Постулати спеціальної теорії відносності

1. Перший постулат (принцип відносності)

Всяка фізична теорія має бути незмінною математично для будь-якого інерціального спостерігача

Жодна з властивостей Всесвіту не може змінитись, якщо спостерігач змінить стан руху. Закони фізики залишаються однаковими для усіх інерціальних систем відліку.

2. Другий постулат (інваріантність швидкості світла)

Швидкість світла у вакуумі є однаковою для всіх інерціальних спостерігачів в усіх напрямах і не залежить від швидкості джерела випромінювання. Разом з першим постулатом, цей другий постулат еквівалентний тому твердженню, що світло не потребує жодного середовища (такого як ефір) для розповсюдження.

Етапи становлення й провідні засади квантової теорії

. Ква́нтова тео́рія по́ля — розділ фізики, що вивчає поведінку релятивістських квантових систем.

Математичний апарат квантової теорії поля — гільбертів простір станів (простір Фока) квантового поля і оператори, які діють у ньому. На відміну від квантової механіки, «частинки» як певні незнищувані елементарні об'єкти в квантовій теорії поля відсутні. Замість цього основні об'єкти тут — вектори фоківського простору, що описують різноманітні збурення квантового поля. Аналогом квантовомеханічної хвильової функції в квантовій теорії поля є польовий оператор (точніше, «поле» — операторозначна узагальнена функція, з якої тільки після згортання з основною функцією отримується оператор, який діє у гільбертовому просторі станів), здатний впливати на вакуумний вектор фоківського простору (див. вакуум) і породжувати одночасткові збурення квантового поля. Фізичним спостережним одиницям тут також відповідають оператори, складені з польових операторів.

Квантова теорія поля виявилась поки що єдиною теорією, здатною описати і передбачити поведінку елементарних часток при великих енергіях (тобто при енергіях, що значно перевищують їхню енергію спокою). Саме на квантовій теорії поля базується вся фізика елементарних частинок.

При побудові квантової теорії поля ключовим моментом було розуміння сутності явища перенормування.

Синергетика як природнича наука.

Синергетика (англ. Synergetics, від грецького. син — «спільне» і ергос — «дія») — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір.

Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі — в цілому — можуть з'явитися властивості, якими не володіє жодна з частин. Оскільки йдеться про виявлення та використання загальних закономірностей в різних галузях, тому такий підхід передбачає міждисциплінарність. Останнє означає співробітництво в розробці синергетики представників різних наукових дисциплін. Тому термін синергетика використовується як в природничих науках, так і в гуманітарній сфері.