5.Стилістика. Стилі і жанри мовлення.

Стилістика — розділ мовознавствайлітературознавства(поетики), що вивчає функційно-стильові засобимовита їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої. Основний предмет вивчення —стильв усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо).

Стиль - функціональна підсистема літературної мови, що використовується у певній сфері суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексичних, фразеологічних, граматичних, фонетичних).

Літературна мова поділяється на стилі. Кожен стиль має свою сферу поширення (коло мовців); призначення; систему мовних засобів; стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації. В українській літературній мові традиційно виокремлюють п'ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний.

Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування

Стиль	Сфера застосування
Розмовний	Засіб впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків
Художній	Різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою різноманітних зображально-виражальних засобів
Науковий	Викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення
Офіційно-діловий	Регулювання ділових стосунків у суспільно-політичній та адміністративно-виробничій сферах діяльності
Публіцистичний	Засіб активного впливу на читача, спонукання його до діяльності, до необхідності посісти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові
Конфесійний*	Обслуговування релігійних потреб як однієї людини, так і всього суспільства
Епістолярний*	Ведення приватного листування
Ораторський*	Мова публічних виступів різного спрямування

Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри - різновиди текстів певного стилю, що різняться, насамперед, метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

6.Білінгвізм у політичному аспекті. Соціолінгвістична компетенція. Арго, жаргон, сленг.Країни з двома державними мовами: проблеми їх розв’язання.

Білінгвізм (двомовність) — специфічний стан суспільного життя, при якому спостерігається і є визнаним факт функціонування й співіснування двох мов у межах однієї держави. Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства, наприклад, існування в одній державі двох етносів, що користуються різними мовами. Через те що в сучасному світі практично немає етнічно «чистих» держав, білінгвізм як явище отримало велике поширення. Білінгвізм відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою, внаслідок юридичне закріплених норм або законів, на рівні офіційних і з рівноправним статусом для кожної з цих мов. Серед типових прикладів країн з офіційним білінгвізмом Канада, Бельгія, Фінляндія, Казахстан та інші. Неофіційний білінгвізм відповідає ситуації, коли офіційно визнана (знову таки внаслідок законів) лише одна з двох мов, що найбільш часто використовується населенням цієї держави. Разом з тим, невизнана на рівні офіційної, друга мова продовжує вживатись значною частиною населення достатньо широко. Саме до таких держав сьогодні, в силу певних історичних причин, належить Україна, як і деякі інші держави на географічному просторі колишнього Радянського Союзу.

Соціолінгві́стика — соціальна лінгвістика— наукова дисципліна, що розвивається на перетинімовознавства,соціології,соціальної психологіїтаетнології. Вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роль, котру відіграємовав життісуспільства. Найважливішими проблемами, якими займається соціолінгвістика, є соціальна диференціація мови, мова інація, мовна ситуація, взаємодія мови йкультури,двомовністьі багатомовність,моваісуспільство, мовне планування,мовна політикатощо.

Таким чином, досліджуючи визначення соціолінгвістики, очевидним є той факт, що будь-яке суспільне явище певним чином знаходить своє відображення у мові і, навпаки, будь-яке лінгвістичне явище якимось чином виявляється у суспільному житті. Вчені виділяють численні соціальні структури та соціальні контексти, які здійснюють вплив на формування та використання мови, що в свою чергу означає, що існує велика кількість лінгвістичних відповідників таким соціальним характеристикам, які значно відрізняються у різних мовах, що зумовлює труднощі під час іншомовного спілкування. Стає зрозумілим, що для ефективного міжкультурного спілкування необхідна наявність соціокультурної компетенції у комуніканта, яка охоплює не тільки знання граматично правильно побудованих структур та засвоєння іншомовного словникового запасу, а й обізнаність у соціальних структурах та соціальних контекстах іноземної культури, які уможливлюють розуміння прагматичного навантаження інформації.

Арготизми, арґо́ (з франц.argot, жаргон, первісне — жебрацтво) — слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп.

Як правило малозрозумілі, або й зовсім незрозумілі для решти суспільства. Один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовнаговіркаякої-небудь вузької замкненої соціальної або фахової групи, незрозуміла для сторонніх.

Сленг (англ.slang) — міський соціолект, виниклий заргорізних замкненихсоціальних груп(правопорушників, крамарів, ремісників, в'язнів, бурсаків-учнів, вояків, інтернет-спільноти), як емоційно забарвлена лексика низького й фамільярного стилю (зрідка й словотворів: випивóн — пиятика, закусóн — закуска), поширена серед соціальних низів і певних вікових груп (ремісничої, шкільної молоді) міст.

В Україні поширені типи сленгу, відповідно до давніших історико-політичних кордонів (голова: східно-українське — башкá, кýмпол; галицьке — маґóла або макітра; буковинське — ґóвдя; закарпатське — лáмпаш).

Жаргон або жарґон (фр.jargon — «незрозуміла мова»; «безглу́здя»; «ґелґота́ння»; від гало-ром.gargone — «базікання») — соціолект(один з різновидів соціальних діалектів), який відрізняється відлітературної мовивикористанням специфічної, експресивно забарвленоїлексики, синонімічної до слів загального вжитку, а також фразеології, часом особливостями вимови.

Жаргон виникає серед груп носіїв мови, об'єднаних спільністю професійних інтересів (медиків, комп'ютерників, викладачів), однаковими захопленнями (жаргон мисливців, філателістів, рибалок), тривалим перебуванням у певному середовищі (військова служба, навчання).

Жаргонізмами називають слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові та, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фаміль­ярності тощо.