Документ Microsoft Office Word (2)

„Зміст та методи естетичного виховання дітей дошкільного віку” ЗМІСТ Вступ 1. Поняття естетики. 1.1 Предметна сфера естетики як науки. 1.2 Естетичний розвиток особистості. 2. Теоретичні основи творчого мислення у дошкільників. 2.1. Визначення мислення, творчості та креативності. 2.2. Особливості творчого мислення дошкільників. 3. Зміст естетичного виховання дітей дошкільного віку. Висновок Список використаних джерел ВСТУП Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», — стверджував В. Сухомлинський. Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання. Естетичне (грец. aisthetikos — почуттєвий) виховання — послідовне формування у дітей естетичного ставлення до життя, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої творчості. Краса нерозривно пов'язана з душею людини, її працею, поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі й українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими може оволодіти людина протягом життя, якщо їх основа закладена у дошкільному дитинстві. 1.ПОНЯТТЯ ЕСТЕТИКИ. Філософською основою теорії естетичного виховання є естетика, яка своїм предметом має дослідження чуттєвої культури людини. Естетика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, суть і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси. Складовими цієї науки є дослідження сутності естетичного як вияву ціннісного ставлення людини до дійсності (специфіка, природа, творчий потенціал естетичного), а також основ і результатів художньої діяльності людини (своєрідність, природа художнього таланту, самобутність мистецтва). У своїх пошуках і відкриттях людина спирається на такі поняття, як прекрасне — довершене за формою і змістом; потворне — антипод прекрасного (виродливе, нице, огидне); досконале — довершене, витончене, сповнене позитивних якостей; гармонія — досконале поєднання всіх елементів; міра — співвідношення кількісних і якісних ознак предмета; цінність — значущість, якої люди надають речам і явищам і яка є основою ставлення до них. Усі ці феномени тісно пов'язані з моральністю, оскільки прекрасним, досконалим, гармонійним є те, що характеризує красу людини, її працю і результати цієї праці, взаємини інших людей. Саме у цих своїх виявах прекрасне становить цінність для людини. 1.1. Предметна сфера естетики як науки. Предметна сфера естетики як науки (природа естетичного, художнього таланту, художньої творчості особистості) окреслює мету, завдання, зміст естетичного виховання особистості, критерії оцінки її естетичного розвитку. Будучи спрямованим на формування творчої особистості, здатної адекватно сприймати прекрасне і потворне, наділеної чуттям міри у творенні художніх цінностей, естетичне виховання передбачає розвиток почуттєвої сфери особистості, з якою тісно пов'язаний її моральний світ. Квінтесенцією (сутністю) його є естетичний розвиток людини. 1.2. Естетичний розвиток особистості Естетичний розвиток особистості — процес становлення і вдосконалення естетичної свідомості та естетичної діяльності особистості. Естетичний розвиток має на меті формування естетичної культури особистості — своєрідного сплаву особистісних якостей, які обумовлюють критерії її оцінювання прекрасного і потворного, вияв чуття міри у власній творчості. Під впливом суспільних умов, виховання, взаємодії з прекрасним естетична культура особистості постійно змінюється, в одних випадках збагачуючись, сягаючи висот, в інших — збіднюючись, примітивізуючись. Естетичну культуру особистості утворюють такі компоненти: 1. Естетична свідомість — сукупність поглядів, знань, суджень, оцінок, ідей, ідеалів. Її основою є естетичне сприймання — процес відображення сутності предметів і явищ естетичної дійсності, співвідношення сприйнятого зі сповідуваними особистістю критеріями. Естетичне сприймання у процесі осмислення явищ і предметів дійсності трансформується в естетичні погляди — думки, судження, уявлення про прекрасне і потворне, які є основою ставлення до явищ буття загалом і явищ мистецтва зокрема. Спираючись на естетичні погляди, особистість визначає для себе естетичний ідеал — соціально обумовлений взірець досконалості, який є орієнтиром в оцінюванні естетичних явищ і власної художньо-творчої діяльності. 2. Естетичні потреби — внутрішня необхідність в осягненні певних естетичних цінностей і розвитку певних умінь. Маючи у своїй основі естетичні почуття — спричинені взаємодією з естетичними цінностями (творіннями природи і людського таланту) емоції людини, естетичні потреби втілюються в естетичних смаках — здатності особистості до індивідуального відбору із сукупності естетичних явищ і предметів тих, які найбільше відповідають її поглядам та ідеалам, породжують позитивні відчуття в процесі сприймання. Усі ці якості не даються людині від народження, а є результатом зовнішніх виховних впливів, самовиховання, художньо-творчої практики. 3. Естетична діяльність (практика) — безперервний процес формування і реалізації певних творчих умінь, навичок, здібностей, гармонізації себе і світу. З огляду на це естетичне виховання можна розглядати як системну діяльність, спрямовану на розвиток чуттєвої сфери особистості, її умінь сприймати, оцінювати явища естетичної дійсності за законами краси, збагачувати у процесі їх сприймання свій внутрішній світ, оволодівати законами творчості і творити. Важливою складовою цього процесу є естетична освіта — процес засвоєння мистецьких знань, умінь і навичок. Усі ці якості особистості необхідно розвивати уже в ранньому дитинстві, зосереджуючись на певних напрямах, добираючи засоби, форми і методи з огляду на вікові особливості дітей, передусім на особливості їх естетичного сприймання. Естетичне сприймання є специфічною діяльністю, під час якої у дітей дошкільного віку формується здатність до пізнання об'єктів навколишнього світу з естетичних позицій. На його основі формується художнє сприймання — пізнання дійсності засобами різних видів мистецтва. Завдяки художньому сприйманню дитина пізнає себе, свої взаємини з навколишнім світом в «уявному полі» художніх образів шляхом емоційної ідентифікації. Динаміка становлення естетичного сприймання дошкільнят залежить від їх здатності до емоційно-естетичного переживання, яка має специфічні особливості у ранньому, молодшому, старшому дошкільному віці. Особливості розвитку естетичного сприймання в ранньому і молодшому дошкільному віці. У цей період важливо забезпечити своєчасний розвиток чутливості сенсорного апарату дитини, сформувати емоційний відгук на сприймання найяскравіших якостей і властивостей предметів та явищ. Дитину приваблюють ритмічні рухи, музичні звуки, яскраві кольори, виразна міміка, ласкавий голос дорослого. Наприкінці другого року життя малюк починає розрізняти веселу і сумну мелодії, швидкий і повільний темп, голосне і тихе звучання музики. Ці явища пов'язані з розвитком мовленнєвого спілкування, засвоєнням етичних еталонів, формуванням ігрової та елементарної художньої діяльності (музичної, образотворчої, читання віршів тощо). У молодшому дошкільному віці елементарна художня діяльність дитини має ознаки естетичного характеру, а її естетичний розвиток пов'язаний з індивідуальним досвідом та її інтересами. У своїх творах дитина намагається досягти образності, виявляє елементи самостійності, творчої активності. 2. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ 2.1. Визначення мислення, творчості та креативності Перш за все, необхідно визначитися з поняттями "мислення", "творчість" і "креативність". Мислення - процес пізнавальної діяльності індивіда, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. Процес мислення характеризується такими особливостями: 1. Мислення завжди має опосередкований характер. Встановлюючи зв'язки і відносини між предметами і явищами об'єктивного світу, людина спирається не тільки на безпосередні відчуття і сприйняття, а й обов'язково на дані минулого досвіду, що у його пам'яті. 2. Опосередковане пізнання засноване на наявності об'єктивних відносин і закономірних зв'язків між предметами і явищами і усвідомленні, розумінні, знанні людиною цих зв'язків. Ці зв'язки зазвичай приховані, їх не можна сприймати безпосередньо. Для того щоб виявити їх, людина вдається до розумових операцій - порівнює, зіставляє факти, аналізує їх, узагальнює, робить висновки, виводи. Таким чином, мислення завжди є пізнання (відображення) відносин і закономірних зв'язків між предметами і явищами навколишнього світу. 3. Мислення є узагальнене пізнання дійсності, процес пізнання загальних і істотних властивостей предметів і явищ. Узагальненість виражається в тому, що як матеріалом, так і продуктом мислення виступають загальні (абстрактні) форми знання - закономірності, принципи, теореми, правила. За допомогою мислення людина пізнає, наприклад, загальні й істотні властивості металів, загальні властивості газів на відміну від загальних властивостей рідин, загальні властивості трикутників, загальні ознаки дієслова на відміну від загальних ознак прикметника і т. д.. Таким чином, "мислення - це опосередковане - засноване на розкритті зв'язків, відносин, опосередкувань - і узагальнене пізнання об'єктивної реальності". Мислення грає воістину величезну роль у пізнанні. Мислення розширює межі пізнання, дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду відчуттів і сприйняття. Мислення дає можливість знати і судити про те, що людина безпосередньо не спостерігає, не сприймає. Воно дозволяє передбачити настання таких явищ, які в даний момент не існують (розраховувати заздалегідь затемнення Сонця і Місяця, орбіти космічних кораблів, передбачати хід суспільно-історичного процесу і т. д.). Мислення переробляє інформацію, яка міститься у відчуттях та сприйманні, а результати розумової роботи перевіряються і застосовуються на практиці. Існує кілька видів мислення: - Теоретичне понятійне мислення - Теоретичне образне Обидва види мислення непогано доповнюють один одного, розкривають людині різні, але взаємопов'язані сторони буття. Особливість наступного виду мислення - наочно-образного - полягає в тому, що розумовий процес у ньому безпосередньо пов'язаний із сприйняттям мислячою людиною навколишньої дійсності і без нього відбуватися не може. Мислячи наочно-образно, людина прив'язана до дійсності, а самі необхідні для мислення образи представлені в його короткочасної і оперативної пам'яті (на відміну від цього образи для теоретичного образного мислення беруться з довготривалої пам'яті і потім перетворюються). Дана форма мислення найбільш повно і розгорнуто представлена у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Останній з видів мислення - це наочно-дієве. Його особливість полягає в тому, що сам процес мислення є практичну перетворювальну діяльність, здійснювану людиною з реальними предметами. Основною умовою вирішення задачі в даному випадку є правильні дії з відповідними предметами. Цей вид мислення широко представлений у людей, зайнятих реальним виробничою працею, результатом якого є створення кого-небудь конкретного матеріального продукту. Всі перераховані види мислення у людини співіснують, можуть бути представлені в одній і тій же діяльності. Однак, в залежності від її характеру і кінцевих цілей домінує той чи інший вид мислення. У цій підставі вони все і розрізняються. Мислення на відміну від інших процесів відбувається у відповідності з певною логікою. Відповідно, у структурі мислення можна виділити наступні логічні операції: порівняння, аналіз, синтез, абстракція та узагальнення. Порівняння розкриває тотожність і відмінність речей. Аналіз - це розчленування предмета, уявне або практичне, на складові його елементи з наступним їх порівнянням. Синтез є побудова цілого з аналітично заданих частин. Аналіз і синтез здійснюються разом, сприяють глибшому пізнанню і дійсності. Абстракція - це виділення будь-якої сторони або і явища, які в дійсності як самостійні не існують. Узагальнення виступає як поєднання істотного (абстрагування) і зв'язування його з класом предметів і явищ. Поняття стає однією з форм уявного узагальнення. Конкретизація виступає як операція, зворотна узагальнення. Вона проявляється, наприклад, в тому, що із загального визначення - поняття - вона виводиться судження про приналежність одиничних речей і явищ певного класу. Крім розглянутих видів мислення є ще й операції мислення: судження, умовивід, визначення понять, індукція, дедукція. У процес мислення часто втручаються емоції. Відомо, що почуття надає думки велику пристрасність. Без піднесеного почуття продуктивна думка настільки ж неможлива, як без логіки, знань, умінь, навичок. Творчість - діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Воно передбачає наявність у особистості здібностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною і оригінальністю, унікальністю [Пономарьов, 1976, с. 393]. Я. А. Пономарьов поділяє поняття творчості в широкому і вузькому сенсі (широкий зміст іменує "прямим", вузький - "загальноприйнятим"): "Творчість - у прямому сенсі - є творення нового. У такому значенні це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічної та неорганічної життя, бо життя - ряд безперервних змін і все оновлюється і все зароджується в природі є продукт творчих сил. Але поняття творчості припускає особисту початок і відповідне йому слово уживається по перевазі в застосуванні до діяльності людини. У цьому загальноприйнятому сенсі творчість - умовний термін для позначення психічного акту, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості, в (відносно) новою формою, в області абстрактній думки, художньої та практичної діяльності (творчість наукове, творчість поетичне, музичне, творчість в образотворчих мистецтвах, творчість адміністратора, полководця і т. п. " Що ж таке творче мислення? Одним з перших спробував сформулювати відповідь на дане питання Дж. Гілфорд. Він вважав, що "творческость" мислення пов'язана з домінуванням у ньому чотирьох особливостей: [Нюкалов, 1994: 19] 1. Оригінальність, нетривіальність, незвичність висловлюваних ідей, яскраво виражене прагнення до інтелектуальної новизни. Творча людина майже завжди і скрізь прагне знайти своє власне, відмінне від інших рішення. 2. Семантична гнучкість, тобто здатність бачити об'єкт під новим кутом зору, виявляти його нове використання, розширювати функціональне застосування на практиці. 3. Образна адаптивна гнучкість, тобто здатність змінити сприйняття об'єкта таким чином, щоб бачити його нові, приховані від спостереження сторони. 4. Семантична спонтанна гнучкість, тобто здатність продукувати різноманітні ідеї у невизначеній ситуації. Очевидно, що розглядається нами поняття тісно пов'язане з поняттям "творчість", "творча діяльність". Під творчою діяльністю ми розуміємо таку діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове - будь це предмет зовнішнього світу або побудова мислення, що приводить до нових знань про світ, або почуття, що відбиває нове ставлення до дійсності. Творчість - складний психічний процес, пов'язаний з характером, інтересами, здібностями особистості. Уява є його фокусом, центром. Новий продукт, одержуваний особистістю, у творчості може бути об'єктивно новим (тобто соціально значимим відкриттям) і суб'єктивно новим (тобто відкриттям для себе). У більшості дітей найчастіше ми бачимо продукти творчості другого роду. Хоча це не виключає можливість створення дітьми і об'єктивних відкриттів. Розвиток творчого процесу, у свою чергу, збагачує уяву, розширює знання, досвід та інтереси дитини. Творча діяльність розвиває почуття дітей. Здійснюючи процес творчості, дитина відчуває цілу гаму позитивних емоцій як від процесу діяльності, так і від отриманого результату. Творча діяльність сприяє більш оптимальному та інтенсивному розвитку вищих психічних функцій, таких, як пам'ять, мислення, сприйняття, увага. Останні, у свою чергу, визначають успішність навчання дитини. Разом з тим і саме уяву значимо включено в навчальний процес, оскільки він на 90 відсотків складається з відкриття нового. Творча діяльність розвиває особистість дитини, допомагає йому засвоювати моральні та етичні норми - розрізняти добро і зло, співчуття і ненависть, сміливість і боягузтво і т.д. Створюючи твори творчості, дитина відображає в них своє розуміння життєвих цінностей, свої особистісні властивості, по-новому осмислює їх, переймається їх значимості та глибиною. Всі діти, особливо старші дошкільника та школярі молодшого та середнього віку, люблять займатися мистецтвом. Вони з захопленням співають і танцюють, ліплять та малюють, складають музику і казки, займаються народними ремеслами і т.д. Творчість робить життя дитини багатша, повніша, радіснішим. Діти здатні займатися творчістю не тільки незалежно від місця і часу, але, найголовніше, незалежно від особистісних комплексів. Доросла людина, часто критично оцінюючи свої творчі здібності, соромиться їх проявляти. Діти, на відміну від дорослих, здатні щиро проявляти себе в художній діяльності. Вони з задоволенням виступають на сцені, беруть участь у концертах, конкурсах, виставках і вікторинах. Особливе значення творча діяльність має для обдарованих і талановитих дітей. Обдарованість - це комплекс здібностей, що дозволяють мати особливі досягнення в конкретній галузі мистецтва, науки, професійної та соціальної діяльності. Не багато діти відрізняються яскраво вираженою талановитістю і обдарованістю. Для обдарованої дитини уява виступає основним характерним якістю. Йому необхідна постійна активність фантазії. Нетривіальні підходи до вирішення завдань, оригінальні асоціації, незвичайні ракурси розгляду проблеми - все це характерно для талановитої дитини і є результатом уяви. Обдарованість і талант тісно пов'язані з випереджаючим розвитком. Такі діти відрізняються більш високими результатами в порівнянні зі своїми однолітками. І досягають цих результатів набагато легше. Вони відрізняються більшою чутливістю до навколишнього світу. До речі, особливо високою чутливістю окремих психічних функцій в конкретні періоди відрізняються всі діти. Такі періоди називаються "Сензитивні". У ці періоди конкретна функція (наприклад мова, наочно-діюче мислення або логічна пам'ять) найбільш сприйнятлива до подразників зовнішнього світу, легко піддається тренуванню та інтенсивно розвивається. Такі періоди виділені в психології для всіх функцій. У ці періоди всі діти виявляють особливі досягнення в результатах, що будуються на відповідних функціях. Розвинена здатність уяви, типова для дітей молодшого шкільного віку, поступово втрачає свою активність у міру збільшення віку. Разом з тим втрачається жвавість і свіжість вражень, оригінальність асоціацій, дотепність порівнянь і багато іншого. Таким чином, очевидно, що уява тісно пов'язано з особистістю, її розвитком. Особистість дитини формується постійно під впливом всіх обставин життя. Однак є особлива сфера життя дитини, яка забезпечує специфічні можливості для особистісного розвитку - це гра. Основний психічною функцією, що забезпечує гру, є саме уява, фантазія. Уявляючи ігрові ситуації і реалізовуючи їх, дитина формує у себе цілий ряд особистісних властивостей, такі, як справедливість, сміливість, чесність, почуття гумору. Через роботу уяви відбувається компенсація недостатніх поки що реальних можливостей дитини долати життєві труднощі, конфлікти, вирішувати проблеми соціальної взаємодії. Займаючись творчістю (для чого також першочерговим є уява) дитина формує у себе таку якість, як одухотвореність. При натхненності уяву включено у всю пізнавальну діяльність, супроводжуючись особливо позитивними емоціями. Багата робота уяви часто пов'язана з розвитком такої важливої особистісної риси, як оптимізм. У зарубіжній психології творче мислення частіше пов'язують з терміном "креативність". Креативність - творчі можливості (здатності) людини, які можуть виявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість в цілому та / або її окремі сторони, продукти діяльності, процес їх створення. Креативність розглядається як найважливіший і відносно незалежний фактор обдарованості, який рідко відображається у тестах інтелекту і академічних досягнень. Навпаки, креативність визначається не стільки критичним ставленням до нового з точки зору наявного досвіду, скільки сприйнятливістю до нових ідей. 2.2. Особливості творчого мислення дошкільників Творчі здібності являють собою сплав багатьох якостей. І питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається досі відкритим, хоча зараз існує кілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Багато психологів пов'язують здатності до творчої діяльності, перш за все, з особливостями мислення. Зокрема, відомий американський психолог Гілфорд, що займався проблемами людського інтелекту встановив, що творчим особистостям властиве так зване дивергентное мислення Люди, що володіють таким типом мислення, при вирішенні якої-небудь проблеми не концентрують всі свої зусилля на знаходження єдино правильного рішення, а починають шукати рішення з усіх можливих напрямках з тим, щоб розглянути якомога більше варіантів. Такі люди схильні утворювати нові комбінації з елементів, які більшість людей знають і використовують тільки певним чином, або формувати зв'язку між двома елементами, які не мають на перший погляд нічого спільного. Дивергентний спосіб мислення лежить в основі творчого мислення, яке характеризується наступними основними особливостями: 1. Швидкість - здатність висловлювати якомога більше ідей (в даному випадку важливо не їх якість, а їх кількість). 2. Гнучкість - здатність висловлювати широке розмаїття ідей. 3. Оригінальність - здатність породжувати нові нестандартні ідеї (це може виявлятися у відповідях, рішеннях, незбіжних з загальноприйнятими). 4. Завершеність - здатність удосконалювати свій "продукт" або надавати йому закінчений вигляд. Відомий вітчизняний дослідники проблеми творчості О.М. Цибуля, спираючись на біографії видатних вчених, винахідників, художників і музикантів виділяє наступні творчі здібності [Лук, 1978: 125.] 1. Здатність бачити проблему там, де її не бачать інші. 2. Здатність згортати розумові операції, замінюючи кілька понять одним і використовуючи все більш ємкі в інформаційному відношенні символи. 3. Здатність застосувати навички, набуті під час вирішення однієї задачі до вирішення іншої. 4. Здатність сприймати дійсність цілком, не дроблячи її на частини. 5. Здатність легко асоціювати віддалені поняття. 6. Здатність пам'яті видавати потрібну інформацію в потрібну хвилину. 7. Гнучкість мислення. 8. Здатність вибирати одну з альтернатив вирішення проблеми до її перевірки. 9. Здатність включати знову сприйняті відомості у вже наявні системи знань. 10. Здатність бачити речі такими, якими вони є, виділити бачимо речей, що привноситься інтерпретацією. 11. Легкість генерування ідей. 12. Творча уява. 13. Здатність доопрацювання деталей, до вдосконалення початкового задуму. Кандидати психологічних наук В.Т. Кудрявцев та В. Синельников, грунтуючись на широкому історико-культурному матеріалі (історія філософії, соціальних наук, мистецтва, окремих сфер практики) виділили такі універсальні креативні здібності, що склалися в процесі людської історії [Кудрявцев, Синельников, 1995 № 9: 52-59, № 10: 54-55]. 1. Реалізм уяви - образне схоплювання деякою істотною, загальної тенденції чи закономірності розвитку цілісного об'єкта, до того, як людина має про неї чітке поняття і може вписати її в систему суворих логічних категорій. 2. Уміння бачити ціле раніше частин. 3. Надситуативно - перетворювальний характер творчих рішень - здатність під час вирішення проблеми не просто вибирати з нав'язаних ззовні альтернатив, а самостійно створювати альтернативу. 4. Експериментування - здатність свідомо і цілеспрямовано створювати умови, в яких предмети найбільш опукло виявляють свою приховану в звичайних ситуаціях сутність, а також здатність простежити і проаналізувати особливості "поведінки" предметів у цих умовах. Вчені та педагоги, які займаються розробкою програм і методик творчого виховання на базі ТРВЗ (теорія рішення винахідницьких завдань) і АРИЗ (алгоритм вирішення винахідницьких завдань) вважають, що один з компонентів творчого потенціалу людини складають такі здібності [Єфремов, Унікон-ТРИЗ.]. 1. Здатність ризикувати. 2. Дивергентне мислення. 3. Гнучкість у мисленні і діях. 4. Швидкість мислення. 5. Здатність висловлювати оригінальні ідеї і винаходити нові. 6. Багата уява. 7. Сприйняття неоднозначності речей і явищ. 8. Високі естетичні цінності. 9. Розвинена інтуїція. Аналізуючи представлені вище точки зору з питання про складові творчих здібностей можна зробити висновок, що незважаючи на відмінність підходів до їх визначення, дослідники одностайно виділяють творчу уяву та якість творчого мислення як обов'язкові компоненти творчих здібностей. Виходячи з цього, можна визначити основні напрямки в розвитку творчих здібностей дітей: 1. Розвиток уяви. 2. Розвиток якостей мислення, які формують креативність. 3. ЗМІСТ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ Естетичне виховання передбачає формування знань, умінь, навичок, почуттів, інтересів, потреб, оцінок і смаків, які реалізуються в естетичній діяльності дошкільника. Попри певні особливості, зумовлені специфікою дошкільних закладів, належністю дітей до певної вікової групи, його зміст вибудовується за такими напрямами: 1. Формування знань про прекрасне в житті, природі, вчинках людей. У процесі естетичного виховання у дітей формуються загальні уявлення про прекрасне у повсякденному житті, природі та мистецтві, його антагонізм із потворним, аморальним, антигуманним. Вони отримують найпростіші уявлення про види мистецтва: графіку, скульптуру, живопис, декоративно-прикладне мистецтво, літературу, музику та їх жанри, засвоюють основні естетичні поняття, загальні категорії, наприклад "прекрасне", "потворне". Зміст категорій, понять естетики стає для них зрозумілим, якщо дорослі розкриватимуть багатоманітність краси як феномену через предмети побуту, іграшки, явища природи, поведінку людини, твори мистецтва, знайомлячи пізніше їх з різними видами мистецтва — звертатимуть увагу на те, що всі вони мають специфічні, властиві тільки їм виражальні засоби, а в кожного митця є своя творча лабораторія. У старшому дошкільному віці педагог підводить дитину до розуміння важливості морального чинника в мистецтві, який унеможливлює використання таланту в антигуманних помислах, наслідком чого є расова, релігійна ворожнеча, жорстокість, агресивність, використання сили, нерідко збройної, у вирішенні складних проблем взаємодії народів, людей. Отже, до змісту естетичного виховання входять різноманітні знання про прекрасне в житті, природі, вчинках людей. 2. Розвиток естетичних умінь і навичок. З ранньої дошкільної пори дітей привчають спостерігати за явищами і предметами навколишнього світу, бачити їх загальні та специфічні властивості, з використанням різних матеріалів створювати прості предмети, сюжети, композиції, слухати музику опановувати навички співу, гри на музичних інструментах, ритмічних рухів. 3. Формування естетичного ставлення. Різноманітні предмети і явища навколишньої дійсності збуджують у душі дитини емоційний відгук на прекрасне, добрі почуття, прагнення до творчої діяльності. Компонентами естетичного ставлення є здатність до емоційного переживання, активного засвоєння художнього досвіду, самостійних пошукових дій, художні та творчі здібності. 4. Розвиток творчої діяльності. Важливою складовою естетичного виховання дітей дошкільного віку є формування у них самостійних творчих дій. Прагнення до творчості вони виявляють передусім у провідній своїй діяльності — у грі. Всі близькі до гри види творчості зумовлені потребою дітей у діяльному, образному освоєнні вражень. Поява самостійної художньої діяльності є ознакою поступального розвитку дитини. Елементи творчості спостерігаються вже тоді, коли діти обирають тему зображення і знаходять способи здійснення задуманого. Поступово вони вчаться комбінувати їх у відображенні дійсності. На цьому шляху дошкільників весь час переслідуватиме проблема відсутності знань, нерозвиненості навичок. Тому обов'язково поруч з ними має бути обізнаний, дбайливий педагог, здатний своєчасно підказати і показати дітям способи подолання труднощів. Неабияке значення має створення можливостей для прилучення дітей до різноманітних видів художньої діяльності, що дасть їм змогу розширити діапазон естетичного пізнання світу, спробувати свої сили у різних сферах, зосередитися на найпривабливішій і найперспективнішій для себе. Найчастіше у закладах дошкільного виховання дітей прилучають до таких видів художньої діяльності: