Мюнхенська угода і зафарблення Чехо-Словаччини.

Після загарбання Австрії (березень 1938 р.) німецькі апетити зросли. Своєю черговою жертвою Гітлер вибрав Чехословаччину. Німеччина вимагала від Праги передачу Судетської області, де більшість населення становили німці. У Німеччині була розгорнута широка пропагандистська акція, що показувала «нестерпне становище німецької національної меншини» у Чехословаччині. У відповідь Прага оголосила часткову мобілізацію. Міжнародну кризу, що склалася, мала розв'язати конференція за участю провідних країн Європи.

Напередодні конференції стало відомо, що Велика Британія і навіть Франція, з якою у Чехословаччини був підписаний союзний договір про взаємодопомогу (1935 р.) підуть на поступки Гітлеру і не будуть відстоювати інтереси Чехословаччини. СРСР, з яким у Чехословаччини також був підписаний військовий договір, поставив надання військової допомоги у пряму залежність від позиції Франції.

29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася конференція за участю чотирьох держав — Німеччини (Гітлер), Італії (Муссоліні), Великої Британії (Чемберлен) та Франції (Далад'є). Чехословацьку делегацію було запрошено лише для того, щоб вона вислухала рішення. В обстановці повної відсутності підтримки з боку західних країн Чехословаччина погодилася виконати рішення конфедерації— віддати Німеччині Судетську область.

Мюнхенська конференція показала неспроможність Великої Британії та Франції зупинити німецькій експансіонізм і коштом «малих держав» Центрально-Східної Європи заспокоїти зростаючі апетити гітлерівців. Мюнхенська угода стала наступним кроком політичного «умиротворення», яке врешті-решт і призвело до Другої світової війни.

Гітлер, який зрозумів, що Захід не готовий до війни і будь-що прагне її уникнути, висував усе нові вимоги. Наступним кроком Гітлера стало розчленування Чехословаччини. Унаслідок складної дипломатичної гри, ініційованої Гітлером, до якої була втягнута більшість країн Європи, йому вдалося без єдиного пострілу 15 березня 1939 р. окупувати Чехію. Словаччина отримала ілюзорну незалежність, підпорядкувавши Берліну свою внутрішню та зовнішню політику, а Закарпаття, що також належало до складу Чехословаччини було віддано на поталу Угорщині як винагороду за приєднання до «антикомінтернівського пакту».

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенів. Національне питання у державі.

Після поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні південнослов'янські території були визволені сербською армією. Правлячі кола Хорватії, Словенії. Чорногорії та Сербії підтримали ідею створення єдиної держави.

1 грудня 1918 р. у Белграді було підписано угоду між Державою словенів, хорватів, сербів з державою Сербією про створення спільної держави — Королівства сербів, хорватів і словенів. До складу Королівства увійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія. Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичів.

У лютому 1919 р. під тиском селянства уряд розпочав аграрну реформу, яка ліквідувала залишки феодальних відносин. Реформи розтягнулися на 20 років. У 1921 р. було ухвалено конституцію КСХС. Країну розділили на 33 губернаторства (жупани). Однак нова конституція не розв'язала національного питання, а навпаки загострила. Серби (39% населення) стали панівною нацією. Загостренню міжнаціональних відносин сприяло і релігійне питання, адже серби, чорногорці, македонці були православними, хорвати і словени — католиками, а частина жителів Боснії та Герцеговини — мусульманами. Усі ці протиріччя та загострення економічних суперечностей призвели до встановлення монархічної диктатури у 1929 р. 6 січня Король Олександр оголосив маніфест, за яким Конституція скасовувалась, а вся повнота влади переходила до короля. Королівство сербів, хорватів і словенів перейменували на Югославію.

Але в країні продовжувались національні суперечки. У 1939 р. хорвати домоглися деяких поступок. Хорватія була виділена в окрему адміністративну одиницю на чолі з губернатором. Губернатор був підпорядкований королю і хорватському парламенту.

27 березня 1941 р. відбувся ще один державний переворот. Було створено новий уряд, який підписав договір про дружбу і ненапад з СРСР. Це не влаштовувало Німеччину. 6 квітня німецькі війська вторглися на територію югославської держави і за кілька днів окупували її. У роки війни Югославія як цілісна держава припинила своє існування.