- •1. Дослідження Арістотелем і Платоном сутності та форм організації держави.
- •2. Арістотель «Політика».
- •3. Платон «Держава».
- •4. Цицерон «Про державу».
- •5. Основні концепції політичної думки мислителів Стародавнього світу.
- •6. Н.Макіавеллі «Державець».
- •7. Погляди н.Маківеллі на державу і політику і методи державного управління.
- •8. Т.Гоббс, Дж.Локк, ж.-ж. Руссо про суспільний договір.
- •9. Напрямки української політичної думки XIX-xх століття.
- •10. Ґенеза політико-правової думки в Україні: від «Руської правди» до Конституції Пилипа Орлика.
- •11. В. Липинський «Листи до братів хліборобів».
- •12. Національно-радикальний напрям української політичної думки (д.Донцов, м.Міхновський).
- •13. Ідеї федералізму та національно-територіальної автономії м.Драгоманова та м.Грушевського.
- •14. Засади гетьманської трудової монархії в.Липинського.
- •15. Політична теорія м. Вебера.
- •16. Предмет, методи, категорії та функції політології.
- •18. Політика як суспільне явище і форма діяльності.
- •19. Мораль і політика.
- •32. Засадничі принципи класичних теорій еліт г.Моска, в.Паретто, р.Міхельса.
- •35. Політичні партії. Ґенеза та типологія їх функцій.
- •36,37. Сутність, структура та функції політичної ідеології.
- •Політична ідеологія має трирівневу структуру свого функціонування:
- •38. Теоретичні засади консервативної ідеології.
- •39. Політичні режими, їхня сутність та типологія.
- •40. Поняття та ідейні витоки тоталітаризму.
- •41. Сучасні теорії демократії.
- •43. Основні типи й показники оцінки легітимності влади.
- •44. Політичні конфлікти. Джерела походження та способи врегулювання.
- •45. Типологія політичних конфліктів. Основні типи політичних конфліктів в Україні, та шляхи їх вирішення.
- •46. Громадсько-політичні рухи: сутність та типології.
- •47. Структура, функції та типологія політичних систем. Політична система сучасної України.
- •48. Соціальні та ідейні витоки демократії, її сутнісні характерист.
- •49. Основні історичні форми та типи демократії. Інститути прямої та представницької демократій.
- •50. Соціально – політична сутність марксизму.
- •51. Соціал-демократія як ідейно-політична доктрина.
- •52. Базові засади лібералізму як політичної ідеології.
- •53. Основні теорії соціальної структури суспільства. Сутність і політичне значення поняття «середній клас».
- •54. Партійні системи та їхня типологія. Особливості партійної системи в Україні.
- •55. Виборчі системи і їхнє місце в формуванні інститутів політичної влади.
- •56. Виборча система в сучасній Україні.
- •57. Виборча кампанія. Основні етапи виборчої кампанії.
- •58. Політична влада: концепції, ресурси, легітимність.
- •59. Політична складова міжнародних відносин. Специфіка і засоби зовнішньої політики.
- •60. Глобальні проблеми людства та шляхи їх розв’язання.
1. Дослідження Арістотелем і Платоном сутності та форм організації держави.
Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього світу є політична філософія Стародавньої Греції. Різні соціально-політичні вчення, що виникли тут, містять у собі, як у зародку, майже всі пізніші теорії. Цьому сприяв особливий устрій Греції. Йдеться про поліси — держави, що являли собою общини вільних громадян. В цих полісах йде класова диференціація, виникають багаті та бідні прошарки. Йде шалена боротьба за владу, з’являються реалістичні концепції влади.
Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427—347 рр. до н.е.). Платон мріяв про ідеальну державу. Він написав спеціальний твір - «Держава». Політичний ідеал Платона — аристократичний державний устрій, «влада кращих». Він виступає з різкою критикою рабовласницької демократії, з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих), тимократії (влади військових). Усім цим формам організації влади протиставляє власний проект досконалої держави й правління.
Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Останні визначаються природними нахилами людини. На чолі такої держави стоять філософи, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством.
Арістотель розглядав державу як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і вона може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Держава, стверджував Арістотель, виникла не через угоду між людьми, а природним шляхом — із сім'ї. Мета створення держави полягає не тільки в тому, щоб вирішувати економічні та політичні питання, а й у тому, щоб не дозволяти людям чинити несправедливість, допомагати їм задовольняти потреби. Служіння спільному благу було для Арістотеля критерієм правильності державної форми, а найкращою формою держави він вважав політею (правління більшості в інтересах усіх).
2. Арістотель «Політика».
Політика - арістотелівський трактат про державу, що містить початку соціальної та політичної філософії, політології, а також теорії управління. Трактат написаний в останні роки (335-322 до н. Е..) У книзі розглядаються проблеми сім'ї як осередку держави, рабства, громадянства, визначення держави, а також форм його правління і цілей. Складається з семи книг.
Арістотель визначає державу як спілкування, організоване заради загального блага. Цим держава протиставляється сім'ї - «спілкуванню, природним шляхом виникло для задоволення повсякденних потреб» (с. 377). Сім'я становить невід'ємну частину держави.
Арістотель критикує ідеальна держава Платона, відстоюючи необхідність збереження приватної власності та сім'ї в державі.
Громадянин - це учасник держави, тобто учасник суду присяжних і народних зборів. Арістотель відмовляв у громадянстві рабам, метекам (іноземцям), ремісникам, а в 7 книзі і селянам.
Царська влада (монархія) - влада належить одній правителю, якому влада передають у спадок, або до влади приходить обранець.
Арістотель розбирає причини конфліктів у державі. Однією з причин нестабільності він називає «різноплемінногонаселення», особисті протиріччя в середовищі правлячого классу, а також демагогію, за допомогою якої одна людина здатна зосередити в своїх руках всю повноту влади і стати тираном . Для зміцнення стабільності Арістотель пропонує «порушувати у громадян різні побоювання», а також зміцнити владу закону, розділити обов'язки і піклуватися про виховання підростаючого покоління.
Арістотель аналізує відмінність між демократією і олігархією.
Арістотель виявляє еллінський патріотизм, заявляючи, що тільки у еллінів мужність і розум знаходяться в гармонії. У європейців є мужність, але бракує розуму, тоді як у азіатів є розум, але бракує мужності. Вищим благом Арістотель називає щастя. Завданнями держави є:
Забезпечення прожитком;Забезпечення комфорту;Захист;
Достаток;Релігійний культ;Справедливість.
Арістотель порушує проблему «виховання молоді», зауважуючи, що там, «де цього немає, сам державний лад терпить збитки»