18. Іслам як світова релігія

Основні положення віровчення ісламу викладено в головній священній книзі мусульман – Корані (в перекладі з арабської «читання вголос, повчання»), який складається з 114 сур. Зібрання історій з життя Мухаммеда та його близьких утворило Суну, яка подібна до священного переказу християн.

В основі віровчення ісламу сім основних положень: віра в єдиного Бога – Аллаха, що створив усе суще і визначив його долю, вищого, всемогутнього, мудрого і милостивого суддю; віра в янголів і демонів; віра у святість Корану, який вважається вічним, несотворенним; віра в пророків, печаттю яких є посланник Аллаха – Мухаммед; віра в рай і пекло; віра в божественне провидіння; віра у безсмертя душі, яка залишає тіло в день смерті, та її воскресіння в день Страшного суду.

Важливим поняттям у віровченні ісламу є джихад („зусилля”) – боротьба за віру. Це багатозначне поняття: джихад серця – боротьба з власними недоліками мусульманина; джихад мови – схвалювання того, що відповідає Корану і засудження того, що засуджує Коран; джихад руки – покарання за злочини перед вірою; джихад меча – пряма озброєна боротьба з невірними.

Мусульманський культ базується на таких основних п’яти обов’язках мусульманина, так званих «стовпах ісламу»:

1. Іман – повторення формули віри (шахади): «Немає бога, крім Аллаха, а Мухаммед – посланець Аллаха», розуміння її смислу і щира переконаність у її істинності;

2. Сала(я)т (араб. „ас-салат”, перс. „намаз”) – щоденна п’ятиразова молитва та колективна молитва (джумма) в мечеті у п’ятницю;

3. Саум (перс. „рузе”, турецьке – „ураза”) – дотримання посту протягом дев’ятого місяця за місячним календарем;

4. Зак’ят – обов’язкова регулярна милостиня-податок на користь бідних, яка становить 1/40 частину річного доходу;

5. Хадж (ар. паломництво)– паломництво до Мекки у дванадцятий місяць мусульманського календаря, приурочений до свята жертвоприношення (курбан-байрам).

Невіддільною частиною ісламського культу є релігійні свята такі як: Ід аль-фітр (Ураза-байрам) – свято закінчення посту, розговіння; Ід аль-адха (Курбан-байрам) – свято жертвопринесення; Мірадж – свято вознесіння; Маулюд – день народження пророка (дванадцятого числа третього місяця місячного календаря); Лейлят аль-Кадр – ніч напередвизначення (цієї ночі почалось послання Корана Мухаммеду).

Молитовне приміщення мусульман іменується „мечеть” (араб. „масджид” – місце, де здійснюються земні поклони). У мусульман мечеть не є храмом. Це молитовний дім, як синагога у іудеїв або кірха у протестантів. Якщо у християн про початок церковної служби сповіщає дзвін, то у мусульман перед обов’язковою молитвою лунає спів муедзина (того, хто закликає), котрий речитативом читає азан (молитовний заклик) з галереї мінарету, звернувшись у бік Мекки.

У мусульман нема духовенства у християнському сенсі слова. Мулла є людиною, що проводить спільну молитву і пояснює Коран. Пророк також сказав, що в ісламі немає чернецтва. Вільний від роботи день в ісламі – п’ятниця – на честь дня, коли народився Пророк.

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона активно втручається в усі аспекти життя людей. Іслам не просто релігія, це – спосіб життя. Сукупність мусульманських правових норм, норм моралі, культурних приписів, які регулюють життя мусульманина, називається шаріат (араб. аш-шарія – належний шлях, закон, припис).

Шаріат базується на ідеї обов’язку людини перед Аллахом, точніше – її неоплатного боргу Творцеві. Людина, згідно мусульманських уявлень, істота недосконала. Аллах допускає зло, аби випробувати людину. Отже слід прагнути добра. Мусульманське право поділяє усі вчинки людини на п’ять категорій: суворо обов’язкові, бажані, дозволені (добровільні), небажані, суворо заборонені. Доброчинності людини, за шаріатом: правдивість, терпіння, вміння прощати, милосердя, відсутність заздрості, покірність владі. Мета людини – наблизитися до Аллаха.

Зараз має місце процес ісламського відродження - посилення ролі ісламу в економічному, політичному, духовному житті народів, які входять в орбіту традиційного поширення цієї релігії.

Суні́зм — це основний (ортодоксальний) напрям у ісламі, представники якого вважають, що халіфом може бути лише та людина, що має репутацію і знання богослова і правознавця вищого рангу (тобто мудра і фізично здорова людина).

Шиїти — прихильники, група, партія, секта, розкольники) — загальний термін, що означає послідовників ряду течій ісламу, — імаміти (шиїти-двонадесятники), зейдити, алавіти, друзи, ісмаїліти і ін. У вузькому сенсі поняття, як правило означає імамітів (шиїтів-двонадесятників), другого за числом прихильників (після сунітів) напряму в ісламі, які визнають єдино законними наступниками пророка Мухаммеда тільки Алі ібн Абі Таліба і його нащадків по головній лінії.

Суфізм - шерсть, суфій - той що носить вовняний плащ) — містико-аскетична течія в ісламі. Вважається, що перші суфії з’явилися на межі VIII та IX століть в Іраці та Сирії. Імовірно під цим терміном об'єднуються різні містичні вчення які виникли в мусульманському культурному середовищі з давніх часів і по теперішній час. Визнаючи реальним лише існування Бога (Аллаха), а навколишні речі та явища - його еманацією, послідовники суфізму оголошують вищою метою життя містичне з'єднання душі людини з Богом, тим самим суфізм має схожість зі світоглядом дгармічних релігій. Суфії намагаються збагнути потаємний зміст коранічних одкровень, для чого суворо дотримуються приписів Корану і Суни, беруть участь у бдіннях, приймають обітниці, дотримуються додаткових постів. Водночас вони проповідують містичну некорисливу любов до Аллаха, бажаючи злитися з ним. Кінцевою метою суфізму вважалється знищення своїх якостей як особистості, що має спричинити повне поєднання, злиття з божественною істиною.

Салафія — фундаменталістський напрямок в ісламі, послідовники якого виступають проти внесення в іслам елементів інших релігій та філософських рухів, позиціонують себе як проповідники початкового розуміннія Іслам, сенсу, який спочатку був закладений в Коран Аллахом.

Салафія означає «розуміння релігії в тому вигляді, якому її розумів пророк».

Імаміти, імамія, (шиїти-двонадесятники) — одна з основних гілок шиїтського ісламу, «помірковані» шиїти, що визнають дванадцять імамів із роду Алі ібн Абу Таліба. Імамія сьогодні є державною релігією в Ірані. Поширена також у Азербайджані, Іраку, Лівані, Бахрейні та інших країнах.