Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
Інститут корекційної педагогіки та психології
Кафедра тифлопедагогіки
Реферат
на тему
«Система медико-соціальної,
соціально - побутової, технічної реабілітації інвалідів по зору»
Виконала:
Федончук Ольга, 2Т
Київ-2015
Зміст
Вступ
Визначення терміна "соціальна реабілітація"
Методика здійснення соціально-побутової адаптації
Методика здійснення соціально-побутової адаптації інвалідів по зору
Про забезпечення інвалідів по зору технічними та іншими засобами реабілітації
Організація професійної реабілітації інвалідів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Інваліди складають особливу категорію населення, чисельність якої постійно збільшується. Світовою спільнотою соціальний захист інвалідів розглядається як проблема першорядної важливості.
Інваліди відносяться до найбільш соціально незахищеної категорії населення. Вони не мають можливості здобути освіту, не можуть займатися трудовою діяльністю. Їхній дохід значно нижче середнього, а потреби в медичному та соціальному обслуговуванні набагато вище. Більшість з них не має сім'ї і не бажаєбрати участь у суспільному житті.
Ось чому держава, забезпечуючи соціальну захищеність інвалідів, покликане створювати їм необхідні умови для досягнення однакового зі своїми співгромадянами рівня життя, в тому числі у сфері доходів, освіти, зайнятості, участі в суспільному житті. Відновленню здібності інвалідів до соціального функціонування, незалежного способу життя покликана допомогти система багатопрофільної комплексної реабілітації як самостійна область наукової та практичної діяльності. Зміна суспільного ставлення до проблеми інвалідності та інвалідам, розвиток системи комплексної соціальної реабілітації - одна з головних і відповідальних завдань сучасної державної політики.
У нашій країні тільки починає набирати темпи робота з розробки індивідуальних реабілітаційних програм для осіб з обмеженими можливостями, створюються різні моделі реабілітаційних установ, впроваджуються інноваційні технології соціальної роботи з даною категорією населення, розвивається реабілітаційна індустрія. Відновлюючи здібності інвалідів до соціального функціонування, до створення незалежного способу життя, соціальні працівники та соціальні реабілітологи допомагають їм визначати свої соціальні ролі, соціальні зв'язки в суспільстві, сприяють їхньому повноцінному розвитку.
Визначення терміна "соціальна реабілітація".
Формування і термінологія концепції соціальної реабілітації беруть свій початок в англосаксонських країнах, де реабілітація придбала своє сучасний зміст у роки Другої Світової війни, хоча основи і окремі напрями реабілітації з'явилися набагато раніше - у XIX ст. Вперше визначення поняття "реабілітація" дано Ф.І.Р. фон бусом в 1903 р. У буквальному перекладі термін "rehabilitation" позначає "відновлення прав, здібностей, доброго імені". Термін "реабілітація" використовується і в юридичному сенсі, наприклад реабілітація Репресованих, застосування до підсудних заходів виховного характеру. Концепція реабілітації хворих та інвалідів спочатку виходила з ідей фізичної медицини. Вперше поняття "реабілітація" в медицині було застосовано до хворих на туберкульоз. Після Другої світової війни медична реабілітація придбала статус самостійної спеціалізації. Мета її полягала у наданні допомоги пораненим на війні, перш за все після ампутації, пораненняголови, особам з неврологічними порушеннями.
Зі збільшенням числа хворих з хронічними формами соматичних захворювань, дітей, що народилися з генетично зумовленими дефектами, осіб, постраждалих від нещасних випадків, спектр споживачів реабілітаційної допомоги значно розширився. Постало питання про необхідність переходу від медичної (пасивної) реабілітації до більш активної, орієнтованої на реінтеграцію зазначених груп населення в суспільство. Створювалися спеціалізовані установи для реабілітації окремих категорій інвалідів і хворих. Поступово медична реабілітація доповнювалася положеннями соціальної гігієни, психології, педагогіки, соціології та інших дисциплін. У зв'язку з цим стали виділяти медичну, педагогічну, психологічну, професійну реабілітацію. Сучасне розуміння реабілітації включає в себе комплекс соціально-економічних, медичних, психологічних, педагогічних, юридичних, професійних та інших заходів, метою яких є якнайшвидше і найбільш повне відновлення втрачених людиною тих чи інших функцій, особистого і соціального статусу [1, с. 97].
Методика здійснення соціально-побутової адаптації
Соціально-побутова адаптація передбачає формування готовності особистості до побутової, трудової діяльності та розвитку самостійності при орієнтації в часі і просторі (орієнтування на місцевості, знання інфраструктури мегаполіса, міста, сільського поселення).
Соціально-побутової адаптації сприяє створення необхідних умов для незалежного існування інваліда. Житлова середовище для інваліда має колосальне значення, тому що в ній він проводить велику, якщо не всю, частину свого життя.
Соціально-побутове пристрій становить важливий компонент соціально-побутової реабілітації, відображаючи стан забезпечення інваліда елементарної комфортністю житлових і допоміжних приміщень. Забезпеченню комфортної та безпечної житлового середовища в даний час приділяється особлива увага з боку державних структур. Законодавчо для інвалідів передбачаються збільшення санітарних норм житлової площі, її архітектурно-планувальні зміни.
Соціально-побутове влаштування інвалідів здійснюється не тільки в індивідуально обладнаних квартирах, але і в спеціально обладнаних модифікованих будинках з комплексом соціально-побутових послуг або в спеціалізованих будинках-інтернатах. При будівництві або реконструкції приміщення, призначеного для інваліда, необхідно враховувати естетичний зовнішній вигляд і інтер'єр, які створюють відчуття психологічного комфорту та зручності; дотримуватися стандарти за площею та обладнанням технічними засобами реабілітації та допоміжними пристосуваннями по догляду.
Велике значення мають пристосування житла інваліда до його функціональним можливостям, оснащення приміщень спеціальними допоміжними пристроями для полегшення самообслуговування. Тут важливі індивідуальний підхід до інваліда і творчі рішення з боку середнього обслуговуючого персоналу в справі виготовлення різних пристосувань, що спрощують самообслуговування. Інвалід має бути також забезпечено індивідуальними технічними засобами реабілітації та пристосуваннями, які полегшують пересування, орієнтацію, спілкування.
Важливо також навчання і просвіта членів сім'ї інваліда з різних питань: про характер наявної в інваліда захворювання, що виникають обмеження життєдіяльності, пов'язаних з ними соціально-психологічних та фізіологічних проблемах, видах і формах соціально-побутової допомоги інвалідам, видах технічних засобів реабілітації та особливості їх експлуатації . Родичів та осіб, які надають допомогу інваліду, необхідно навчати користуватися технічними засобами, особливо призначеними для полегшення догляду за інвалідом.
Соціально-побутова адаптація складається з наступних елементів: самообслуговування, самостійності пересування, трудової діяльності, підготовленості до роботи з побутовою технікою і засобами зв'язку.
Самообслуговування передбачає автономність особистості в організації збалансованого харчування, здатність виконувати повсякденну побутову діяльність, розвиненість навичок особистої гігієни, вміння планувати свій режим дня, повноцінно поєднує трудову активність і відпочинок.
Самостійність пересування - це автономність особистості при переміщенні в просторі, знання призначення транспортних засобів для досягнення своїх цілей в рамках виконання побутової, суспільної, професійної діяльності, орієнтування на місцевості, знання загальних закономірностей організації інфраструктури будь-якого населеного пункту.
Методика здійснення соціально-побутової адаптації інвалідів по зору
Зір є однією з провідних функцій людини, воно забезпечує отримання більш 90% інформації про зовнішній світ. При частковій або повної втрати зорулюдина відчуває великі труднощі в самообслуговуванні, пересуванні, орієнтації, спілкуванні, навчанні, трудовій діяльності, тобто в здійсненні всієї повноти життєдіяльності.
Відповідно до Міжнародної номенклатурою порушень, обмежень життєдіяльності та соціальної недостатності виділяються зорові порушення:
- Глибоке порушення зору обох очей;
- Глибоке порушення зору одного ока з низьким зором іншого;
- Середнє порушення зору обох очей;
- Глибоке порушення зору одного ока, інше око нормальний.
Порушення зору, ступінь яких може бути зменшена за допомогою компенсуючих коштів і які можна виправити окулярами або контактними лінзами, звичайно не вважаються зоровими порушеннями.
Соціально-побутова та соціально-средовая реабілітація інвалідів з порушеннями зору забезпечується системою орієнтирів - дотикових, слухових і зорових, які сприяють безпеці пересування та орієнтуванні в просторі.
Дотикальні орієнтири: напрямні поручні, рельєфні позначення на поручнях, таблиці з опуклими написами або шрифтом Брайля, рельєфні плани поверхів,будівлі тощо; змінюваний тип покриття підлоги перед перешкодами. Слухові орієнтири: звукові маяки при входах, радіотрансляція. Зорові орієнтири: різні спеціально освітлювані індекси у вигляді символів і піктограм з використанням яскравих, контрастних кольорів; контрастне колірне позначення дверей і т.п.
Вирішальний момент у психологічній реабілітації - відновлення соціальних позицій інваліда по зору, зміна ставлення до свого дефекту і сприйняття його як особистого якості, індивідуальної особливості.
Особливе місце займає навчання навичкам використання в роботі комп'ютерної оргтехніки, вміння орієнтуватися в науковій інформації, ефективно її використовувати для вирішення практичних завдань. Розвивається практика індивідуального навчання. Організовуються виховна, культурно-просвітницька робота і дозвілля учнів.
Курс соціальної реабілітації забезпечує оволодіння навичками самостійної орієнтування в просторі, соціально-побутової орієнтування і самообслуговування, читання та письма за системою Брайля, машинопису та інших комунікативних засобів. Незрячих навчають правилам користування громадським транспортом, вчать робити покупки в магазині, користуватися поштою і т.д.
Інваліди з патологією зору відчувають певні труднощі при необхідності самостійного користування транспортом. Для сліпих важливі не стільки технічні пристосування, скільки адекватна інформація - вербальна, звукова (орієнтує, що попереджає про небезпеку і ін)
Слабозорі людина потребує при користуванні транспортом у зміні величини покажчиків, посилення контрастності колірної гами, яскравості освітленняоб'єктів, транспортних елементів, які дозволяють йому використовувати, диференціювати, розрізняти транспортні засоби та пристрої. Для людини з повною втратою зору доступ до громадського транспорту можливий лише зі сторонньою допомогою.
Важливе значення для соціальної інтеграції інвалідів із зоровими розладами мають заходи соціальної реабілітації. Для реалізації цих заходів необхідно забезпечення незрячих допоміжними тифлотехнічних засобів:
- Для пересування і орієнтування (тростина, системи для орієнтації - локатори лазерні, світлові й ін)
- Для самообслуговування - тіфлосредства культурно-побутового і господарського призначення (кухонні прилади і пристосування для приготування їжі, для догляду за дитиною та ін)
- Для інформаційного забезпечення, навчання;
- Для трудової діяльності - тіфлосредства і пристосування, якими незрячих забезпечує виробництво в залежності від виду трудової діяльності .
Важливу роль у соціальній реабілітації сліпих і слабозорих, в поліпшенні якості їх соціального захисту та розширення обсягу соціальних послуг грає в РФ Всеросійське товариство сліпих, де здійснюється найрізноманітніші форми соціальної реабілітації, які б їх інтеграції. У системі ВОС є широка мережа виробничих підприємств та об'єднань, де створені спеціальні умови організації праці, що враховують функціональні можливості незрячих.
У федеральному законі "Про соціальний захист інвалідів у РФ" прописані пільги для інвалідів з порушеннями зору. Інваліди по зору забезпечуються побутовими приладами, тифлоприладами.