Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
облик.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
20.08.2019
Размер:
416.63 Кб
Скачать
  1. Організації та установи бюджетні.

Бюдже́тна устано́ва — це організація, створена органом державної влади для здійснення управлінських, соціально-культурних, науково-технічних або інших функцій некомерційного характеру, діяльність якої фінансується з державного бюджету або за визначених обставин із позабюджетного фонду на основі кошторису доходів і витрат. Згідно з п. 6 ст. 2 БК України бюджетні установи – це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими Отже виходячи з вищевизначеного до бюджетних установ відносяться: Верховна Рада; Адміністрація Президента; міністерства і відомства; місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування (районні, районні у містах, міські, селищні, сільські ради); державні підприємства, установи і організації, що фінансуються виключно з бюджетів усіх рівнів.

Бюджетні організації – це організації, які створені органами місцевого самоврядування, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів. Сфера бюджетних установ є досить різноманітною за функціональними ознаками. Умовно їх можна поділити на три групи: · установи, які виконують законодавчі функції, функції управління, охорони, контролю – установи законодавчої та виконавчої влади; міністерства, відомства, управління, тобто апарат органів державного та господарського управління, громадських та інших організацій; фінансові органи, органи казначейства, податкова інспекція, митна служба, армія, органи міліції, судові органи, органи прокуратури та ін.; · установи соціально-культурного комплексу – установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, дитячі виховні заклади, установи культури, бібліотеки, наукові організації та ін.; · соціальні фонди та служби, а також інші бюджетні установи. Запропонований поділ відображає горизонтальні зв’язки, що склалися у сфері бюджетних установ. З огляду ж на сформовану на сьогоднішній день систему бюджетних відносин, а саме ієрархічну систему вертикальних зв’язків, бюджетні установи поділяють на: · головних розпорядників коштів; · розпорядників коштів другого рівня; · розпорядників коштів третього рівня. Найвагомішою складовою в запропонованій схемі є установи соціально-культурного комплексу, сфера діяльності яких досить різноманітна. Однак, незважаючи на це, можливо визначити головні загальні особливості їх діяльності, що виокремлюють цю сферу не тільки в бюджетній сфері, але й поміж інших складових економіки України загалом.  До них слід віднести такі важливі моменти: · основним результатом діяльності таких установ є послуга; · показник ефективності праці в цій сфері слід розглядати в економічному та соціальному аспектах, причому другий, як правило, має пріоритетне значення; · у сфері нематеріального виробництва найчастіше відбувається збіг двох фаз руху та реалізації невиробничої послуги, тобто традиційна схема “виробництво – розподіл – обмін – споживання” набуває скороченого вигляду, а саме “виробництво – споживання”; · послуги неможливо робити “про запас”, неможливо транспортувати (транспортування послуги можливе лише як зміна місця перебування виконавця), неможливо споживати в більшій, аніж потрібно, кількості. Ця особливість продукту сфери нематеріального виробництва зумовлює необхідність попереднього індивідуального чи суспільного попиту на певні види діяльності; · відсутнє поняття “брак” у традиційному його розумінні: оскільки послуга є нематеріальним результатом, важко оцінити її вартість; у науковій сфері взагалі негативний результат не класифікується як неякісно виконана робота, розробка, тому що в науці негативний результат – це теж результат; · бюджетні установи існують на засадах державної форми власності, що автоматично вносить корективи в права бюджетних організацій як юридичних осіб – обмеження щодо реалізації та передачі цінностей; відсутність поняття “банкрут” щодо фінансового стану будь-якої бюджетної установи. Для бюджетних установ основним фінансовим документом є кошторис доходів і видатків, який підтверджує повноваження на отримання доходів та здійснення видатків та який визначає обсяг та напрями коштів для виконання відповідних функцій. Основним документом, який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, є Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 № 996-ХІV. Бюджетні установи належать до одного з різновидів організацій некомерційного характеру, для яких одержання прибутку не є їх основною метою. Організації, заклади та установи, для яких одержання прибутку не є основною метою їх діяльності, належать до групи організацій, які не займаються підприємницькою діяльністю. Основою для них є діяльність з надання просвітницьких, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, послуг зі створення системи соціального самозабезпечення громадян та здійснення інших цілей, передбачених статутними документами. Державна реєстрація бюджетних організацій проводиться у виконавчому комітеті міської, районної ради, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації за їх місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про підприємництво”. Бюджетні організації здійснюють свою діяльність на підставі положення (статуту), що затверджується уповноваженим органом (як правило, органом, який прийняв рішення про їх створення). Такі організації визнаються юридичною особою з дня реєстрації положення (статуту) і з цього моменту можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести зобов’язання, бути позивачами в суді, арбітражному або третейському суді. Незважаючи на те, що основна діяльність бюджетних установ не пов’язана з веденням підприємницької діяльності, а отже, і одержанням від неї доходів (хоча вони і можуть одержувати доходи від надання окремих послуг, виконання робіт у випадках, передбачених законодавством), таким організаціям необхідно підтвердити свій статус неприбуткових. Мається на увазі необхідність включення їх до Реєстру неприбуткових установ та організацій, що створюється і ведеться Державною податковою адміністрацією України. Реєстр неприбуткових установ та організацій являє собою автоматизовану систему збирання, накопичення і оброблення даних про неприбуткові організації та установи, які відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, звільняються від сплати податку на прибуток. Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, підлягають обов’язковій реєстрації в: · органах податкової служби; · Пенсійному фонді; · органах Фонду соціального страхування; · органах Державної служби зайнятості. Ліквідація бюджетних організацій Ліквідація установ та організацій, які утримуються за рахунок коштів бюджету, здійснюється органами, за рішенням яких вони були створені, а саме: органами державної влади й органами місцевого самоврядування. Орган, який прийняв рішення про ліквідацію бюджетної організації, встановлює порядок і строки проведення ліквідації. Ліквідація бюджетних організацій здійснюється ліквідаційною комісією, створеною за рішенням уповноваженого органу в загальноприйнятому порядку. Згідно Закону України “Про підприємства” ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, розміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і про порядок та терміни заяв кредиторами претензій. Ліквідаційна комісія проводить роботу щодо повернення дебіторської заборгованості та задоволення претензій кредиторів, складає ліквідаційний баланс і подає його в орган, який призначив ліквідаційну комісію. Зміна державної реєстрації юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою власника або уповноваженого ним органу після проведення ліквідаційною комісією заходів із ліквідації і подання в орган державної реєстрації наступних документів: · заяви (рішення) власника або уповноваженого ним органу або рішення арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством; · акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого органом, який призначив ліквідаційну комісію; · довідки аудитора, якщо це необхідно; · довідки установ банків про закриття рахунків; · довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку; · підтвердження опублікування в друкованих засобах масової інформації оголошення про ліквідацію юридичної особи; · довідки архіву про прийом документів, які підлягають довготривалому зберіганню; · довідки органів внутрішніх справ про прийом печаток та штампів; · оригіналів засновницьких документів (статуту, положення, засновницького договору). Після ліквідації бюджетної організації необхідно знятися з обліку в органах податкової служби, у Пенсійному фонді, у Фонді соціального страхування та у Фонді зайнятості. Юридична особа вважається ліквідованою з моменту виключення її з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ).

  1. Історія розвитку бюджетного обліку

Існують архівні свідчення про те, що в Росії вже у 1645 р. застосовувалися як міські, так і загальні кошториси витрат, але якихось визначених правил їх складання не було. Не існувало й звітності про виконання кошторисів. Прикази збирали гроші, витрачали їх, решта — залишалась у їх розпорядженні на наступні періоди. При дефіциті грошей їх могли позичити в іншого приказу. Оприлюднення, розголошення даних про стан фінансових справ приказу не допускалось.

З 1802 р., після створення Міністерства фінансів (МФ), стали складати розпис доходів і витрат на підставі кошторисів міністерств. Але знову ж таки загальних (єдиних) правил складання таких кошторисів не існувало.

У 1811 р. видано "Наказ Міністерству фінансів", в основу Його покладено "План фінансів", відповідно до якого витрати поділялися на необхідні, корисні, надмірні, зайві та некорисні. Згідно з цим наказом міністерства подавали до 15 листопада до МФ кошторис за єдиною формою. МФ складало зведений кошторис, який подавало в Державну Раду, а остання — на затвердження государеві. Фінансові справи держави були таємницею. Недоліки діючих правил довели державні фінанси до хаотичного стану. Тоді МФ відрядило спеціальну комісію для вивчення бюджетної справи у країнах Західної Європи. Результатом такого вивчення стали підготовлені комісією і затверджені МФ "Правила складання, розгляду, затвердження і виконання державного розпису" від 22.05.1862 р. Ці правила передбачали складання кошторисів для всіх управлінь за єдиною методикою з обов'язковим обґрунтуванням необхідності тих або інших статей витрат і сум; розмежування постійних і тимчасових витрат; спеціалізацію витрат за основними напрямками; порівняння кошторисних показників зі звітними показниками минулого року. Пізніше було прийнято доповнення до цих правил, яке передбачало суворе дотримання розподілу доходів і витрат на параграфи і статті, що застосовується і до цього часу.

Бюджетні правила 1906 р. дали право міністерствам перекладати попередній розгляд кошторисів на комісії Державної Думи і Державної Ради. Усі зміни або нові асигнування на виникаючі потреби були можливі лише після прийняття відповідного закону. Якщо розпис не затверджувався, то залишався у силі розпис попереднього року.

У становленні і розвитку бюджетного обліку в радянський період можна виділити такі етапи:

1) 1917—1938 рр. — бюджетний облік ведеться за простою системою відповідно до трьох планів рахунків; а) для обліку операцій з виконання кошторису витрат за бюджетом; б) для обліку операцій з позабюджетними коштами; в) для обліку операцій в нестатутних підсобних господарствах. Облік регламентувався "Інструкцією з рахівництва і звітності для урядових адміністративних установ" (1923 р.), "Інструкцією з ведення обліку за простою системою" (1927 р.), "Інструкцією про бухгалтерський облік за простою системою в установах, що знаходяться на Державному бюджеті СРСР" (1932 р.);

2) 1939—1955 рр. — запроваджується подвійна система обліку. У 1938 р. затверджується "Інструкція про бухгалтерський облік за подвійною системою обліку в установах, що знаходяться на державному і місцевих бюджетах" та "Інструкція про бухгалтерський облік (за простою системою) в установах^ що знаходяться на державному і місцевих бюджетах". Перша передбачала роздільний облік виконання кошторису за бюджетом і позабюджетними коштами, операцій щодо капітальних вкладень і підсобних господарств на госпрозрахунку. У цьому ж році затверджений єдиний план рахунків для обліку виконання кошторисів. Підсобні господарства повинні були користуватися планами рахунків відповідних галузей народного господарства. У зв'язку з цим бюджетні установи стали складати і подавати два окремі баланси. Таким чином у країні було створено єдину систему бюджетного обліку;

3) 1955—1987 рр. Вперше в СРСР у 1955 р. затверджується МФ "Положення про бухгалтерську звітність і баланси в установах і організаціях, що знаходяться на Державному бюджеті СРСР", і видано нові інструкції з бух обліку за подвійною і простою системами. Для установ, які ведуть облік за подвійною системою, затверджено єдиний план рахунків, вони стали складати один баланс з виконання кошторису витрат. У 1958 р. МФ затверджує "Методичні вказівки з бухгалтерського обліку в централізованих бухгалтеріях бюджетних установ". Пізніше було розроблено облікові регістри для машинної обробки облікової інформації;

4) 1988—1999 рр. Цей період охоплює останні радянські і перші пострадянські роки. Розвиток бюджетного обліку в цей час характеризується:

— централізацією і децентралізацією обліку;

— широким використанням сучасних обчислювальних машин (ЕОМ) для обробки облікової та економічної інформації;

— завершенням переведення бюджетних установ на подвійну систему обліку;

— принциповою переробкою нормативних актів з організації бухобліку в бюджетних установах;

— обліком показників комерційної діяльності бюджетних установ і позабюджетних джерел їх фінансування;

— інтеграцією обліку, фінансової та планово-економічної роботи в централізованих бухгалтеріях;

— відновленням установ державного казначейства;

5) з 2000 р. починається новий період в розвитку бюджетного обліку, який визначається:

— впровадженням нового плану рахунків бухгалтерського обліку в бюджетних установах;

— впровадженням нових облікових регістрів і форм звітності;

— будовою балансу за принципом "нетто" тощо.

Історія розвитку бюджетного обліку тісно пов'язана з історією органів казначейства. Адже виконання бюджету Російської імперії, контроль за надходженням і витрачанням коштів у країні традиційно здійснювалися казначейськими установами. Головне казначейство — у Петербурзі, губернські — у губерніях, повітові — у повітах. Казначейства — виконавчі органи. Вони збирають, зберігають, пересилають державні доходи, здійснюють платежі, продають гербові марки, папери, видають свідоцтва на право торгівлі тощо. З 1862 р. казначейства пересилають готівку до Держбанку, а з 1896 р. досягнуто злиття касової готівки казначейства та обігової готівки Держбанку.

Після 1917 р. на базі установ казначейства були створені прибутково-видаткові каси Народного Комісаріату Фінансів, які з середини 20-х рр. підпорядковувалися Держбанкові.

Історія повторюється. У період становлення ринкової економіки в Україні бюджетні кошти були розпорошені у значній кількості комерційних банків, внаслідок чого облік і контроль за їх витрачанням фактично було втрачено. Саме тому й виникла необхідність відтворення органів держказначейства і створення єдиної системи обліку надходження і витрачання бюджетних коштів, що й здійснено у Російській Федерації відповідно до Указу Президента РФ від 8.12.1992 р., а в Україні — починаючи з 1997 р. (відповідно до Постанови КМУ і НБУ від 14.01.1997 р. № 13).