- •1. Предмет курсу «Історія економіки та економічної думки».
- •2. Еволюційний шлях розвитку економіки та економічної думки.
- •3. Роль історії економіки та економічної думки для розуміння сучасності.
- •4. Виникнення економічної думки.
- •5. Економічна думка стародавнього Сходу.
- •6. Стародавній Єгипет та ек. Думка.
- •7. Стародавня Індія та розвиток поглядів на економіку.
- •8. Ек. Думка стародавньої Греції та Риму.
- •9. Розвиток ек. Думки в Західній Європі.
- •10. Історія ек. Думки у Київській Русі.
- •11. Меркантилізм та його основні постулати.
- •12. Російські та українські меркантилісти.
- •13. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції
- •14. Економічні постулати теорії фізіократів у Франції
- •15. Ф.Кене та його «економічна таблиця»
- •16. Економічне вчення Адама Сміта
- •17. «Невидима рука ринку» Адама Сміта
- •18. Основні ідеї економічного вчення Давіда Рікардо (1772 –1823).
- •19. Проблема відтворення і криз.
- •20. Розвиток класичної школи в Англії та Франції
- •21. Погляди т. Мальтуса та н. Сеніора.
- •22. Теорія народонаселення т. Мальтуса.
- •23. Погляди Дж. Мак-Куллоха.
- •24. Політична економія у Франції.
- •25. Жан Батіст Сей та його економічні теорії.
- •26. Теорія «економічної гармонії» ф. Бастіа
- •27. "Гармонія інтересів" Генрі Чарльза Kepi (1793-1879 pp.)
- •28. Економічні романтичні погляди с. Сісмонді
- •29. Економічні концепції п. Прудона
- •30. Дрібнобуржуазний соціалізм п. Прудона
- •36. Утопічний соціалізм а.Сен-Сімона.
- •37. Ш. Фур’є та його методи дослідження.
- •38. Економічні погляди р.Оуена.
- •39. К. Маркс і ф. Енгельс та їх економічні погляди.
- •40. Теоретичні проблеми «Капіталу» к. Маркса.
- •41. Теорія додаткової вартості та аналіз економічної думки.
- •42. Розвиток Леніним марксистського економічного вчення.
- •43. Маркс-політик і Маркс-вчений.
- •44. Зародження маржиналізму та його представники.
- •45. Австрійська школа граничної корисності.
- •46. Субєктивізм та психологізм ф.Фон Візера.
- •48. Економічні ідеї консервативного дворянства.
- •49. Економічні ідеї декабристів.
- •50. Критика кріпацтва.
- •51. Економічна програма народництва.
- •52. Ліберально-народницький напрям та його основні ідеї.
- •53.Каразін в.Н. Та його погляди на реформування аграрних відносин.
- •54. Драгоманов м. Та його критика самодержавства.
- •55. Економічні погляди і. Франко.
- •56. Критичний аналіз теорії ринку, криз м. Туган-Барановського
- •57. Теорія циклів м. Туган-Барановського.
- •58. А.Маршал та його економічні теорії
- •59 . Становлення неокласичної традиції. Кембрідзька школа.
- •60. Американська школа неокласики Дж, Кларк.
- •62. Теоретична сис-ма та ек-на програма Дж. М. Кейнса.
- •61. Математична школа в пе. Теоретичні мо-делі Вальраса,Парето.
- •63.Держ. Втруч. В економіку.
- •66. Неокейнстанські теорії економічного зростання.
- •67. Посткейнстаство, як справа розв'язання протиріч економічної системи.
- •68. Кейстантська теорія та економічна політика.
- •69. Монополізація економіки та еволюція неокласичних ідей у хх ст.
- •70. Перегляд неокласичної теорії ринку а. Маршалл.
- •71. Теорія недосконалої конкуренції Дж.Робінсона.
- •71. Теорія монополістичної конкуренції е.Чембреліна.
- •73. Й.Шумпетер та його теорія ефективної конкуренції.
- •74. Економічний лібералізм ф.Хайека.
- •75. Неокласичні теорії економічного зростання.
- •78.«Тетчеризм».
- •79. Відродження економічного лібералізму.
- •81. В.Ойкен та його погляди на ринкове господарство.
- •82. Французька школа неоліберизму. М. Алле.
- •83. Л. Ерхард та його господарські реформи.
- •84. Американський неолібералізм. Монетаризм. Економічні рогляди м.Фрідмена.
- •86. Ідейно - теоретиичні основи інституціоналізму.
- •87. Школи інституціоналістів
- •88. Неоінституціоналізм Дж.Ь Гелбрейта
- •89. Теорії трансформації капіталізму, 90. «Народний капіталізм» а. Берлі, с. Чейза, Дж. Кларка, м. Сальвадорі.
- •91. Теорії індустріального суспільства.
- •92. Теорія конвергенції.
- •93. Концепціїї футурології.
- •94. «Технотронна ера» з.Бжезинського.
- •95.Історичні умови появи ревізіонізму.
- •96. Погляди к. Каутського, р.Гільфердінга на економічний розвиток.
- •97. Сучасний соціал-реформізм.
- •98. Теоретична думка в радянських умовах.
- •99. Внесок с. Струміліна, й.Сталіна в економічну думку.
- •100. Нові підходи до економіки розвитку.
- •101. Розвиток економічних ідей в Україні в хіх-хх століттях.
- •102. Розвиток економічної теорії в сучасних умовах.
- •103. Дослідження в.Корнієнко, і.Лукінова, ю.Пахомова, а.Покритана, а.Чухно та інших.
50. Критика кріпацтва.
Критика кріпацтва О. Герценом і М. Огарьовим. В обговоренні проблеми скасування кріпацтва взяли участь і революційні Демократи як ідеологи селянства. Зокрема Герцен і Огарьов, які пройшли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму, розробляли революційну програму звільнення селян.
Аналізуючи погляди Герцена і Огарьова, слід звернути увагу на те, що притаманна їм спільність соціально-економічного й політичного світогляду не означала нівелювання їхніх індивідуальностей. Крім того, якщо Герцену належить пальма першості в галузі суто літературної творчості, то стосовно економічних проблем Огарьов був далекогляднішим за Герцена. Вони в цілому були прихильниками звільнення селян із землею, проте не бачили нічого несправедливого в тім, що поміщики одержать певну компенсацію за втрату права користування «вигодами минулої кричущої несправедливості». Така позиція Герцена і Огарьова багато в чому залежала від їхньої належності до дворянського стану.
Однак після реформи Герцен і Огарьов виступили з її гострою критикою, називаючи «новим кріпацтвом», оскільки вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи інтереси селянства, яке боролося проти поміщицького землеволодіння і поміщицької власності, Герцен і Огарьов проголосили і обґрунтували гасло «Земля і воля». Це гасло, писав Герцен, не видумане, його підказав сам народ.
Герцен став засновником теорії «селянського соціалізму», який, на його думку, мав ґрунтуватися на трьох засадничих умовах: 1) право кожного на землю; 2) общинне володіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах, писав Герцен, «може розвиватися майбутнє Росії». Герцен і Огарьов виступили з гострою критикою капіталізму, поєднуючи її з критикою західної політичної економії, яка стоїть на сторожі капіталістичної системи господарства. На їхню думку, постала необхідність у створенні нової економічної науки, спрямованої на обґрунтування соціалізму.
М. Г. Чернишевський (1828—1889) — представник революційно-демократичного руху. Він залишив велику літературну і наукову спадщину. Більшість його праць присвячено критиці кріпацтва: «Про нові умови сільського побуту» (1857), «Про поземельну власність» (1857), «Листи без адреси» (1861), прокламація «Панським селянам від їхніх доброзичливців уклін» (1861). Критикуючи кріпацтво, обґрунтовуючи необхідність його скасування, Чернишевський виходив з глибокого аналізу суті кріпосницької системи як примусової праці. Примусова праця, писав Чернишевський, є невигідною не лише для селян, а й для поміщиків, вона є головною причиною убозтва держави в цілому.
Характеризуючи кріпацтво як гальмо економічного розвитку, Чернишевський розробляє програму його скасування, ліквідації поміщицької власності на землю без викупу, передачі землі в державну власність з общинним володінням.
Ідеалом Чернишевського є така форма поземельної власності, яка поєднує власника, господаря й робітника в «одній особі».
Після ліквідації феодалізму країна, за Чернишевським, розвиватиметься через «перехідний стан» до колективних форм виробництва. «Перехідний стан» він розуміє як період співіснування секторів — общинного, колективного і приватного. На зміну приватній власності має прийти суспільна власність як справедливіша. Перемога соціалізму в Чернишевського є невідворотною. Соціалізм стає закономірним результатом розвитку свідомості й матеріального виробництва. І якщо ідея соціалізму виникла на Заході, то її здійснення можливе насамперед У Росії, тому що тільки тут збереглась вихідна форма колективної власності — община. На Заході її давно зруйновано розвитком капіталізму.
Необхідно звернути увагу на розуміння Чернишевським суті общини і її ролі в суспільному розвитку. Вона не є в нього готовою формою соціалістичного виробництва, такою вона стане в майбутньому, після переходу до колективної праці і високороз-виненої техніки. Він захищав общину також і як засіб запобігання класовому розшаруванню села.
Чернишевський виступив як глибокий критик капіталізму і західної політичної економії в наукових працях: «Молінарі. Курс політичної економії» (1857), «Принципи народного господарства В. Рошера» (1858), «Капітал і праця» (1860), примітки до «Основ політичної економії» Мілля, «Нариси з політичної економії (за Міллем)» та ін. Він зробив, по суті, критичний аналіз історії політичної економії. Чернишевський високо оцінює класичну політичну економію і піддає критиці праці економістів пізнішого періоду — Сея, Бастіа, Мальтуса, Кері та інших, які, на його думку, нездатні розвивати науку. їхні теорії він називає «політичною економією капіталістів» і протиставляє їй особливу «політичну економію трудящих». її завдання він бачив у захисті інтересів трудящих, і передовсім селянства.
Розробляючи свою «теорію трудящих», Чернишевський аналізує майже всі основні проблеми політичної економії. Особливе місце в «теорії трудящих» належить теорії трудової вартості. Чернишевський називає працю єдиною матеріальною субстанцією вартості. Виходячи з цього, він визначає поняття справедливого розподілу. Якщо колишні теорії стверджували, що «все створюється працею», то нова додає, що «все має належати праці». Саме з цих позицій Чернишевський аналізує такі економічні категорії, як цінність виробництва, мінова цінність, внутрішня цінність.
Слід звернути увагу на те, що Чернишевський відносить до капіталістичної системи господарства категорії цінності виробництва й мінової цінності, а до соціалістичної — категорію внутрішньої цінності.
Капітал у Чернишевського — продукт праці, який служить виробництву. До капіталу він відносить і продукт харчування робітника, зайнятого у виробництві. Предмети розкошів — не капітал. Отже, капітал, за Чернишевським, має соціальну характеристику як суспільний фонд виробництва. Капітал у нього — вічна категорія.
Ренту Чернишевський розглядає як надприбуток. Він у цілому погоджується з теорією ренти, розробленою Рікардо, але категорично заперечує її зв'язок із законом спадної родючості грунту. Велику увагу Чернишевський приділяє характеристиці конкуренції, закону вартості, поділу праці, проблемам продуктивності праці тощо. Переважну частину «Політичної економії трудящих» присвячено пропагуванню соціалістичних ідей. Настання соціалізму Чернишевський пов'язує з революційною боротьбою.