3. Релігія в системі культури

Релігія – це світогляд, який задає певну картину світу і в той же час формує систему цінностей та норм; релігійне витлумачення світу є засобом орієнтації в ньому людини та регуляції її поведінки, набуття нею життєвого смислу. Релігійний світогляд носить своєрідний характер: провідне місце в ньому належить подвоєнню світу на відкритий, доступний людському природному сприйняттю, та прихований, таємний, проте найважливіший та священний. Релігійний світогляд передбачає й те, що людина не розглядає себе в якості повністю самовладної істоти; навпаки, людина усвідомлює себе як єство, підпорядковане вищим силам буття. При цьому життєва поведінка людини оцінюється з позиції того, наскільки вона відповідає прагненням цих вищих сил, їх наставництву. В більшості релігій передбачається віра у безсмертя душі, в те, що потойбічне життя важливіше за поцейбічне, земне. В той же час відчуття прилучення людини до вищих світових сил породжує впевненість у її значущості, захищеності від випадкових негараздів життя.

Релігія гармонізує свідомість віруючої людини та постійно підтримує її в повсякденному житті. Знання людиною відповіді на питання, навіщо вона живе, в чому сенс подій, що відбуваються, робить її сильнішою, допомагає подолати життєві труднощі, страждання і достойно сприйняти смерть, оскільки ці страждання і сама смерть для релігійної людини наповнені певним сенсом. Реалізуючись через формування духовного світу людини, через пріоритет духовності над іншими цінностями, релігія містить в собі також значний гуманістичний потенціал. Вона задовольняє потребу людини у рівновазі та гармонії зі світом, переживання єдності з усім сущим, формує відчуття певної стабільності.

Основні структурні елементи релігії

Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру. В ній можна виділити такі основні елементи як релігійна свідомість, релігійний культ, релігійні організації.

Релігійна свідомість – визначальний елемент релігії. Центральною рисою релігійної свідомості виступає релігійна віра у надприродне. Взагалі, віра - це особливий психологічний стан повного визнання і прийняття якогось твердження або положення речей за умови дефіциту точної інформації, без достатніх підстав і готовність діяти у відповідності з ними. Будь-яка віра має свій предмет. Віра – активне емоційне та оціночне ставлення до свого предмету, охоплює і вольовий елемент, виражає стверджувальну творчу силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації духовних та фізичних сил у певній проблематичній ситуації: при нестачі інформації, відсутності достатніх доказів, при наявності сумнівів. Віра долає обмеженість розуму. В ній - очікування здійснення бажаного. Особливості релігійної віри полягають у твердому переконанні людини в існуванні надприродного, в той час як нерелігійна віра, наприклад, в існування позаземних форм життя, позбавлена цієї ознаки.

Релігійна свідомість включає два взаємопов’язаних і водночас відносно самостійних рівні: релігійну психологію та релігійну ідеологію. Релігійна психологія - це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов’язаних із певною системою релігійних ідей. Релігійні почуття спрямовують емоційне ставлення людини до створених їхньою уявою надприродних сил як до реальних.

Релігійна ідеологія - це система ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу. Релігійна ідеологія в сучасних релігіях містить у собі теологію (богослов’я), богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія.

Джерелом ідеології кожної релігії є її святе писання (Трипітака - у буддистів, Біблія - у християн, Коран - у мусульман та ін.). Але різні напрямки тої чи іншої релігії тлумачать святе писання кожен по-своєму. Тому основою релігійної ідеології кожного віровизнання можна вважати його власне розуміння і тлумачення Божого одкровення, текстів святого писання.

Невід’ємною частиною будь-якої релігії, її реалізації у сфері повсякденного практичного життя є культ. Поняття культу може вживатися в широкому та вузькому значенні. В широкому значенні культ – це шанування чогось в якості вищого, священного. У вузькому значенні культ – сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючий намагається вплинути на надприродні сили. Культ включає обряди, ритуали, свята, церемонії, жертвоприношення, таїнства, богослужіння, пости, молитви, а також матеріальні предмети, які при цьому використовуються - храми, священні реліквії, посуд, одяг тощо. Деякі культові прояви - поклони, молитви, жертви, пости - є спільними майже для усіх релігій. Існують і специфічні культи, такі, як шанування корови в індуїзмі або чорного каменю в ісламі.

Кожна релігійна організація в процесі свого формування та розвитку виробляла свою специфічну систему культових дій. Тому одна і та ж культова дія набуває в різних релігійних системах різного ідейно-символічного та образного змісту. Для усвідомлення особливостей релігійного культу необхідно з’ясувати, що представляють собою обряди. Обряд – це сукупність стереотипних дій, які встановлюються звичаєм або традицією тієї чи іншої соціальної спільноти і символізують певні ідеї, норми, ідеали та уявлення. Обряд слід розглядати як різновид символу. Символізація – це здатність свідомості через певні об’єкти, що чуттєво сприймаються, образно представляти інші об’єкти або явища дійсності. У цьому зв’язку мета та зміст обрядових дій полягає не в самих цих діях, не в їх предметному вираженні, а в тому ідеальному смислі, що стоїть за цими діями. В обряді будь-який рух, жест, слово, усі речові об’єкти сповнені певних значень, поза якими дії перестають носити обрядовий характер. Тому сенс, значення і функцію обряду можна визначити лише в тому випадку, якщо буде розшифровано його смисл, тобто виявлені образи, уявлення, ідеї, котрі він репрезентує.

Значну роль в культовій системі відіграє естетична сторона. Як правило, культові дії відбуваються в спеціально збудованих спорудах. Архітектура храмів, їх інтер’єр покликані мобілізувати релігійні почуття тощо. В процесі богослужіння за допомогою культових дій в свідомості віруючих відтворюються релігійні образи, символи, думки, емоції. Відбувається процес переродження негативних емоцій в позитивні: зникає стан стурбованості, занепокоєння, невдоволеності, і на зміну приходять відчуття полегшення, задоволення, заспокоєності, радості.

Релігія матеріалізується також у релігійних організаціях – об’єднаннях послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів. Основні форми релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ, деномінація. Вони виконують широке коло функцій, головними з яких є: задоволення релігійних потреб віруючих, регулювання культової діяльності, розробка й пропаганда віровчення, забезпечення цілісності організації.