- •Створення та діяльність Ліги Націй у міжвоєнний період.
- •3 Червня 1934 Гітлер організував масову різню колишніх соратників. Замість штурмових загонів було створено охоронні загони сс, а пізніше й гестапо, яке виконувало функції політичної поліції.
- •Франція в 20-30рр. Діяльність уряду Народного фронту.
- •Новий курс ф. Рузвельта та його історичне значення.
- •Установлення фашистської диктатури в Італії. Б. Муссоліні.
- •Тоталітаризм як соціально-історичний феномен.
- •17 Березня 1921 р. У Польщі була прийнята нова конституція, яка зовсім не влаштовувала ю. Пілсудського. Тому він пішов у відставку.
- •Політика умиротворення агресора напередодні Другої світової війни.
- •Громадська війна в Іспанії 1936-1939рр. Ставлення великих держав до цього конфлікту.
- •Російська революція 1917р., її причини та початок.
- •Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939р. Та таємний додатковий протокол до нього. Вплив угоди на подальший розвиток подій.
- •Національно визвольна боротьба народів Індії в 20-30-х рр. XX ст.
- •Зростання ролі Індійського Національного конгресу.
- •Мюнхенська угода і зафарблення Чехо-Словаччини.
- •Утворення Королівства сербів, хорватів і словенів. Національне питання у державі.
- •Розрядка міжнародної напруженості у 70-х рр. Гельсінський процес.
- •План Маршала. Його роль у відбудові повоєнної Європи.
- •Об’єднання Німеччини. Сучасний стан крахни.
- •Сша наприкінці XX – на поч XXI ст. Українців в сша.
- •4 Листопада 1980 р. На президентських виборах переміг Рональд Рейган, представник правого крила Республіканської партії.
- •Діяльність м. Тетчер, «Тетчеризм» його суть і наслідки для Великої Британії.
- •Створення Організації Об’єднаних Націй. Україна – спів засновниця оон. Роль оон у повоєнному світі.
- •Японське «економічне диво» . Розвиток Японії у сучасному світі.
- •Створення антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни.
- •Політика реформ у Китаї у кінці XX-XXI ст. Українсько-китайські відносини.
- •1. Проголошення кнр
- •2. Культ особи Мао Дзедуна. Соціально-економічні експерименти комуністів Китаю
- •3. Реформи Ден Сяопіна
- •Розпад Югославії, громадянська війна та її наслідки.
- •П’ята республіка у Франції. Політика ш. Де Голля.
- •Створення держави Ізраїль. Виникнення «палестинської проблеми».
- •Кримська (Ялтинська) та Берлінська (Потсдамська) конференції підсумки війни у Європі.
- •Оздоровлення міжнародних відносин на рубежі 80-90-х рр. Закінчення «холодної війни».
- •Рух опору в окупованих країнах Європи в роки Другої світової війни.
- •Причини та початок «холодної війни»
- •Розширення Європейського Союзу і нато. Місце України в цьому процесі.
- •Демократичні революції 1989-1991 рр. У країнах Центральної та Східної Європи.
- •Міжнародний тероризм на сучасному етапі.
Російська революція 1917р., її причини та початок.
На початку 1917 р. в Росії склалася революційна ситуація. Як член воєнного блоку (Антанти), Росія вступила у Першу світову війну в 1914 р. За ці роки до 1917 р. матеріальні й продовольчі ресурси Росії було вичерпано. Наростанню загальної кризи у країні сприяли воєнні поразки, великі втрати в армії, розвал господарства, голод у промислових центрах, дезорганізація урядового апарату, втручання у державні й військові справи царського фаворита напівграмотного сибірського селянина Григорія Распутіна. Серед причин революції слід також вказати:
- протиріччя між відсталим політичним самодержавним устроєм держави та прагненням економічно сильної буржуазії захопити владу;
- протиріччя між робітниками і підприємцями;
- нерозв'язаність аграрного питання;
- національно-визвольний рух неросійських народів імперії.
Усе це налаштувало проти царизму найширші верстви населення. У січні 1917 р. парламентська опозиція перейшла до активних дій. 10 лютого голова Думи М. Родзянко попередив царя, що в разі розпуску ним Думи в країні вибухне революція. Революційні події Росії розпочалися в лютому 1917 р. У подіях, що відбувалися в Петрограді, історики виділяють два періоди:
перший — з 23 по 28 лютого 1917 р. — наростання заворушень;
другий — з 28 лютого по 3 березня 1917 р. — повалення самодержавства.
Особливість революційного руху в Росії полягала в тому, що його ніхто не очолював, оскільки лідери революційних партій перебували або на засланні, або в еміграції, до того ж він спирався на масову підтримку солдатів Петроградського гарнізону.
23 лютого 1917 р. на Путилівському заводі розпочався страйк, в якому взяло участь 90 тис. осіб. 25 лютого у столиці почався загальний політичний страйк. На бік страйкуючих переходять 25 тис. солдат Петроградського гарнізону. 27 лютого 1917 р. розпочинається збройне повстання. Увечері 27 лютого для відновлення у країні порядку зі складу Державної Думи обрано Тимчасовий комітет на чолі з М. Родзянком. Паралельно було утворено Петроградську Раду, що обрала свій Виконком.
2 березня 1917 р. на спільному засіданні представників виконавчого комітету Ради і Тимчасового комітету утвореного Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим.
У той же день, Микола II, що перебував у Пскові, під тиском представників партій, які намагалися зберегти монархію за рахунок усунення ненависного масам царя, зрікся престолу. Верховним головнокомандуючим було призначено великого князя Миколая Миколайовича Романова.
З березня 1917 р. у ранкових газетах було опубліковано: «Звернення до громадян і товаришів», у якому проголошувалось утворення Тимчасового революційного уряду, друкувався список його складу і програма дій уряду.
Отже, на чолі держави став Тимчасовий уряд, сформований із представників правих партій. Петроградська Рада, яка спиралася на підтримку робітників та солдатів і мала у своєму розпорядженні військові загони, продовжувала діяти як орган влад. Таким чином, в Росії встановилося двовладдя. До весни - літа 1917 р. обом урядам вдавалося співпрацювати.
У липні найбільш радикальні члени більшовицького ЦК організували постання. Вважаючи це повстання передчасним, до Петрограда прибув вождь більшовиків Ленін, який спробував відвернути від більшовиків удар з боку влади. 4 липня було організовано мирну демонстрацію протесту. Але Тимчасовий уряд вирішив взяти ситуацію у свої руки. Він з допомогою вірних військових частин розігнав маніфестантів, а більшовиків звинуватив у шпигунстві на користь Німеччини, у зраді інтересів революції.
Період двовладдя завершився. Ситуація у країні ускладнювалася з кожним днем. 26 серпня Верховний головнокомандувач Л. Корнілов вирішив втрутитися у справи і здійснити військовий переворот. Він надіслав до Петрограда 3-й корпус генерала Кримова. Але спільними пропагандистськими діями агітаторів від революційних партій війська генерала Кримова до столиці не допустили. Соціально-економічна криза в Росії тривала. Вона закінчилась більшовицьким переворотом.