74. Економічний лібералізм ф.Хайека.

Хайек – прибічник максимума економічної свободи; виступає за всебічне обмеження влади держави, згортання його економічних функцій. «Спонтанний порядок», який проповідує Хайек, не є результатом свідомої діяльності. Він вважає, що гроші, фінансові інститути, нормативи та правила економічної поведінки створюються не внаслідок свідомих рішень, а спонтанно.

Порядок в області соціальних та економічних відносин встановлюється стихійно і призводить до прийняття таких правил поведінки, які закріплюються незалежно від свідомого втручання. За твердженням Хайека, мета економіки «суть результат її власного розвитку».

Хайек вважає, що державі слід відмовитися і від контролю над грошовою політикою. Єдина національна валюта не потрібна. Найкращий результат може дати конкуренція приватних валют, які випускаються банками, вільна конкуренція приватних банків.

Найважливіша функція вільного ринку – розповсюдження інформації. Інформація надходить через систему ринкових цін; ціни – показник значущості товарів. Контроль над цінами спотворює інформацію. Володіння інформацією дає перевагу учасникам господарчого процесу, їх підштовхує до цього конкуренція.

Хайек представляє праве крило неолібералізму. Він вважає, що існує два протилежні принципи формування соціально-економічного порядку. На відміну від спонтанного, заснованого на самоорганізації, існує й інший, що виходить з можливості людини свідомо будувати основоположні відносини та структури. Подібний підхід і відповідний тип «конструктивного раціоналізму» є «згубною самодіяльністю». Спланувати соціально-економічний порядок за певними цільовими критеріями неможливо.

75. Неокласичні теорії економічного зростання.

Неокласична доктрина економічного зростання формувалася на базі двох джерел — теорії факторів виробництва, що бере початок від Ж.Б. Сея, У. Сеніора, Дж.С. Мілля, Дж.Б. Кларка, та концепції виробничої функції, що враховує взаємодію двох факторів — праці і капіталу.

Неокласична теорія економічного зростання як особливий напрям макроаналізу виходить зі старої класичної концепції трьох факторів виробництва, згідно з якою праця, земля та капітал є самостійними творцями вартості, тому власник кожного з факторів отримує частину створеного продукту у вигляді доходу (заробітної плати, ренти та прибутку) залежно від продуктивності кожного з факторів. Саме така форма розподілу, на думку Ж.Б. Сея, сприяє розвитку виробництва, оскільки стимулює рівномірне використання всіх наявних факторів (ресурсів) у суспільстві й забезпечує саморегулювання процесу виробництва.

Значні уточнення до теорії економічного прогресу вніс Дж.Б. Кларк, який детально проаналізував проблему продуктивності кожного з факторів і вказав на те, що віддача фактора зменшується в міру того, як йому віддають перевагу і кількісно зростає його використання (він формулює закон граничної продуктивності та закон спадної віддачі факторів виробництва). Забезпечення оптимального співвідношення між факторами виробництва, на його думку є важливою передумовою зростання, причому, ця оптимальність підтримується автоматично, завдяки дії ринкових сил.

У центрі неокласичного визначення проблеми економічного зростання стоїть ідея оптимальності ринкової системи як саморегульованого організму, що зумовлює якнайповніше використання всіх виробничих факторів окремими економічними суб'єктами й економікою в цілому. Відтак, немає необхідності у втручанні держави в процес становлення оптимального співвідношення між факторами, оскільки це співідношення визначають вільна конкуренція та ринкові закони. Економічна рівновага та прогрес суспільного виробництва залежать від ефективного використання факторів виробництва та факторіального розподілу доходів, який забезпечує формування раціональної структури виробництва.

76. Факторний аналіз Кларка. Основні праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл ба­гатства» (1899). «Проблеми моно-полій» (1901). «Суть ек-ної теорії» (1907). Кларку належить авторство так званого з-ну спадної прод-сті праці й капіталу, що його вчений по­клав у основу власної теорії граничної прод-сті.

Спираючись на методологічні принципи австрій-ської школи стверджував, що основними факто-рами розв-ку ек-ки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване госп-во.

Головною проблемою ПЕ називав проб­лему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він до-водив, що роз­поділ сус-ного доходу відбувається згідно з природним з-ном, який забезпечує кож-ному власникові фактора В стільки багатства, скі-льки він створює.

Претендуючи на збагачення методологічних за-собів наукового досл-ня, розробив власний ме-тод. За аналогією з теоре­тичною механікою він поділив ек-ну науку на 3 розділи: універсальну ек-ку; ек-ну статику; ек-ну динаміку. 1-а вивчає загальні універсальні з-ни розв-ку ек-них явищ. 2-а аналізує їхню дію за умов перебування органі-зованого госп-ва у нерухомому стані, в якому ви-ключа­ються будь-які зміни, тобто є постійними к-ть і соц-ний склад населення, маса капіталу, соц-на організація, техніка і по­треби населення. Ста-тичний стан — це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». Основними з-нами сус-ва він вважав статичні.

Динаміку він трактував як рез-т дії зовнішніх сил, що ускла­днюють розв-к і порушують рівновагу.

На відміну від своїх попередників розглядав 4 фактори В:

І) капітал у грошовій формі:

2) капітальні блага (засоби В і земля);

3) діяльність під-ця;

4) праця робітника.

Кожний фактор В хар-ся специфічною прод-стю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому на-лежить. Так капітал забезпечує банкірові про-цент, капі­тальні блага породжують ренту, діяль-ність під-ця — під-кий прибуток, а праця гарантує робітнику зар-пл. Річ­ний дохід сус-ва розподіляв на 3 великі частини: за­гальну суму зар-пл, зага-льну суму %-ів і сукупний прибуток.

Заслуга Кларка - намагався знайти принцип роз­поділу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної кор-сті переносить на ви­робничі фактори, замін-юючи теорію поведінки спож-ча, теорію спожив-чого попиту теорією вибору вироб-их факторів. Кожний під-ць прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забез­печує мінімум витрат і макси-мум доходів.

Капітал розглядав не як 1 фактор, а як 2 (грошо-вий капітал і капітальні блага). За умов статики під-кий прибуток від­сутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу серед­нього при-бутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цьо-го під-цями називав тільки тих осіб, які мають до­статню ділову кваліфікацію і власний капітал.

1-а з головних теорій — теорія граничної про­д-сті —грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнсна. З-н спадної прод-сті праці й капіталу Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий вне-сок праці у В за незмінних розмірів капіталу від-бувається з меншою прод-стю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної к-ті робітників хар-ся мен­шим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній. Так, згідно з його теорією, коли 1-ий найнятий робітник ство­рює продукт в-стю в 10$, то другий — у 8$, третій — у 6$ і т.д. Прод-сть праці останнього робітника є граничною прод-стю праці. Робить висновок, що гранична прод-сть праці буде тим нижчою, чим більше на-йнято робітників, а зар-пл робітників визначати-меться граничною прод-стю праці. Тобто свою теорію зар-пл він будував також на підставі з-ну спадної прод-сті праці. Згідно з його теорією не-має ніякої експлуатації праці. І якщо зар-пл робіт-ників дорівнює мінімальному продукту гранично-го робітника, то за збільшення к-ті зайнятих вона об'єктивно повинна спадати. Прибуток же Туво-рюється лише за «динамічного стану», коли під-ць виступає як новатор.

Особливістю концепції Кларка - його теорія розподілу бе­ре за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» вироб-их фак­торів, а отримані від кожного фактора рез-ти. Кларк не обійшов увагою і процес монополізації кап-ної ек-ки. Монополія має місце тоді, коли на-явний 1-оосібний контроль над ринком. Такий ви-падок є винят­ковим, а тому монополію трактує як тимчасове явище — і ви­значає як засіб грабунку сус-ва та гальмування прогресу.

77. Самуельсон та його аналіз ринкової економіки. Пол А. Самуельсон. Спромігся об'єднати в 1-у теорію всі досягнення ек-­ної думки від А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса до Д. М. Кейнса, М. Фрідме-на, Д. Тобіна та Р. Лукаса, тобто доктрини, здава-лося б, цілком протилежні за змістом, і тим сам-им накреслив сучасні підходи до вивчення ек-них проблем. Найбільш узагаль­нюючим він уважає визн-ня предмета ек-ної теорії через проблему вибору, тобто досл-ня способу раціонального ви-кори­стання обмежених факторів В для створення благ з ме­тою забезпечення потреб сус-ва та ін-дивідів. Таке визначення обов'язково включає ви-вчення всіх сторін сус-ого життя, впли­ву всіх фа-кторів на ек-ний розв-к, усіх причин, що спонука-ють до вибору.

Методи, які є в розпорядженні ек-ної теорії, — це рез-т розв-ку багатьох наук: істо-рії, філосо­фії, психології, статистики, математи-ки. Визначає прикладне значення ек-ної теорії як основи ек-ної політики, зміст її нормативної та позитивної ф-цій, основні макроек-ні показники розв-ку сус-ва, спеціально виокремлюючи катего-рію якості життя, яку оцінює через низку явищ ек-ого та позаек-ого хар-ру — від ВНП та способу його розподілу до якості навкол. середовища. Він наголошує, що сучасне ек-не життя не існує поза зв'язком з ін. проблемами, воно зумовлюється ними і зумовлює їх. Зазначаючи, що ек-ний розв-к базується на раціо­нальному виборі, він указує на те, що цей вибір залежить від умов функ-ня В, тобто від реального ек-ого по­рядку. Він користує-ться неоліберальним визн-ням моделей організа-ції ек-ки: ринкової та командної, зазначаючи, що їх поєд­нання дає феномен змішаної ек-ки, яка будується на основі ринкової організації госп-ких відносин та регулюючого впли­ву держави на ек-ні процеси. Порівнює ознаки ринкової та команд-ної ек-ки і віддає перевагу ринковому механізму, що здатний автоматично підтримувати ек-ку в стані рівноваги. Ринкову ек-ку підпорядковано дії природних сил і вона є ек-кою суворого порядку. Однак на певному етапі стає необ­хідним втруча-ння держави, яке має відповідати 3-м принци­пам — бути ефективним, стабільним та справедли-вим. Ця необхідність зумовлена виникненням мо-нополій, недоскона­лою конкуренцією, загострен-ням ек-них та соц-них супе­речностей. Дії держа-ви мають спрямовуватися проти монополізації ек-ки, на підтримку стабілізаційних заходів щодо пом'якшення ділового циклу, стримування безро-біття та інфляції, стимулювання ек-ого зростан-ня. Підтримує впровадження державних програм перерозподілу нац-ого доходу з метою ліквідації со­ц-них негараздів. Аналізуючи механізми ринко-вої ек-ки, її здатність до само­регулювання з нео-класичних позицій, указує на те, що, крім ф-цій забезпечення ефективності та справедливості, держава має здійснювати також і макроек-не ре-гулювання стабільності за методом Кейнса та йо-го послідовників. Ринковий механізм визначає ці-ни та обсяги В, а держава регулює ринок з допо-могою податків, державного субсидування та ін. ек-них методів.

Теорію факторів В Самуельсон доповнює визначен­ням ролі капіталу, яка змінює-ться з розв-ком су­с-ва. Розглядає капітал не тіль-ки як продукт праці та скла­дову витрат В, а і як фактор особливого роду, і стверджує, що за умов приватної власності капітал є основою стихійного розв-ку, підвладною лише ринковим силам, тоді як за сус-ної власності держава визначає прави-ла його розподілу, а тому він втрачає основну як-ість — стимулювати розв-к. Тобто капітал — це багатство, яке є рез-том минулої праці, перебу-ває в приватній власності і дає дохід. Якщо він не відповідає цим вимогам, то перестає забезпечу-вати стабільне динамічне зрос­тання ек-ки. У центр аналізу ринкового механізму саморегулю-вання ставить урівноважування попиту та про-позиції, а також цін за умов конкурентної ек-ки. Він показує, як ринкові сили по­вертають ек-ку до стану рівноваги, як досягається часткова та пов-на рівновага, досліджує сукупний попит та сукуп-ну пропозицію. Значну увагу приділяє хар-тиці ке-йнсіанської моделі регулювання ек-ки, узагалі-нює висновки кейнсіанської теорії та доповнює їх. Проаналізувавши ефект мультиплікатора, він ро-бить висновок, що зростання купівельної спромо-жності може впливати на коливання інвестицій (ефективного попиту), що матиме своїм наслідк-ом коливання в розвитку ек-ки в циклі кон'юнкту-ри. Відповідно до кейнсіанської моделі безробіт-тя та інфляція — це явища несумісні, але з 70-х рр. спостерігається явище стагфляції. Аналізує його природу та визначає способи подолання з монетаристських позицій.

Велику увагу звертає на аналіз функ-ня рин­кової ек-ки на рівні під-ва, зазначаючи, що без розумін­ня того, від чого за-лежить цикл ділової активності суб'єкта, немож­ливі макроек-ні узагальнення. Він критикує тео-рію витрат В К. Маркса за надто складний підхід до пояснення формування цін, що складаються з витрат В та прибутку. На його думку, основну ув-агу тре­ба звертати на функціональну залежність між попитом та пропози­цією, граничною кор-стю та витратами факторів В. Цей принцип він бере за основу визначення витрат В та їхнього впливу на В. Він розрізняє сумарні витрати, граничні та альтернативні, які формуються за рахунок гро-шових ви­трат (інакше кажучи, за рахунок витрат капіталу), а також під впли­вом чинників ін. поряд-ку. У межах мікроек-ого аналізу дослі­джує проб-лему попиту та пропозиції як факторів ділової актив­ності. Він формулює основи теорії спож-кої поведінки, яка регулює попит на товари і через нього — обсяги В, граничні та сумарні витрати.

Розподіл доходів – ф-цію факторів В — землі, праці та капіталу. Визнаючи прибуток основою ек-ого розв-ку під-ва, він трактує його з позицій теорії «прод-сті» капіталу, згідно з якою прибуток є рез-том його функ-ня; теорії «утримання» — прибуток є вина­городою капіталіста за утриман-ня від спож-ння та за під-ку активність, а згодом, теорії «виробничої функції» та ін., сформульова-них неокласиками та кейнсіанцями. Він зазначає, що прибуток є також ф-цією НТП: у разі браку но-вовведень за умов статики, повної та вільної кон-куренції прибуток не буде створено, власники ка-піталу отримають лише за­р-пл за під-ку діяль-ність та позичковий процент на капітал. Щодо грошової теорії, то прихильники неокласичного синтезу поділяють погляди монетаристів на зале-жність цін від грошової ма­си, але доповнюють її аналізом взаємовпливу факторів, що приводять-ся в рух попитом на гроші. Вони не погоджуються з монетаристами, що не визнають ідеї постійної рівноваги між інфляцією та безробіттям, уважа-ють показовою «криву Філліпса» для визн-ня точ-ки стабільності, ви­користовують отримані з її до-помогою висновки для формування основ соц-не орієнтованої грошової політики. Щоправда, теорі­єю «природного рівня безробіття» Фрідмена вони також користую­ться для обгрунтування соц-них програм. В основу забезпечення Принципу від-критої ек-ки та міжнародних ек-них від­носин пок-ладено коливання валютного кур­су під дією різ-номанітних факторів. Вони виходять з того, що плаваючі курси валют зв'язані з мігра­цією фіна-сових ресурсів, їхні коливання важко прогнозува-ти, але закономірність полягає в тім, що вони зу-мовлюють перепади в ди­наміці фінансових інвес-тицій, що, у свою чергу, призводить до кон'юнкту-рних коливань валютних курсів. Тобто валютний курс, на їхню думку, залежить від ситуації на між-народному ринку капіталів. Попит на цінні папери та пропозиція їх (що репрезентують капітальні активи) визначають норму про­цента. Капітал мі-грує в пошуках більшого процента, що веде до вирівнювання доходів.