1. XVIII століття як літературна доба

18 століття – поворотний етап у духовному розвитку людства. Ще у другій половині 17 ст. у середовищі освічених людей утвердилося прагнення пояснити всі явища природи і людського життя. Зростав авторитет науки.

У 18 ст. віра у людський розум стала провідною. Саме цю добу називають Просвітництвом або Віком Розуму.

Просвітницький рух зародився в Англії. Пізніше ідеї Просвітництва почали поширюватися по всій Європі, проповідуючи культ знання та культ книги. Головна мета Просвітництва: за допомогою світла розу­му змінити світ, зробити ясним і зрозумілим все, що оточує людину, просвітити й розвинути саму людину, щоб в ній гармонійно поєднувалися розум і почуття. На думку просвітників, розум здатен змінити суспільні відносини таким чином, щоб кожна людина, ким би во­на не була за своїм походженням і майновим станом, могла виявити свою внутрішню суть.

Просвітництво охопило всі європейські країни, але в кожній воно набувало специфічних рис, залежно від рівня політичного розвитку та від національних особ­ливостей культури.

У цю добу літ-ра стала знаряддям просвіти.

Просвітницька література має повчальний характер. Художній твір служить розкриттю певної філософської концепції. Письменників-просвітників характеризує активна громадянська позиція, вони виступають при­хильниками ідейного мистецтва, яке здатне перетво­рити, змінити світ. Саме в добу Просвітництва в літера­туру вступило нове покоління письменників, що принес­ли не тільки новий зміст і нові форми, а й новий погляд на роль літератури, яка проголошувалась дієвим засобом перетворення суспільства. З 18ст. до творів входять Happy Ends.

Основними напрямами літератури доби Просвітництва були просвітницький класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм. Можна також згадати й рококо (більш пов’язано з живописом; в Англії проявилося мінімум, елементи рококо були, але в чистому вигляді не представлено), але воно перебувало поза просвітницьким ідейно-культурним рухом. У другій половині 18 ст. розвивається преромантизм або передромантизм ((недовіра розумові)його проявом є готичний роман).

Літературне життя доби Просвітництва характери­зується пожвавленням національних зв'язків, активною перекладацькою діяльністю, що дає змогу говорити про єдиний літературний процес у XVIII ст.

Протягом усього XVIII ст. центри літературного і куль­турного життя переміщувались. Так, зародившись в Англії (кінець XVII — початок XVIII ст.), Просвітництво потім набуло поширення у Франції. У другій половині XVIII ст. просвітницький рух активізується в Німеч­чині.

Яскравими представниками д. Просвітництва є: Свіфт, Дефо, Річардсон, Філдінг, Смоллет, Стерн, Вольтер, Дідро, Руссо.

2. Основні художні напрями та течії у літературі 18 ст.

У літературі Просвітництво проявилося не в одному, а в кількох худ. напрямках, які хоч і мають багато спільного в світоглядно-естетичних засадах та ідейній спрямованості творчості, але далеко розходяться у художній практиці.

Основними напрямами літератури доби Просвітництва були просвітницький класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм. Можна також згадати й рококо (більш пов’язано з живописом; в Англії проявилося мінімум, елементи рококо були, але в чистому вигляді не представлено), проте воно перебувало поза просвітницьким ідейно-культурним рухом. У другій половині 18 ст. розвивається преромантизм або передромантизм ((недовіра розумові)його проявом є готичний роман).

Просвітницький класицизм: У літературі 18ст. класицизм виявився по-різному, і ці його прояви неможливо звести до спільного знаменника й говорити про єдиний класицистичний напрям. Це були різні художні системи, відмінні як за ідейно-тематичним змістом, так і за естетико-стильовими принципами. До того ж ці системи належали до різних культур 18ст., аристократичної і третьостанової, просвітницької. Від 17ст. 18 ст. отримало у спадок класицизм доби абсолютних монархій, який набув у Фр. блискучого розквіту. В умовах 18ст. це був придворно-аристократичний класицизм, який орієнтувався на літературу «доби Луї 14». Інші класицистичні художні системи перебували у силовому полі Просвітництва. Тому класицизм став одним з його основних течій. Передусім, класицизм був близький і співзвучний Просвітництву своїм раціоналізмом, тим, що розум у його худ. системі є й «внутрішнім світочем», й організуючим первнем творчості. У процесі творчості класицисти покладалися не на натхнення, не на інтуїцію чи підсвідомість, а передусім на діяльність розуму. Кл. виявився також близьким Пр. своїм високим рівнем ідеологічної свідомості, проте тепер вже не монарху, а суспільству,громадським інтересам. Взаємодія класицизму і Пр. почалося на світанку просвітницького руху, коли перші його діячі (Вольтер, Монтеск’є, Поуп, Свіфт)зверталися у своїй творчості до авторитетної худ. системи , яка відповідала ладу їх мислення і естетичним поглядам. Вони використовували «старий класицизм» для вираження нової ідеології, яка ще тільки формувалася. Ще визнаються його естетичні засади, нормативні правила, але у змісті творів відбуваються зрушення. Це так звана «вольтерівський варіант» класицизму.

Неокласицизм, що почав складатися після 1750р., пориває зі «старим класицизмом». Водночас він був гострою реакцією на рококо і піддавав його рішучому запереченню, як занепадницьке мистецтво аристократичної верхівки. Новий класицизм прагне лаконізму і енергійної виразності. Опору неокласицисти шукали в античності, знаходили у ній зразки «справжнього мистецтва». Найвидатнішими представниками неокл. є Ґете, Шіллер, Шеньє, Альфієрі.

Просвітницький реалізм: У 18ст. реалізм починає тільки утверджуватися. Реалізм прагне мотивувати зображуване, як писав Боккаччо, «людськими причинами», життєвим досвідом і досвідним знанням. Письменники-реалісти художньо узагальнюють досвід. Найяскравіше розквітнув пр. реалізм в анг. літ-рі, сягнувши вершини у романі середини 18ст. В інших тогочасних літ-рах, зокрема, фр., нім., він здебільшого поєднувався і взаємодіяв з іншими художніми напрямами і стилями доби – сентименталізмом, неокласицизмом, преромантизмом.

Сентименталізм: напрям виник у сер. 18ст. в Англії. Зародився сент. у середині треьостанової культури, як відповідь на запити нової читацької аудиторії, яка чекала більшої життєвої конкретики, «правдивості» і «щирості». У другій половині 18ст. сентименталізмом починають захоплюватися і в аристократичних колах. «Памела» Річардсона, а особливо «Клариса», «Нова Елоїза» Руссо мали приголомшливий успіх, ними зачитувалися в різних верствах суспільства. Дедалі більшої популярності набувала й сентеминт. поезія (Томпсон, Юнг, Купер). Сентименталізм слушно визначають як першу реакцію на пр. реалізм. Сентименталісти головним вважали не розум, а почуття, «серце» як джерело почуттів. Вважалося, що серце пізнає істини, недоступні холодному розумові. Літ-ра сент.. протиставляє природу і цивілізацію, в ній звучать мотиви втечі до природи, в якій також знаходили джерело духовного.

Худ. система сент. містила багато принципово нового, що було розвинено у наступні епохи, передусім романтизмом. Це насамперед зростання ролі автора у тексті твору, як у вираженні особистійного ставлення до зображуваного й усього на світі, так і в організації твору як худ. цілісності його структури. У літ-рі сент. автор здобуває свободу, неможливу й незнану у рамках попередніх худ. напрямів. Це не лише емоційні реакції автора на те, що відбувається, але й звернення до читача як співрозмовника. Розповідь дедалі більше переймається емоційною стихією, втрачає раціоналістичну впорядкованість, логічність та послідовність викладу. Проте сентименталізм зберігає внутрішній зв'язок з Пр., його засадами та настановами: емоційність поєднується з розсудливістю, «культ серця» - з повчальністю.

Преромантизм: безперечно пре романтизм мав зв’язки з Пр. Починався він з того, що в середині сторіччя в Анг., а згодом у Нім. й інших країнах спалахує інтерес до середньовічної літе-ри та народної творчості. У 60-х рр.. 18 ст. з’являється в анг. літ-рі «готичний роман», який стає одним з найвизначніших і найхарактерніших явищ пре романтизмі. Зацікавлення народною поезією, дедалі поглиблюючись, переростає в збирання і публікацію її зразків, а потім у їх переробку й наслідування. Поширюється екзотична тематика, розповіді по «щасливих дикунів», які живуть на лоні природи, не знаючи лиха цивілізації. Але для появи романтизму, цього потужного руху, що охопив різні сфери духовної культури, замало було звернення до фольклору і «готичної традиції». Необхідні були й глибоку світоглядні зрушення, нова концепція буття і людини, нова сис-ма духовних і худ. цінностей. В Цьому плані особливо важлива роль належить Руссо, його вченню про перевагу природного стану над цивілізацією, новій концепції людини, зосередження уваги на почуттях.

Рококо: це мистецтво склалося у Франції і свого найбільшого розквіту набуло там. На відміну від просвітницької літератури рококо не ставила перед собою викривальних, пізнавальних чи дидактичних завдань, прагнучи передусім до приємної розважальності. Поезія рококо оспівує любов, вино та інші чуттєві втіхи, а в прозі домінує еротика, що найповніше вираження знайшло у творіх маркіза де Сада.