1. Особливості філософії у порівнянні з іншими формами світогляду.

Типи світогляду

• міфологічний - для поглядів властивий синкретизм, тотемізм, фетишизм, магія тощо.

• релігійний - особлива форма усвідомлення світу, яка не потребує обґрунтування і доказів.

• науковий - усвідомлення світу через отримання істинних знань, відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

• мистецький - форма суспільної свідомості, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів.

• філософський - форма пізнання світу, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу.

Якщо підходити історично, то філософії як особливого типу світогляду передували міфологічний і релігійний типи світогляду. Міф як особлива форма свідомості і світогляду представляв собою своєрідний сплав знань, хоча і досить обмежених, релігійних вірувань і різних видів мистецтва.

В міфах вже малювалася картина світу в цілому у вигляді теософії, йшов пошук шляхів затвердження єдності природи і суспільства, світу і людини, минулого і сьогодення, вирішувалися у своєрідній формі світоглядні проблеми.

Подальший розвиток світорозуміння пішло по двох лініях - по лінії релігії та по лінії філософії.

Загальне, що споріднює релігію та філософію, - це рішення світоглядних проблем. Але характер підходу до цих проблем в їх рамках, так само як і саме їх рішення, глибоко по-різному. На противагу релігії з її ставкою на віру філософія завжди спиралася на знання, розум. Вже перший крок філософії полягав у пошуку єдиного в усьому, в пошуку першооснови світу не за його межами, а в ньому самому.

Як форма світогляду філософія відрізняється від інших його типів Вона має спільні риси з наукою: в одних філософських вченнях вони більше виражені, в інших — менше. Водночас філософія як особливе явище духовної культури відрізняється від спеціальних наук.

Спільною з наукою рисою є її пізнавальна установка (прагнення до пізнання істини), теоретична форма знання. Це виявляється в оперуванні загальними поняттями, категоріями, прагненні довести свої положення, раціональну аргументацію, звертанні переважно до розуму, а не до уяви (як міфологія) й не до віри (як релігія).

Відмінність філософії від спеціальних наук полягає в тому, що кожна з них досліджує якийсь фрагмент дійсності, окрему галузь явищ. Філософія ж, як було сказано, розглядає найбільш загальні питання світорозуміння, її предмет — не окремі явища, а світ в цілому (не в розумінні простої суми всіх речей, а в розумінні їх загального зв'язку, загальних законів буття в розвитку).

Кожна окрема наука прагне розглядати свій предмет цілком об'єктивно, таким, яким він є сам по собі, усуваючи момент суб'єктивності. Філософія ж не тільки не усуває суб'єктивності, а для неї відношення "людина — світ", "суб'єкт — об'єкт" саме й є її головною проблемою.

Філософія ставить і намагається вирішити найзагальніші (а тому й найглибші, найсуттєвіші) питання світорозуміння. Проте для їх остаточного вирішення ніколи не вистачає емпіричного (досвідного) матеріалу. Крім того, філософія виражає не тільки світорозуміння, а й певне світоставлення; вона спрямована не тільки на осягнення об'єктивної істини, а й на формування системи цінностей, визначення того, що має для людини найважливіше значення. Внаслідок цього на змісті, характері філософських поглядів, пошуків і висновків позначаються й особливості різних історичних епох, цивілізацій з їх певними "ментальностями" (способами мислення), специфічними рисами світорозуміння й життєсприйняття. Оскільки філософія як духовне явище є формою суспільної свідомості, вона несе на собі відбиток історичного й життєвого досвіду, позицій різних національних і соціальних спільнот і груп. На неї впливає сила традицій, вона взаємодіє з різноманітними формами духовного життя.

2. Концепція походження філософії.

Філософія формується в той період, коли сенс людського життя, його звичний устрій і порядок виявляються під загрозою, коли старі світоглядні орієнтири та настанови відмовляються функціонувати, коли мораль, що зросла на основі родових стосунків, вступає у конфлікт не просто з приватним інтересом окремої особи. Кризи в суспільстві, кризи у сфері духу, що ними характеризується епоха зародження філософії, ставлять людину в жорстку неоднозначну ситуацію, вміщують її у поле насущних смисложиттєвих проблем, стосовно яких неможливо застосувати звичну канву міфологічного світорозуміння та мислення.

Філософія витикає з критичного ставлення до традиції, з сумніву щодо обґрунтованості підстав міфологічного світобачення, з подиву і спроб звільненої думки охопити нескінченний світ.

На відміну від міфологічного світогляду, що стоїть на охороні традиції, пасивності, незмінюваності сталого порядку речей, філософський світогляд ґрунтується на активності. Філософія є діяльність, що піддає сумніву та критичному перегляду всі авторитети, забобони, табу та вірування.

Відомий французький дослідник походження філософської думки Ж.-П. Вернан вважає, що новий тип мислення, який привів у VI ст. до н. е. до виникнення зародків давньогрецької філософії і науки, засновується на трьох світоглядних принципах.

По-перше, виділилась ідея космічного порядку, яка ґрунтувалась віднині не на могутності бога — верховного правителя, монарха басилевса (як у традиційних теогоніях), а на понятті космосу, який підкоряється закону, правилу (nomos).

По-друге, нове мислення ґрунтувалося на розвитку математичних, передусім геометричних, уявлень з їх ідеальними об'єктами, умоглядністю, доказовістю, раціоналізмом та логічністю.

По-третє, абстрактне філософське мислення стало можливим завдяки тому, що його підґрунтям слугував певний життєво-практичний розум, інструментом якого була мова і який давав можливість впливати на людей, а не перетворювати природу, розум політичний у тому значенні, в якому Аристотель визначає людину як політичну тварину.

Проблемою виникнення філософії цікавилися вже деякі античні філософи. Ті чи інші аспекти цієї проблеми притягали до себе увагу Платона й Аристотеля, Діогена Лаєрція й Олімпіодора.

Відповідно до Платона, початок філософії в подиві (здивуванні). У платонівському діалозі «Теєтет» сказано: « .саме філософу властиво відчуття . здивування. Воно і є початок філософії .». Цей здогад Платона про евристичне значення емоції подиву розвиває далі Аристотель. Дійсно, відповідно до Аристотеля, люди почали філософствувати, уникаючи незнання. Але для цього вони повинні були досягти знання свого незнання. Що ж стосується питання: з чого виникає філософія, то в Аристотеля можна помітити натяки на те, що філософія виникає і з науки — як результат її розвитку, і з міфології.

Про те, де виникає філософія, говорить Діоген Лаєрцій у «Пролозі» до своїх десяти книг «Про життя, навчання і речення знаменитих філософів». Багато людей стверджують, констатує Діоген Лаєрцій, що заняття філософією почалося вперше у «варварів», що першими філософами були перські маги, ассиро-вавилонські халдеї, індійські гімнософісти, єгипетські жерці, галльські друїди і семнофеї та ін. Наприклад, кельтські друїди й індійські гімнософісти викладали свою філософію в загадкових виразах, у яких учили почитати богів, не робити дурного і вдосконалюватися в мужності, ассиро-вавилонські халдеї займалися астрономією і пророкуванням, перські маги висловлювалися про сутність і походження богів, міркували про справедливість і учили про два початки усього сущого — про добро і зло. Цю проблему Гегель підняв в «Феноменології духу» і в «Передмові» до другого видання «Науки логіки». Але особливо докладно він писав на цю тему в «Уведенні» до своїх лекцій по історії філософії. Особливість гегелівської концепції виникнення філософії полягає не у вченні про те, що філософія виникла з релігії (міфології), - таких концепцій багато, а в тому, що Гегель максимально і навіть надмірно раціоналізував релігію і міфологію, уподібнюючи їх філософії, а не філософію — релігії і міфології. Гегелівську концепцію виникнення філософії можна визначити в цілому як раціоналістичний варіант релігійно-міфогемної концепції виникнення філософії. Прикладом релігійної концепції є концепція Корндорфа. Будучи ідеалістом, Ф. Корнфорд не торкається питання про соціально-економічні і політичні умови виникнення філософії, обмежуючи лише її духовними передумовами. Ф. Корнфорд каже про два джерела філософії: релігію й інтелект, але з цих двох можливих духовних джерел філософії вирішальну роль він відводить релігії. Проблемою виникнення філософії займався й інший англійський учений, професор Бірмінгемського університету Дж. Томсон, автор багатьох робіт, у тому числі книги «Перші філософи», що має безпосереднє відношення до теми. Концепція виникнення філософії Дж. Томсона може бути кваліфікована як міфогенна: він відокремлює міфологію від релігії і говорить про виникнення філософії з міфології, вбачаючи в міфології єдине джерело філософії. Безпосередня причина виникнення філософії — «товарний фетишизм».