Предмет вивчення

Синергетика вивчає нелінійні відкриті дисипативні системи. Такі системи перебувають далеко від термодинамічної рівноваги і обмінюються енергією чи речовиною із навколишнім середовищем. Для перехідних процесів, що відбуваються в таких системах, не виконується закон неспадання ентропії, що призводить до утворення різноманітних дисипативних структур: автоколивань, автохвиль, може виникнути детермінований хаос.

Кібернетика, її основні закони і значення

Кібернетика (від греч. kybernetike - мистецтво управління, від kybernбo - правлю кермом, управляю), наука про управління, зв′язок і переробку інформації .

Предмет кібернетики. Основним об’єктом дослідження в Кібернетика є так звані кібернетичні системи. У загальній (або теоретичною) Кібернетика такі системи розглядаються абстрактно, безвідносно до їх реальної фізичної природи. Високий рівень абстракції дозволяє Кібернетика знаходити загальні методи підходу до вивчення систем якісно різної природи, наприклад технічних, біологічних і навіть соціальних.

Абстрактна кібернетична система є безліччю взаємозв′язаних об’єктів, званих елементами системи, здатних сприймати, запам’ятовувати і переробляти інформацію, а також обмінюватися інформацією. Прикладами кібернетичних систем можуть служити різного роду автоматичні регулятори в техніці (наприклад, автопілот або регулятор, що забезпечує підтримку постійної температури в приміщенні), електронні обчислювальні машини (ЕОМ), людський мозок, біологічні популяції, людське суспільство.

Елементи абстрактної кібернетичної системи є об’єкти будь-якої природи, стан яких може бути повністю охарактеризований значеннями деякої безлічі параметрів. Для переважної більшості конкретних додатків Кібернетика виявляється достатнім розглядати параметри двох пологів. Параметри 1-го роду, звані безперервними, здатні приймати будь-які речовинні значення на тому або іншому інтервалі, наприклад на інтервалі від - 1 до 2 або від -Ґ до +Ґ. Параметри 2-го роду, звані дискретними, приймають кінцеву безліч значень, наприклад значення, рівне будь-якій десятковій цифрі, значення «та» чи ні» і т.п.

Математичні науки в природничій картині світу

Природни́чі нау́ки — галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі. До природничих наук не належать дослідження людського суспільства, мов і мистецтв, які заведено об'єднyвати під назвою гуманітарні науки. Також не належать до природничих наук точні науки: математика й інформатика, хоча методи й результати цих областей досліджень широко використовуються природознавством. На базис природничих наук спираються прикладні науки.

Класифікація

До природничих наук зараховують :

• астрономію — науку про Всесвіт,

• фізику — науку про склад і структуру матерії, а також про основні явища в неживій природі,

• хімію — науку про будову й перетворення речовин,

• біологію — науку про живу природу,

• науки про Землю — географію, геофізику й геологію,

• медицину — науку про людське тіло та його хвороби.

[ред.] Методи

Основою наукового методу є спостереження, а в активнішій формі — експеримент.

[ред.] Зв'язок між дисциплінами

[ред.] Історія природознавства

[ред.] Виникнення природознавства

Через те, що існування людства історичне, тобто еволюціонувало від простіших станів до більш складних і удосконалених, то й наука пройшла такий самий шлях еволюції.

Існує декілька точок зору про час виникнення науки:

• як доведельний вид знання, відмінний від міфологічного мислення, наука виникла в Древній Греції в V столітті до н. е.

• наука виникла в період пізньої середньовічної культури, коли було розпізнане велике значення дослідного знання в творчості таких діячів церкви в Англії, як Р. Гросетст, Роджер Бекон.

Найпоширеніша точка зору, що наука виникла в XVI-XVII століттях, коли з'явилися праці Йогана Кеплера, Хрістіана Гюйгенса, Галілео Галілея, Ісаака Ньютона та інших вчених. Ознаками науки виступають:

• побудова математичних моделей об'єктів,

• емпіричні результати дослідного рівня.

До цієї епохи відносяться і виникнення Королівського товариства, Паризької академії наук.

З іншої точки зору час виникнення науки — кінець першої третини XIX століття, коли відбулось суміщення дослідницької діяльності і вищої освіти, об'єднаних на основі досліднонаукової програми. Творці науки Вільгельм Гумбольдт, Юстус Лібіх.