (працівник виїхав у відрядження). За ло­гікою речей середня заробітна плата має зберігатися за відрядже­ними працівниками лише на період проїзду до місця відрядження і назад. Решту часу працівник, за загальним правилом, виконує роботу, передбачену трудовим договором. Отже, його праця і має оплачуватись відповідно до умов трудового договору. Це сто­сується і преміювання. Відповідно до встановлених показників саме належне виконання завдання у відрядженні може бути підста­вою для нарахування і виплати преміальної винагороди. Але у буквальному змісті законодавство не дозволяє у подібних випад­ках нараховувати працівникам премії, так як час перебування у відрядженні оплачується у розмірі середнього заробітку і додат­ково може оплачуватись лише відповідно до ст. 9-1 КЗпП.

  Правило про оплату часу перебування у відрядженні у розмірі середнього заробітку чинне і тоді, коли працівник направляється за його погодженням у відрядження для виконання завдання, що вихо­дить за межі його трудових обов'язків. Це, звичайно ж, цілком відпо­відає літері нормативного акта, але при направленні у відрядження для виконання більш високооплачуваної роботи прямо зачіпає інте­реси працівника.

         4. Встановлені такі організаційні і фінансові правила направ­лення працівників у службові відрядження:

         4.1. Право власника направляти працівників у відрядження для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, за загаль­ним правилом, не обмежується. Воно обмежується лише стосовно окремих категорій працівників (ст. 176 КЗпП). Направлення у відряд­ження для виконання завдання, що виходить за межі трудових обо­в'язків працівника, в силу ст. 21 і 31 КЗпП допускається лише за погодженням працівника.

         4.2. Направлення у відрядження здійснюється керівником підприємства чи його заступником і оформляється наказом (роз­порядженням) з зазначенням пункту (пунктів) призначення, най­менування організації, куди працівник відряджається, терміну і мети відрядження. Додатково щодо відряджень за кордон перед бачено затвердження відрядного завдання, в якому, зокрема, визна­чаються умови перебування за кордоном. У разі поїздки у відрядження за кордон за запрошенням додається його копія перекладом. При відрядженні за кордон передбачено також затвердження кошторису витрат (п. 1.1 розділу IIІнструкції).

         4.3. Справжня морока у керівників і бухгалтерів виникає від пункту 5.4.9 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Він припускає можливість відносити будь-які витрати на відрядження до валових витрат платника податку на прибуток лише за умови, що зв'язок відрядження з господарською діяльністю платника цього податку підтверджений документами, вичерпний перелік яких наведений у зазначеному пункті 1) запрошеннями приймаючої сторони, діяльність якої збігається і діяльністю платника податку, працівник якого направляється у відрядження; 2) укладеними договорами (контрактами); 3) інши­ми документами, які встановлюють чи посвідчують бажання вста­новити цивільно-правові відносини (очевидно, протоколи про наміри тощо); 4) документами, що посвідчують участь особи, яка відряджається, у переговорах, конференціях чи симпозіумах, котрі проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку. Значить, відряджати заступника ке­рівника державного підприємства до міністерства, а юриста — до арбітражного суду можна. Але витрати з виплати працівнику компенсацій віднести на валові витрати відповідно до наведених формулювань дуже важко. Можна відрядити працівника у відок­ремлений підрозділ підприємства, розташованого на території іншої територіальної громади, але віднесення на валові витрати платника податків пов'язаних з цим витрат вельми проблематич­не. Інструкція сумлінно повторює у цій частині відповідні поло­ження Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". І все ж практика поки що не йде лінією послідовного застосування пункту 5.4.8 ст. 5 названого Закону.

          4.4. Відрядженому працівникові видається посвідчення про відрядження за встановленою формою, у тому числі і в тих ви­падках, коли працівник має повернутися з відрядження у день виїзду у відрядження.

         4.5. Закон байдужий до витрат часу працівника на поїздку у відрядження у межах одного дня (доби). Лише при виїзді у відряд­ження у вихідний день Інструкція передбачає надання іншого ви­хідного дня. У решті випадків питання про тривалість робочого дня у день виїзду у відрядження і в день прибуття з відрядження повинна вирішуватися місцевими правилами внутрішнього тру­дового розпорядку. Але оскільки на практиці зазначені правила названі питання не вирішують, створюється ситуація правової невизначеності, в якій несумлінний працівник зачіпає права підприємства, а несумлінний керівник зачіпає права сумлінного працівника.

         4.6. Граничний строк відрядження — 30 календарних днів, а за кордон — 60 днів. Відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" (далі в межах коментаря до цієї і статті — постанова) направлення на виконання монтажних, на­лагоджувальних, ремонтних та будівельних робіт також визнаєть-01 відрядженням. За умови, що інше не визначено колективним договором, а також правилами внутрішнього трудового розпо­рядку, власник вправі направити працівників в іншу місцевість (в інший населений пункт) для виконання перелічених робіт без додержання встановлених граничних строків відрядження. Назва­ний Інструкцією строк відрядження (направлення) на виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних та будівельних робіт не повинен перевищувати періоду будівництва об'єктів.

4.7. Фактичний час перебування у місці відрядження визначається відмітками у посвідченні про відрядження. Відмітка у по­свідченні про відрядження робиться у кожному населеному пункті." Якщо працівник виконує під час відрядження службове завдання на декількох підприємствах одного і того ж населеного пункту, відмітка у посвідченні про відрядження робиться на од­ному із підприємств. Відсутність у посвідченні про відрядження відміток про прибуття до місця відрядження та вибуття з нього позбавляє працівника права на одержання добових (п. 1.5 роз­ділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон). Треба думати, що до відсутності відмітки прирівнюєть­ся відсутність печатки на відмітці, оскільки п.1.3 Інструкції спе­ціально обумовлює засвідчення відмітки печаткою.

         4.8. Особи, що виїздять у відрядження з даного підприємства, реєструються на цих підприємствах у журналі встановленої форми. Реєстрації відряджених на підприємстві, до якого працівник відряд­жається, законодавство не передбачає.

         4.9. На працівників, що перебувають у відрядженні, поширюєть­ся режим робочого часу і часу відпочинку того підприємства, на яке вони відряджені. Замість днів відпочинку, не використаних під час відряджень, інші дні відпочинку після повернення з відрядження працівникам не надаються. У грошовій формі робота під час відрядження у вихідні, святкові чи неробочі дні також не ком­пенсується. Виняток становлять лише ті випадки, якщо праців­ник спеціально відряджений для роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, коли працівник має право на оплату праці та ком­пенсації відповідно до загальних правил.

         4.10. Якщо у відрядження направляється працівник, що пра­цює не лише по основному трудовому договору, а й за сумісниц­твом, можливі три варіанти виникаючих при цьому відносин. Перший — працівник направляється у відрядження за основним місцем роботи, а на роботі за сумісництвом йому надається відпу­стка без збереження заробітної плати. Другий — працівник на­правляється у відрядження за основною роботою і роботою за сумісництвом. За ним при цьому зберігається місце роботи (по­сада) і середній заробіток за основною роботою і роботою за сумісництвом, а обов'язок компенсувати витрати по відряджен­ню розподіляється між підприємствами основної роботи та ро­боти за сумісництвом за погодженням між ними. Третій: пра­цівник направляється у відрядження по роботі за сумісництвом, а за основним місцем роботи йому надається відпустка без збе­реження заробітної плати. Надання відпустки у подібних випадках за основною роботою і роботою за сумісництвом тривалістю в сумі не більше 15 календарних днів на рік не допускається відповідно до ст.26 Закону "Про відпустки". При необхідності перебування у відрядженні більше 15 календарних днів на рік працівник змушений буде звільнитися з основної роботи чи роботи за сумісництвом.

         5. За час перебування у відрядженні працівникам компенсуються не підтверджені документально витрати на харчування і фінансування особистих потреб фізичної особи (ст. 5.4.8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"), тобто виплачуються добові. Розмір добових визначається постановою. Встановлені єдині граничні норми добових витрат, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ, організацій (треба думати, що також І для осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без ство­рення юридичної особи) незалежно від форм власності.

         5.1.  У разі, коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях не вносяться витрати на харчування, граничний розмір добових при відрядженнях у межах території України становить 6 грн., при відрядженні за кордон — 160 грн.

         5.2. У разі, коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях вноситься вартість одноразового харчування, граничний розмір добових при відрядженнях у межах території України ста­новить 4 грн. 80 коп., а при відрядженні за кордон —126 грн.

         5.3. У разі, коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях вноситься вартість дворазового харчування, граничний розмір добових при відрядженнях у межах території України ста­новить 3 грн. 60 коп., а при відрядженні за кордон —90 грн.

         5.4.  У разі, коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях вносяться вартість триразового харчування, граничний розмір добових при відрядженнях у межах території України ста­новить 2 грн. 40 коп., а при відрядженні за кордон —57 грн.

         5.5. Якщо за загальним правилом розмір витрат на харчування, що вноситься до рахунків на оплату проживання у готелях і компенсованих працівнику, обмежується лише самою сумою цих витрат, то для державних службовців та інших працівників підприємств, установ, організацій, які повністю чи частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, вста­новлені додаткові обмеження: цим категоріям працівників відшко­довуються внесені до рахунків на оплату проживання в готелях витрати на харчування за рахунок добових.

 5.6. Оскільки Типові бланки документів, що видаються прожива­ючим в готелях, не передбачають вказання в них на вартість харчу­вання, працівнику, що звітуватиме про відрядження, слід запропонувати самому зазначити, яку кількість разів удень він харчувався в рахунок оплати часу проживання, і засвідчити ці відомості своїм підписом. Внесення у такий запис безсумнівно неправдивих відомостей може тягти далеко йдучи і навіть кримінально-правові наслідки. Складніше вирішується питання з вартістю харчування, котрої працівник не знає, оскільки вона не виділена у рахунку на проживання у готелі.

         6. Слід звернути увагу на ту обставину, що стосовно підприємств, установ, організацій, заснованих на недержавних Фірмах власності, і підприємств, які повністю чи частково не утримуються за рахунок бюджетів, встановлені єдині граничні нормидобових при відрядженні за кордон незалежно від держави, до якої працівник відряджається. Граничний розмір один при відрядженні, наприклад, і до Білорусі і до СІЛА. Ця норма лише відтворює положення п.5.4.8 ст.5 Закону "Про оподаткування при­бутку підприємств", яка передбачає, що граничні норми добових встановлюються у гривнях в єдиній сумі для відряджень за кор­дон незалежно від держави відрядження і статусу населених пунктів і в єдиній сумі для відряджень у межах України незалеж­но від статусу населених пунктів.

         7. На наш погляд, вряд чи є підстави вважати розміри добо­вих, передбачені п. 1 постанови, фіксованими їх розмірами в усіх випадках. При відрядженні у межах України розміри добових, зазначені у цьому пункті, дійсно являються фіксованими, ©скільки ніякий інший фіксований розмір не встановлений. Але при відряд­женні за кордон крім граничного максимального розміру добо­вих, передбаченого п. 1 постанови, встановлений і мінімальний розмір. Правда, він встановлений не у вигляді конкретного роз­міру, але все ж у вигляді норми, що має ознаку формальної виз­наченості: підприємства видають працівникам аванс на "поточні витрати в розмірах, обумовлених їх реальними потребами у державі перебування згідно із встановленими нормами" (п.4 тієї ж постанови). В силу викладеного заниження розміру добових у порівнянні з нормами, встановленими п. 1 постанови, при відряд­женні у межах України не допускається навіть за погодженням сторін трудового договору. При відрядженні за кордон власник вправі занизити розмір добових, але в будь-якому разі він не повинен бути нижче розміру, обумовленого реальними потреба­ми працівника у відповідній державі перебування.

         Викладене відповідає Інструкції про службові відрядження у межах України і за кордон, котра дає право власнику встанов­лювати обмеження розмірів добових лише при відрядженні за кордон (п.1.20 розділу II).

         Обмеження розміру добових встановлюється наказом (розпо­рядженням) власника (абзац дванадцятий Загальних положень; п.1.20 розділу IIІнструкції). Відмітимо, що це правило не зовсім відповідає ст. 15 Закону "Про оплату праці", згідно з якою норми компенсаційних виплат з додержанням мінімальних норм і гарантій передбачених законодавством, встановлюються у колективному договорі, а якщо останній не укладений, власник зобов'язаний погоджувати норми компенсаційних виплат з профспілковим органом що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво органом.

         8. Оскільки розміри добових встановлені у гривнях, для їх пере рахунку в іноземну валюту використовується прогнозний офіційний курс національної валюти України до долара США Він встановлений на 1999 рік у розмірі 4 гривні за один долар США                 Прогнозний офіційний курс встановлюється кожний поточний рік. Постанова не визначає, який орган встановлює прогнозний курс валют. Треба думати, що це компетенція Кабінету Міністрів України, оскільки він визначив цей курс на 1999 рік і не дав доручення іншому державному органові встановлювати цей курс в подальшому.

         9. Добові відрядженим працівникам виплачуються за всі дні відрядження, включаючи вихідні, святкові, неробочі дні, день від'їзду і день приїзду. День від'їзду визначається за часом відправлення транспортного засобу. Наприклад, при відправленні поїзда 19 вересня о 23 годині 59 хвилин днем від'їзду у відряджен­ня вважається 19 вересня, при відправленні 20 вересня об 1 хви­лині на першу годину днем від'їзду буде 20 вересня. Якщо стан­ція, пристань, аеропорт знаходяться за межами населеного пункту, де працює відряджений, при визначенні часу (дня) від'їзду (приїзду) враховується час, необхідний для проїзду від (до) станції, пристані, аеропорту.

         У звичайному розмірі виплачуються добові при направленні пра­цівника у відрядження на один день чи у таку місцевість, звідки пра­цівник має можливість щодня повертатися до місця постійного про­живання.

 10. Затрати на наймання житлового приміщення відшкодовують­ся у межах фактичних затрат з урахуванням додаткових послуг, наданих у готелях за умови подання підтверджуючих документів. Закон "Про оподаткування прибутку підприємств" цілком нега­дано пішов шляхом розширення додаткових послуг, які разом з затратами на наймання житлового приміщення підлягають відшко­дуванню працівникам з віднесенням цих витрат підприємств на валові витрати платників податку на прибуток. До таких послуг належать побутові послуги (прання, чистка, лагодження, прасу­вання одягу, взуття чи білизни), користування холодильником, телевізором за умови документального підтвердження витрат на такі послуги.

         11. Крім плати за наймання житлового приміщення (з урахуван­ням додаткових послуг) відрядженим працівникам компенсуються витрати по бронюванню місць у готелях у розмірі 50 відсотків добо­вої вартості місця. Для державних службовців і працівників, котрі направляються у відрядження підприємствами, організаціями, які ут­римуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, відшкоду­вання витрат по бронюванню передбачено при відрядженні і у ме­жах України і за кордон (п.6 постанови). Щодо всіх інших категорій працівників (працівників інших підприємств, установ, організацій) відшкодування витрат по бронюванню передбачено лише при відряд­женні у межах України (абзац другий п. 1.6 розділу І Інструкції). І всеж ми вважаємо, що витрати працівникам на бронювання місць у готелях відшкодовуються в усіх випадках, у тому числі і в разі відрядження працівника за кордон підприємствами й організаціями, що не фінансуються з бюджетів і не одержують з них дотацій, оскільки витрати на бронювання можна кваліфікувати як витрати на наймання житлового приміщення, компенсація яких передбачена частиною другою ст. 121 КЗпП.

         12.  Розмір компенсації за наймання житлового приміщення, за загальним правилом, обмежується лише фактично витрачени­ми і належне підтвердженими сумами. Із цього правила є два винятки:

         1) для державних службовців, а також інших працівників, що направляються у відрядження підприємствами, установами, орга­нізаціями, які повністю чи частково утримуються за рахунок коштів бюджетів, розмір таких компенсацій обмежується роз­мірами, диференційованими залежно від держави, до якої праців­ник відряджений. Відмітимо, що серед цих держав зазначена й Україна. З дозволу власника у кожному конкретному випадку згідно з підтверджуючими документами відрядженому працівни­ку розглянутої категорії можуть відшкодовуватись витрати по найманню житлового-приміщення, що перевищують зазначені норми (п. 2.1.4 Інструкції). Наявність такого застереження озна­чає не можливість застосування ст. 9-1 КЗпП, а надання відпо­відним нормам трудового права диспозитивного значення: норми відшкодування витрат на наймання житлового приміщення вста­новлені, вони діють, але мають не імперативне, а диспозитивне значення, сторони вправі від них відійти;

         2) в інших випадках власник може, реалізуючи своє право на встановлення додаткових обмежень щодо сум і цілей викорис­тання коштів, виданих на витрати відрядженим, своїм наказом обмежити суми, використовувані на оплату проживання.

         13. Для працівників, відряджених у межах України, передба­чена компенсація на наймання житлового приміщення на час ви­мушеної зупинки в дорозі, якщо ці витрати підтверджені відпо­відними документами (абзац третій п. 1.6 розділу І Інструкції). При відрядженні за кордон, очевидно, діє ця ж норма.

         14.  Ст. 121 КЗпП не передбачає такого виду компенсацій, як відшкодування працівникам, направленим у відрядження, витрат на побутові послуги і плати за користування холодильником, телевізором та кондиціонером. Побічно цей вид компенсацій був легалізований визнанням у ст.5 (п.5.4.8) Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" можливості віднесення на валові затрати платника податку на прибуток внесених в рахунки на оплату про­живання витрат працівників, направлених у відрядження, на побу­тові послуги (прання, чистка, лагодження і прасування одягу, взуття, білизни). Зазначена норма не є нормою трудового права, тому сама собою вона не покладає на відповідні підприємства обов'язку про­вадити такі компенсації, але право платникам податку на прибуток провадити таки компенсації і відносити їх на валові витрати вона дає.

 У рамках трудового права легалізація витрат на побутові послуги як різновиду компенсацій відрядженим працівникам проведена лише постановою та Інструкцією. І якщо постанова пе­редбачає такого роду компенсації лише для державних службовців та інших працівників підприємств, установ, організацій, які утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, то Інструк­ція поширює право на розглянуті компенсації на всіх відряджуваних працівників. За загальним правилом розмір цього роду ком­пенсацій обмежується сумами документально підтверджених фактичних витрат відрядженого працівника на такі цілі. Але для державних службовців та для інших працівників, що направля­ються у відрядження підприємствами, установами, організація­ми, які повністю чи частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, встановлено обмеження документаль­но підтверджених фактичних витрат на розглянуті цілі, які підля­гають відшкодуванню відрядженому працівнику. Загальний розмір компенсації за всі ці дні відрядження для таких працівників відпо­відно до п.6 Постанови не може перевищувати 10 відсотків вар­тості проживання за весь час проживання у готелі.

         15. Що ж до компенсації витрат відряджених працівників по оплаті користування холодильником, телевізором та кондиціоне­ром, то віднесення такої компенсації на валові витрати платника податку на прибуток Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено. І все ж постанова (п.6) передбачає можливість компенсації державним службовцям і працівникам підприємства, що повністю або частково утримуються за раху­нок бюджетних коштів, витрат по оплаті користування холодиль­ником та телевізором при відрядженні як у межах України, так і за кордон. П. 1.6 Інструкції поширює це правило на працівників підприємств, установ, організацій всіх форм власності. Відшко­дування витрат по оплаті користування кондиціонером прямо передбачено для працівників підприємств всіх форм власності при відрядженні за кордон (підпункт "б" п. 1.4 розділу IIІнструкції). Для державних службовців та інших працівників та­кож не встановлено обмежень щодо цього. Але тут треба врахо­вувати наступне.

         Обов'язкові вимоги до готелів щодо наявності у номерах кон­диціонера, холодильника і телевізора встановлені ДС 28681.4-95 і введені в дію з 1 січня 1997 рогу. Але цей ДС не вирішує пи­тання про те, чи повинна вноситися плата за користування названи­ми побутовими приладами до тарифу за проживання, чи вона має вноситися понад тариф, встановлений за проживання. Тому питан­ня про внесення чи не внесення плати за користування кондиціоне­ром, холодильником і телевізором до тарифу за проживання має пирішуватися готелями на свій розсуд. Якщо така плата до тарифу 1.1 проживання внесена, але не виділена, виділити її у рахунку на оплату проживання неможливо, оскільки лише самому підприємству (готелю) дане право і затверджувати тариф, і застосовувати механізм його розрахунку. У такому разі не повинне ставитися і пи­ття про відшкодування відрядженим працівникам витрат по оплаті користування кондиціонером, бо вони відшкодовуються у складі плати за проживання як її невід'ємна частина. Якщо ж за користування кондиціонером виділяється у рахунку на оплату проживання у готелі, компенсація таких витрат при відряд­женні в межах України не має правових підстав, а при відряд­женні за кордон — має.

         16. Відряджені працівники мають право на компенсацію вит­рат на проїзд у розмірі вартості проїзду повітряним, залізнич­ним, водним чи автомобільним транспортом загального користу­вання (крім таксі), включаючи страхові платежі на транспорті, оплату послуг, пов'язаних з придбанням квитків, вартість послуг при наданні постільних речей (незалежно від часу перебування у дорозі). Але витрати на проїзд відряджених працівників, котрі належать до категорії державних службовців або являються працівниками підприємств, установ, організацій, які утримують­ся (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, у спальному вагоні, у каютах, що оплачуються за 1 — 4 групами тарифних ста­вок, на суднах морського флоту, .у каютах 1 та 2 категорій на суднах річкового флоту, а також повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу компенсуються у кожному ви­падку лише з дозволу керівника підприємства, відповідно до по­даних проїзних документів. З урахуванням прагнення працівників бухгалтерії до перестрахувань, відзначимо, що одержання дозво­лу керівника на оплату проїзду у зазначених вагонах, каютах тощо інших працівників (тих, що не належать до категорії дер­жавних службовців і не являються працівниками підприємств, що повністю або частково утримуються за рахунок бюджету) не пе­редбачено. І лише реалізуючи своє право встановлювати додат­кові обмеження щодо сум і цілей використання коштів, виданих на відрядження, власник наказом може приписати працівнику їха­ти, наприклад, лише у купейному вагоні. Але якщо власник такий наказ не видав, відряджений працівник вправі сам вибрати плацкарт­ний, купейний чи спальний вагон.

         Пункт 1.7 Інструкції дає право керівнику підприємства при наявності декількох видів транспорту, зв'язуючого місце роботи і місце відрядження, пропонувати працівнику вид транспорту, яким йому слід скористатися. Ця пропозиція є для працівника обов'язковою, оскільки він має право вибрати вид транспорту лише "за відсутності такої пропозиції".

  Передбачена також компенсація відрядженому працівнику затрат на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений чи куди працівник відряджається.

         Крім того, відрядженому працівнику компенсуються затрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) за місцем відрядження. Передбачено, проте, погодження мар­шруту проїзду міським транспортом у місці відрядження з власни­ком. Звичайно, ці витрати також підлягають відшкодуванню при наявності документального їх підтвердження.

         17. Відшкодування витрат на придбання пально-мастильних матеріалів, якщо працівник направляється у відрядження на служ­бовому автомобілі, прямо передбачено п. 8 постанови.

         18. При відрядженні за кордон передбачена також компенса­ція витрат, пов'язаних з технічним обслуговуванням, стоянкою та паркуванням службового автомобіля, а також відшкодування витрат по оплаті зборів за проїзд ґрунтовими, шосейними доро­гами та водними переправами.

         Стосовно витрат по страхуванню на транспорті слід визнати, що компенсації підлягають лише витрати по обов'язковому стра­хуванню. Хоч п. 1.7 розділу І Інструкції і не зазначає того, що компенсуються лише витрати по обов'язковому страхуванню, слід враховувати, що зазначення про обов'язкове страхування міститься в п. 5.4.8 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Що ж до відрядження за кордон, то пункт 1.4 роз­ділу IIІнструкції прямо вказує на компенсацію витрат по обо­в'язковому страхуванню (не лише на транспорті). Це повністю відповідає наведеній вище нормі Закону "Про оподаткування прибутку підприємств".

         19.  Постановою (п.7) передбачена компенсація державним службовцям та іншим працівникам підприємств, установ, орган­ізацій, які повністю чи частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, витрат на перевезення багажу у ме­жах ЗО кілограмів понад ту кількість багажу, котра входить до вартості квитка. Це стосується відряджень і в межах України, і за кордон. Інструкція (пункт 1.4 розділу II) передбачає компен­сацію витрат на перевезення багажу при відрядженні за кордон для всіх категорій працівників без обмеження ваги. Оскільки п.5.4.8 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає можливість віднесення на валові витрати платників податків витрат на перевезення багажу, що компенсується відряд­женим працівникам, такі компенсації з урахуванням зазначених обмежень для названих категорій працівників мають провади­тись при відрядженні як у межах України, так і за кордон. Ос­кільки витрати на відрядження відшкодовуються за умови їх зв'язку з основною діяльністю підприємства (абзац другий За­гальних положень Інструкції), витрати на перевезення багажу компенсуються лише за умови, що перевозився багаж, необхід­ний працівнику під час перебування у відрядженні чи для вико­нання завдання у відрядженні. Витрати на перевезення іншого багажу компенсуватися не повинні.

         20. Законодавством передбачено також відшкодування у роз­мірах, погоджених з власником, витрати по оплаті телефонних переговорів.

         21. При відрядженні за кордон встановлене право на компенсацію витрат по оформленню закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), інших документально засвідчених витрат, пов'яза­них з правилами в'їзду і перебування у місці відрядження, включаючи збори і податки, які підлягають сплаті у зв'язку зі здійснен­ням відповідних витрат.

         22. Встановлені особливості обчислення строків перебування у відрядженні і відшкодування добових при відрядженні за кордон:

         а) строк перебування за кордоном визначається за відмітками контрольно-пропускних пунктів прикордонних військ України у закордонному паспорті або документі, який його замінює. У разі відрядження до держав, з якими не встановлено чи спрощено прикордонний контроль, строк перебування за кордоном визна­чається за відмітками у посвідченні про відрядження направля­ючої та приймаючої сторони;

         б) добові виплачуються за всі дні відрядження, включаючи день від'їзду і день приїзду;

         в) якщо працівник повертається з відрядження за кордон у день виїзду з відрядження, вважається, що працівник перебував у відрядженні один день.   

23. У разі тимчасової непрацездатності відрядженого праців­ника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на наймання житла (крім випадків стаціонарного лікування) і вип­лачуються добові доти, поки він не буде в змозі за станом здо­ров'я виконувати свої обов'язки, але не більше двох місяців. При цьому тимчасова непрацездатність має бути засвідчена у вста­новленому порядку. Період тимчасової непрацездатності невключається у строк перебування у відрядженні, тому за цей час за працівником середня заробітна плата не зберігається (за цейперіод йому виплачується допомога по соціальному страхуванню).

         24. Працівнику при виїзді у відрядження видається аванс у межах сум, встановлених для компенсації витрат на оплату; проїзду, наймання .житлового приміщення, а також 3 урахуванням добо­вих. П. 4 постанови встановлено, що підприємства видають аванс на витрати на відрядження у національній валюті держави, в яку направляється працівник, або у вільно конвертованій валюті. (В останньому разі відряджений працівник має право на відшкоду­вання витрат по оплаті комісійних, виплачених при обміні валю­ти за умови подання відповідних документів).

         Строк повернення авансу, одержаного працівником на витрати у відрядженні, якщо працівник не виїхав у відрядження, встановле­ний тривалістю три робочих дні лише на випадок одержання авансу у зв'язку з виїздом у відрядження за кордон (п.1.14 розділу IIІнструкції). Повернення провадиться у тій валюті, в якій аванс отри­маний.

         Інструкція (п. 1.18 розділу II) забороняє направляти у відряджен­ня і видавати аванс на витрати у відрядженні працівникам, які не відзвітували за витрачені кошти попереднього відрядження. Протя­гом трьох робочих днів після повернення з відрядження працівник зобов'язаний подати авансовий звіт. Разом з ним працівник зобо­в'язаний подати посвідчення про відрядження, оформлене у встановленому порядку, документи, що засвідчують витрати по найманню жилого приміщення, з придбання квитків на проїзд та на одержання інших послуг. Для повернення невикористаних сум авансу встановлений строк 3 робочих дні після повернення з відрядження. Цей строк продовжується до 10 днів у разі засто­сування корпоративних пластикових карток міжнародних пла­тіжних систем, а за дозволом керівника підприємства (при наяв­ності поважних причин) — до 20 робочих днів. При пропуску цих строків п.4 постанови передбачає відшкодування відповідної суми бухгалтерією у встановленому законодавством порядку. Відшкодування, дійсно, провадиться безпосередньо бухгалтерією. Проте наказ (розпорядження) про це видається власником не пізніше одного місяця зі дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу (ст. 127 КЗпП). При цьому, якщо відшко­дування неповернених сум авансу, виданого на витрати у відряд­женні в українській валюті, провадиться в одинарному розмірі, то заборгованість працівника у разі неповернення авансу, вида­ного на витрати у відрядженні в іноземній валюті, відшкодовуєть­ся в українській валюті в сумі, еквівалентній потрійній сумі неповерненої валюти, перерахованої у валюту України за офіційним курсом Національного банку України на день погашення забор­гованості (ст.2 Закону "Про визначення розміру збитків, завда­них підприємству, установі, організації розкраданням, знищен­ням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, коштовного каміння та валютних цінностей").