Національно визвольна боротьба народів Індії в 20-30-х рр. XX ст.

Безпосереднім приводом до піднесення національного-визвольного руху 1918-1921 рр. стали реформи британського уряду, спрямовані на зміцнення колоніального статусу Індії. У народів Індії така політика викликала гостре невдоволення, що переростало у відкритий бунт. На чолі антиколоніальної боротьби став Індійський національний конгрес (ІНК). Щоб не спровокувати зіткнень з колоніальними військами, Конгрес закликав індійський народ уникати будь-яких форм насильницької боротьби. ІНК заперечував поділ суспільства на класи і розпалювання класової ворожнечі. Такий політичний підхід консолідував національні сили і давав можливість протистояти традиційній політиці колонізаторів, що виражалися словами «поділяй і владарюй»

У 1918-1922рр. промислові центри Індії були охоплені масовими страйками. Страйкували текстильники Бомбея. У 1921р. число страйкарів досягло 600 тис. чол.

Кампінія громадської непокори, розпочата Національним конгресом стала переростати в збройну боротьбу.

Національному характеру та інтересам народів Індії найбільше відповідала форма ненасильницького опору колонізаторам, яку відстоював і проповідував Махтма Ганді.

З 1916р. він став визначеним лідером Національного конгресу, а його вчення про ненасильницьку боротьбу – ідеологією цієї партії.

Ганді як зрілий політичний лідер, розумів, щл успіх антиколоніального руху можливий лише за умови його масовості. Він організував агітаційну кампанію по усій країні, широко практикував мітинги та демонстрації, залучивши широкі верстви населення до національно-визвольної боротьби.

6 квітня 1919р.було проголошено початком громадської кампанії непокори. В цей день завмерла вся Індія. Колоніальна адміністрація вчинила криваві розправи по великим містам Індії. Було запроваджено воєнний стан, а Ганді – заарештовано.

Ситуація в Індії значно загострилася після схвалення англійським парламентом «закону про управління Індією».

На знак протесту проти конституційних реформ влітку 1920р. Національний конгрес розпочав все індійську кампанію громадської непокори, якою керував Ганді. Вона відбувалася під гаслом незалежності. У 1921р. прокотилася нова хвиля антиколоніальних протестів. Міністр колоній У. Черчілль терміново підготував наказ про вдосконалення колоніального репресивного апарату.

Зростання ролі Індійського Національного конгресу.

Внаслідок репресій багато місцевих організацій Національного конгресу були розгромлено. Численність партії скоротилася з 10 млн чоловік до кілька сотень тисяч. Водночас колоніальна адміністрація, використовуючи суперечності між Великим союзом Індусів та Мусульманською лігою, розпалювала індусько-мусульманську ворожнечу. У 1923р. між індусами і мусульманами були спровоковані зіткнення. Протиріччя між двома громадами на релігійному грунті відволікала багатьох жителів Індії від політичної боротьби, послаблювала національно-визвольний рух.

Національний конгрес скликав Всеіндійську конференцію різних партій, на розгляд якої було винесено проект конституції. Цей документ передбачав надання Індії прав домініону, відміну на виборах релігійних курій і введення загального виборчого права. У грудні 1928р. проект конституції схвалила сесія Національного конгресу. Ліве крило партії виступило проти проекту через підміну в ньому незалежності Індії статусом домініону.

У 1929р. в Лахорі сесія Національного конгресу прийняла ухвалу про боротьбу за повну незалежність країни.

Англійський уряд відмовився виконувати умови які Ганді у своїх газеті висунув колоніальному уряду. На знак протесту Національний конгрес організував кампанію громадської непокори. У березні-квітні 1930р. у містах і селах Індії відбулися мітинги й демонстрації, пікетування англійських магазинів. На вулицях і майданах публічно спалювали англ.. товари.

Англійський уряд оголосив Національний конгрес поза законом. Понад 60 тис. учасників були заарештовані в тому числі й М. Ганді.