40. Типии вивержень

Плініанський тип Виверження цього типу характеризуються найбільшою інтенсивністю (в

атмосферу на висоту 20—50 км викидається велика кількість попелу) і

відбуваються безупинно протягом декількох годин і навіть днів. Пемза

дацитового або ріолітового складу утворюється з грузлої лави. Продукти

вулканічних викидів укривають велику площу, а їхній обсяг коливається

від 0,1 до 50 км3 і більше. Виверження може завершитися обваленням

вулканічної споруди й утворенням кальдери. Іноді при виверженні

виникають пекучі хмари, але лавові потоки утворюються не завжди. Дрібний

попіл сильним вітром із швидкістю до 100 км/год. розноситься на великі

відстані.

Пелейський тип. Виверження цього типу характеризуються дуже грузлою

лавою, що твердішає до виходу з жерла з утворенням одного або декількох

екструзивних куполів, вижиманням над ним обеліска, викидами пекучих

хмар.

Вулканський тип. Виверження цього типу нетривалі — від декількох хвилин до декількох годин,

але поновлюються кожні кілька днів або тижнів протягом декількох

місяців. Висота еруптивного стовпа сягає 20 км. Магма текуча,

базальтового або андезитового складу. Характерним є формування лавових

потоків, а попільні викиди й екстру-зивні куполи виникають не завжди.

Вулканічні споруди побудовані з лави і пірокластичного матеріалу

(стратовулкани). Обсяг таких вулканічних споруд досить великий — від 10

до 100 км3. Вік стратовулканів складає від 10 000 до 100 000 років

Стромболшнський тип характеризується

безперервною еруптивною діяльністю протягом декількох місяців або навіть

років і не дуже великою висотою еруптивного стовпа (рідко вище 10 км).

Відомі випадки, коли відбувалося розбризкування лави в радіусі -300 м,

але майже вся вона поверталася в кратер. Характерними є лавові потоки.

Попільні покрови мають меншу площу, ніж при виверженнях вулканського

типу. Склад продуктів вивержень зазвичай базальтовий, рідше —

андезитовий. Деякі виверження стромболіанського типу створюють

жужільні конуси, що складаються з базальтового або, рідше, андезитового

шлаку. Діаметр жужільного конуса біля основи коливається від 0,25 до 2,5

км, середня висота складає 170 м Жужільні конуси зазвичай утворюються

протягом одного виверження, а вулкани називаються моногенними.

Гаванський тип вивержень характеризується виливами рідкої базальтової

лави Фонтани лави, що викидається з тріщин або розламів, можуть сягати

заввишки 1000 м, а іноді й 2000 м Пірокластичних продуктів викидається

мало, більшу їхню частину складають бризи, що. падають поблизу джерела

виверження. Лави виливаються з тріщин, отворів (жерл), розташованих

уздовж тріщини, або кратерів, що іноді вміщає лавові озера Коли жерло

тільки одне, лава розтікається радіально, утворюючи щитовий вулкан з

дуже положистими — до 10° — схилами (у стратовулканів жужільні конуси й

крутизна схилів близько 30°). Щитові вулкани складені шарами порівняно

тонких лавових потоків

Вулканічні споруди розрізняються за внутрішнйою будовою та формою каналів для вивержень:1)вулкани центрального типу;2)лінійного типу

Вулкани центрального типу. Жерлом для виведення магми у вулканах данного типу служить не тріщина,а трубчатий канал.Продукти вивержень у таких спорудах накопичуються більш-менш рівномірно з усіх боків жерла,що, у свою чергу пиводить до виникнення відносно ізометричних у плані конусоподібних споруд . Кути падіння схилів таких вулканів можуть досягати 20-30градусів.

Вулкани данного типу породжуються змішаною ефузивно-експлозивною (пірокластовою) або майже чистою експлозивною діяльністю. Виділяють 1)Стратовулкани 2)насипні та 3)вулканічні конуси.

Стратовулкани утворюються при пірокластових виверженнях. Мають яскраво шарувату ,будову зумовлену чергуванням лавових потоків і горизонтів, складених уламковим матеріалом(лапілі, бомби,попіл і шлаки)

Насипні вулканічні конуси –переважне накопичення навколо жерла пухкого вулканічного матеріалу. Серед таких конусів особливе місце займають ігнімбритові вулкани,які утвор. При викидах великої кількості розжареного попелового матеріалу, який потім спікається.

Вулкани лінійного типу мають щілинні канали –тріщінні зони глибокого закладення. Виверження в такому випадку відбуваються у вигляді ланцюжків вулканів , які немов би нанизуються на ці макротріщини. Виділяють:

Наземні-характерна комбінована, ефузивно-експлозивна , за значної переваги ефузивної діяльності.

Підводні-Майже повністю ефузивні. Такі вулкани мають щитову будову(щітові)-дуже пологі конуси (кути падіння схилів цих споруд=3-6град., а біля кратера зростають до 7-8),котрі складені нашарованими покривами ефузивів та пірокластичних порід.Діаметр основи таких вулканів у десятки разів перевищує їх висоту. Кратери в них, як правило,являють собою широкі плоскі котли з крутими стінками. Часто після припинення вивержень у тріщинах лінійних вулканів залишаеться лавовий матеріал,після застигання утвор. дайки. При багаторазовому розкритті паралельних тріщин і повторенні по них вивержень утвор. дайкові рої,пояси тощо.

41. кальдери та причини їх формування : Кальдера — циркоподібне заглиблення із крутими стінками й більш-менш рівним дном, що утворилося внаслідок провалу вершини вулкана та, у деяких випадках, місцевості, що прилягає до нього. Від кратера кальдера відрізняється походженням і більшими розмірами (у поперечнику до 10-15 км й більше). Часто кальдера може бути наповнена водою.Розрізняють вибухові (експлозивні) кальдери, які утворюються при вибухах вулканічних газів (напр., кальдера вулкана Кракатау в Індонезії), і кальдери обвалення (гравітаційні), які виникають при осіданні гірських порід по розломах, що облямовують вулкан (напр., кальдера вулкану Мауна-Лоа на Гавайських островах).

Кальдери виникають при вилученні значної частини або навіть повністю вулканічної споруди внаслідок потужних газових вибухів. Крім того вони утворюються внаслідок обвалення обрушення покрівлі при виснаженні відносно неглибоко розташованих від поверхні магматичних осередків. При повторних виверженнях такі заглиблення заповнюються новим вулканічним матеріалом часто пірокластичним. Кальдери продовжують розширюватися і в періоди спокою за рахунок обвальних і зсувних процесів а також дії лахарів на схилах.

№42 Субвулканічні тіла

До субвулканічних належать тіла,які виникли при вулканіканічній діяльності за рахунок лав,що не досягли поверхні й кристалізувалися на незначних (до перших кілометрів) глибинах у каналах ,що підводили магму ,та невеличких проміжних камерах. Крім того,до цієї групи тіл відносять підземні частини екструзій. Часто(але не завжди) субвулканічні тіла мають прямий зв’язок ефузивними покривами у вигляді стовпоподібних та дайкоподібних відгалужень на глибину.

Субвулканічні тіла поділяються на: 1) тіла жерлової фації , та 2) екструзивні.

Субвулканічні тіла жерлової фації. Тіла цього типу заліковують канали , по яких підводилась магма до поверхні. Як правило, вони складені дрібнозернистими чи тонкозернистими або навіть напівсклуватими породами , а в певних випадках продуктами руйнування цих порід (еруптивної брекчії тощо).

Форма субвулканічних тіл данної фації в плані та по падінню повністю визначаеться конфігурацією та нахилом відзначених каналів. У зв’язку з цим серед субвулканічних тіл жерлової фації виділяють: 1) штоки 2)дайки 3)сили4)діатреми.

Штоки- це круто-чи вертикально падаючі тіла круглої, овальної та іншої більш-менш правильної форми в поперечнику. Подібні тіла,які безпосередньо заліковують жерло, називають неками. Діаметр їх коливається від кількох десятків метрів до кількох кілометрів.

Дайки(жили)- Крутопадаючі та круто нахилені тіла пластоподібної форми ,січні відносно елементів стратифікації (шаруватості,сланцюватості тощо) вмісних порід. Вони найчастіше заліковують крупно падаючі крупні тріщини, виникнення яких також тісно пов’язане з формуванням вулканічних апаратів,кальдер. Серед таких дайок за характером орієнтації відносноголовного жерела вулкана виділяють радіальні,кільцеві,конусоподібні…Характерною рисою субвулканічних тіл данного типу е невитриманість їх морфології та потужності по простяганню та падінню,а такох присутність у ряді випадків в їх складі кристаліного матеріалу. Потужність дайок найчастіше не перевершує перший десяток метрів.

Сили-пластоподібні тіла , поверхні яких субпаралельні шаруватості вмісних порід. Вини формуються при розтіканні магми вздовж горизонтально залягаючих чи полого нахилених поверхонь нашарування. Виникають у наслідок неспроможності лави подолати перешкоду горизонтально залягаючих тіл.Вони часто утворюють багатоповерхові спорудження типу «шаруватого пирога».

Діатреми-трубки вибуху,які виникають при одноактних, але дуже значних за масштабами,експлозіях. Подібні трубки на поверхні облямовуються невисокими валами, складеними шлаками й уламками порід, що потрапили із кратера. Нижче ,приблизно до глибини 400-500м, вони заповнені тонкозернистими та перем’ятими уламками вулканічних порід(вулканічними брекчіями), ще нижче базальтами .

Класичний матеріал у древніх діаметрах часто заміщений так званими синіми глинами.

Екструзії.Це мало глибинні субвулканічні тіла, що утворюються паралельно з вулканізмом і часто при в’язкому впровадженні магми. Вони відзначаються більшою різноманітнісю форм ,ніж тіла жерлової фації. Зокрема, серед них розвинені штоки,лаколіти,лаполіти,факоліти, тіла неправильної форми.

Екструзивні тіла найчастіше складено середньо кислими та кислими магматичними породами. Їх характеристичною ознакою є те,що вони часто несуть в структури в’язкої течії- трахітоїдність та флювіальність.

№43Форми залягання інтрузивних порід.

Інтрузивні тіла бувають дискондартні-не згідні ,конкордатні-згідні.

За формою інтрузивні тіла поділяються на:1)дайки(жили),2)сили3)лаколіти4)лаполіти5)факоліти 6)штоки7)батоліти та ін..

Дайки. Тіла цього типу мають приблизно ту ж що і субвулканічні жильні тіла.Але відрізняються від них окремими особливостями морфології та характером розповсюдження. Їх поділяють на два підтипи:Дайки регіональних поясів і тіла жильної фази.

Дайки регіональних поясів є лінійними,надзвичайно витриманими за потужністю і, як правило дуже протяжними круто падаючими плитоподібними тілами. Утворені ними пояси нерідко мають регіональне значення і на своєму шляху перитинають різні формаційні зони і в тому числі вулканічні та інтрузивні комплекси. У межах таких поясів ці дайки субпаралельні між собою і крім того не знаходять генетичного зв’язку із зустрітими на їх шляху вулканічними та інтрузивними тілами іншої форми.

Дайки жильної фази найчастіше розвинені в межах і поблизу гранітоїд них масивів як інтрузивного,так і не інтрузивного походження. Такі тіла,звичайно,мають складну форму і не витримані по простяганню та падінню , а також за потужністю і кутами падіння.Крім того вони часто розгалужені. Морфологія дайок , що розвинені в межах інтрузивних тіл,значною мірою контролюються прототектонікою твердої фази- тріщинними структурами, які виникають при застиганні цих масивів.

Сили.Інтрузивні тіла цього типу мають пластоподібну форму, поверхні яких субпаралельні шаруватості вмісних порід. Розміри таких тіл коливаються від кількох десятків до сотень метрів , а простягатися вони можуть на сотні й більше км.Такі тіла розвинені переважно в епізоні.

Лаколіти. До цих інтрузивних утворень належать невеликі (до декількох км у поперечнику) грибоподібні тіла, границі яких більш-менш згідні з елементами стратифікації вмісних порід. Дуже поширені в епізоні.

Лополіти. Мають блюдце подібну форму. Границі цих тіл також більш-менш узгоджені із заляганням вмісних порід.

Факоліти. Це невеличкі інтрузивні тіла,які мають серпоподібну форму в розрізі,також певною міраю узгоджену із заляганням вмісних порід.

Штоки. Великі (площею до 100 км2 у поперечнику) круто падаючі тіла трубоподібної чи більш-менш ізометричної в поперечнику форми. Характерні для мезазони складчастих поясів.

Батоліти. Дуже великі(площа більша за 100 км2) і навіть гігантські інтрузивні тіла , складені гранітоїдами. Більшість батолітів концентрується у складчастих поясах. Серед них виділяють зіскладчасті(синкладчасті)-завжди деформовані й часто реоморфовані(підплавлені з утворенням куполів і діапірових структур) та постскладчасті (післясклясладчасті)-різко незгідно розтинають складчасту раму.

Набуття інтрузивними тілами тієї чи іншої форми обов’язково пов’язано із завоюванням магмою відповідного простору. Подібна «агресія» може відбуватися шляхом : 1)магморозриву-розширення магмою тріщин ,камер, куди вона впровджується під тиском,

2)підняття магмою покрівлі полого залягаючи порід,3)асиміляція (своєрідного розчинення) порід та 4)обрушення покрівлі вмісних порід.