Розділ V Перелом
Основні риси, властиві сталінізму і що знайшли свій найбільш яскравий прояв під час війни, - некомпетентність, жорстокість, бюрократизм. Ще на XX з'їзді КПРС було з усією певністю сказано: «Єдиновладність Сталіна привела до особливо тяжких наслідків в ході Великої Вітчизняної війни». Проте і до цих пір деякі намагаються спростувати цю думку, стверджуючи, що Сталін, його оточення під час війни стримали свою жорстокість, пом'якшили командно-репресивну систему, що після Сталінградської битви Сталін ніби то оволодів полководницьким мистецтвом. Але Сталін не був полководцем, тим більше «великим». В умовах самовладдя він узяв на себе керівництво війною, не маючи для цього навіть задовільної професійної підготовки. Сталін посів в 1941 році всі мислимі посади в Державному Комітеті Оборони, ЦК ВКП(б), Раднаркомі СРСР, Наркоматі оборони і ін. Волею доль що став військово-політичним керівником однієї з найбільших держав світу, Сталін не володів такими необхідними якостями, як спеціальні знання, загальна культура і наукова інтуїція, глибокий і гнучкий підхід до вирішення виникаючих проблем, уміння вибрати головну з них. Некомпетентність Сталіна і багато його наближених виявлялася особливо згубній ні при чому не обмеженій владі «вождя», наджорсткій централізації, його прагненні узяти все на себе - від оборони якої-небудь висотки до конструкції пістолета-кулемета, а також із-за скутості ініціативи інших керівників, із страху перед диктатором.
Осінню 1942 року відбувся перелом в методах стратегічного керівництва. Сталін призначив своїм заступником Жукова. А Жуків в кінці 1942 року був вже іншим воєначальником, чим літом 1941-го. Він тепер не дивився на Сталіна як на втілення мудрості. Збагатившись досвідом війни і знаючи справжні військові «здібності» Сталіна, Жуків надав сильний вплив на вироблення рішень і підготовку контрнаступу під Сталінградом.
19 листопада 1942 року наші війська перевершуючими силами перейшли в контрнаступ північніше і на південь від Сталінграду, прорвали лінію фронту на ділянці румунських військ, за п'ять днів оточили 6-у армію. Командувач нею генерал Паулюс негайно ж попросив у Гітлера свободи дій, щоб пробитися зі своєю армією з казана, але той відхилив це прохання, твердо завіривши, що своєчасно деблокує її, а доти забезпечуватиме за допомогою люфтваффе; останнє ж було справою Геринга, який легковажно поручився, що забезпечить постачання оточених з'єднань по повітрю. Головним для Гітлера, як він заявляв, був перш за все «фанатичний принцип» - утримати Сталінград в що б те не стало, бо здати його означало втратити всю техніку і місто назавжди. А цього він не хотів і не міг зробити хоч би вже з міркувань власного престижу!
У післявоєнний час публіцисти неодноразово і украй різко критикували Паулюса за те, що той в перші дні листопада не зробив прориву на власну відповідальність, щоб врятувати 6-у армію. Наскільки мало вони враховують тодішнє положення: адже віра німецьких військ в свої сили ще не була загублена і доти вище командування завжди справлялося зі всіма кризами! «Мені тоді зовсім не приходила в голову революційна думка про те, щоб свідомо викликати ураження і тим самим привести до падіння Гітлера і нацистського режиму як перешкоди для закінчення війни», 5- визнавався пізнішим Паулюс.
Так і билася армія Паулюса, зайнявши кругову оборону і сподіваючись на деблокаду ззовні і на постачання по повітрю! Тим часом 19 і 22 грудня 1942 року теоретично ще була остання можливість для командувача 6-ою армією всупереч отриманим вказівкам зважитися на прорив. Але Паулюс, вихований у дусі німецького військового мислення і покори, не захотів діяти без наказу вищестоящого командування і продовжував триматися в казані. В кінці січня 1943 року 6-а армія була вимушена капітулювати.
Паулюс, тільки що фельдмаршалом, що став, здався в полон. З 91 тис. німецьких солдатів, що потрапили в полон, згодом повернулися лише 6 тис. Геббельс оголосив в країні траур на три дні.