РЕФЕРАТ

Велика Вітчизняна війна

Зміст

Введення. Пам'ять

Розділ I Дослідження Великої Вітчизняної війни. Огляд

Розділ II Передвоєнна обстановка

Розділ III Початок

Розділ IV Втрати

Розділ V Перелом

Висновок Перемога

Література

Введення. Пам'ять

Війна - іменник множини: немає сім'ї, якою б не торкнулося її дихання. Через те Велика Вітчизняна війна ще довго сприйматиметься не просто як частина історичної хронології або строчка енциклопедії. Такою вже була війна, що, здається, дими її все ще стелються над землею.

Вторгнення, якому більш за півстоліття, відбулося не тільки всередину країни, коли не встигали закрашувати карту чорним. Воно проникло в наші душі, залишивши в них незгладимий слід. Вторгнення все ще триває в часі. Так чи закінчилася насправді та війна, чи взята в ній перемога і чи скоро почнеться теперішній «післявоєнний час», якщо замість бажаного спокою, благополуччя народи наші опинилися вимотані духовно, розорені економічно? Ті, хто вторгся в наші межі в 1941 році, потерпівши потім нищівну поразку, знайшли в собі сили потім піднятися після розгрому, витягувати уроки з історії, відмовитися від фашистського тоталітаризму, переосмислити ідею реваншизму, як згубну для німецької нації, і, нарешті створити багате, відкрите для світу демократичне суспільство.

На честь великої перемоги будуються тріумфальні арки, гримлять паради, дзвенять фанфари, але ця перемога повинна дати нам і урок: ненависть не може довго залишатися в людині. І на порозі третього тисячоліття необхідно задуматися, що історія розвивається по спіралі, відгомін багатьох сьогоднішніх наших проблем - у військових сорокових. Тому для нас залишається важливим правдиве освітлення всіх питань Великої Вітчизняної війни, знаючи, що в Сталінську і Брежнєвську епохи історія Великої Вітчизняної війни фальсифікувалася на догоду цим правителям.

Розділ I Дослідження Великої Вітчизняної війни. Огляд

1418 днів тривала війна - війна, що зажадала надзвичайної напруги сил. Безперечним є головний внесок СРСР в розгром фашизму, безперечне історичне значення перемоги. Вона визначила подальший розвиток всього людства. Ці істини прийняті нині світовою науковою літературою. Інша справа - непомірно висока ціна цієї перемоги і пов'язані з нею тіньові сторони військової історії. До останніх років просту згадку про них відносили до розряду фальсифікацій. Проте бачити у війні лише її героїчну сторону і закривати очі на останнє було б теж фальсифікацією. Історія другою світовою і Великою Вітчизняною воєн стала нині полемо небувалий гострої боротьби думок авторів наукових, мемуарних, публіцистичних і художніх творів різних напрямів. Можна бачити протиборство звичних уявлень про війну з новими, достовірнішими знаннями про минулому.

Війна не може бути оцінена однозначно. Велика перемога - результат не тільки розгрому жорстоких загарбників, але і одночасно подолання згубної дії нічим не виправданих масових репресій, прорахунків в господарському і оборонному будівництві, примусової праці мільйонів, помилкової оцінки супротивника і його намірів, за всім цим стояло некомпетентне керівництво з боку Сталіна і багатьох його ставлеників. Все це зажадало від народу неймовірних зусиль, невимірний помножило його страждання і жертви під час війни. Сьогодні наше суспільство не задоволене одностороннім, спрощеним освітленням подій Великої Вітчизняної війни. Останніми роками відбувається переосмислення війни.

Історія не служниця політики, хоча придворні історики були завжди і завжди додавали подіям іншу зовнішність, ніж насправді. Ця процедура здійснюється різними способами. І не вперше в історії Росії. Наприклад, 150 років тому Микола I впливав на працю історика Міхайловського-Данільовського про Вітчизняну війну 1812 року «цінними вказівками» і особистою участю в редагуванні окремих розділів. Микола I наклав вельми «сучасну» по духу резолюцію: не слід поміщати в працю про війну «все, що могло б подати привід для пересудів іноземців». Автор завзято виконав директиву і добалакався до того, що «ні в одній битві не міг Наполеон зрушити з місця наший славній армії» і що нібито тільки «Олександру I належала слава цього блискучого походу». Описательство і похваляння замінювали критичний аналіз подій 1812 року, що зіграло свою роль в поразці російської армії в Кримській війні. Лише після цієї війни стало ясно, що не можна так безцеремонно перекручувати історію.

Щось схоже трапилося і з дослідженням Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Вже шостий десяток років пішов з тих пір, як відгримів Парад Перемоги, а правдивій історії Великої Вітчизняної війни в цілому як не було, так і немає до цих пір. Якщо в перше десятиліття після війни могутнім гальмом в її дослідженні був культ особи Сталіна, то в подальші роки аналізу багатьох подій заважали рецидиви культу, нескасовані заборони на використання джерел і документів. Звичайно, положення в історичній науці почало мінятися після XX з'їзду КПРС. Була зроблена розробка капітальної шеститомної праці «Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945». Автори використовували численні праці Генштабу: чотиритомні видання «Операції Великої Вітчизняної війни» і «Військове мистецтво у Великій Вітчизняній війні», а також "Стратегічний нарис Великої Вітчизняної війни". Але ніхто з колективу редакції шеститомника, П.Н. Поспеловим, що очолювалася, не звернувся за допомогою до маршалів Г.К.Жукову і А.М. Васильовському.

Особливо боязко поводилися редактори деяких томів, коли потрібно було згадати ім'я Жукова. Вони боялися безглуздо наклеєного на нього ярлика «бонапартист». Так, в першому томі Г.К.Жуков як радянський начальник Генерального штабу не згаданий жодного разу, зате німецький начальник Генштабу Ф. Гальдер фігурує 12 разів. Більш ніж стримане відношення до Жукову спостерігається і в інших томах. Зате в третьому томі член Військової ради Н.С. Хрущов згадувався 41 раз! Відзначаючи кон'юнктурні «перебори» і упущення в шеститомнику, слід сказати, що ця праця все ж таки з'явилася кроком вперед в історичних дослідженнях про війну. Він зробив благотворний вплив на історичну науку. Особливо сильного удару був завданий по тих концепціях, в яких всі успіхи радянського народу приписувалися «мудрому керівництву» Сталіна і в яких він звеличився як «найбільший полководець всіх часів і народів».

12-млосна «Історія другої світової війни 1939-1945гг.» - це крок назад в історичній науці. Якщо БАМ називають «щонайдовшим пам'ятником епохи застою», то це самий багатотомний пам'ятник тієї ж епохи. Брежнєву, а особливо Суслову його підспівувачам, хотілося щонайшвидше реанімувати Сталіна, не привертаючи до цього «таїнства» уваги широкій громадськості. Вважалося, що кращим способом реанімації є видання під новим найменуванням капітальної праці про війну, в якій і треба провести необхідні «хірургічні операції» з науковими концепціями.

Ще осінню 1965 р. в «Правді» виступив із статтею С.П. Трапезніков, потім - ще три історики з тієї ж, на жаль, незникаючої когорти «чого бажатимете?». Вони оголосили, що ніякого культу особи Сталіна не було, що це поняття наукове неспроможне і віддає «суб'єктивізмом».

Спадкоємці Сталіна не були б його вірними учнями, якби не діяли б за допомогою страху. Історикам пам'ятний розгром книги А. Некріча «22 червня 1941». Дослідженню причин наших поразок було покладене край. Послужливі горе-історики перекрутили історію війни і особливо передвоєнної політики Сталіна.