7. Стародавня Індія та розвиток поглядів на економіку.

Економічна думка Стародавньої Індії формувалася та розвивалася під впливом міфологічного та релігійного мислення, відобразивши особливості староіндійських уявлень про суспільство, його соціальну структуру, господарські явища та процеси.

Писемні джерела середини І тис. до н.е. (буддійські та брахманські релігійні трактати) зображають староіндійську економіку як "економіку жертвоприношень", у якій майно та заощадження є джерелом пожертвувань, власністю богів. Рабство – перешкода на шляху духовного спасіння, доступного лише тим, хто має особисту свободу. Власність сприймається невіддільною від особистості.

Суспільний та господарський устрій розглядається у "Законах Ману", де розкривають наявний в Стародавній Індії суспільний поділ праці та обґрунтовують поняття варни як станової ієрархії суспільства, що має божественне походження. Визначаючи рабство як природне явище, "Закони Ману" виділяють такі його джерела: захоплення в полон, покарання, служба за утримання, народження від рабів, купівля-продаж рабів, передача рабів у спадок.

Видатною пам´яткою староіндійської економічної думки є трактат "Артхашастра" (IV—III ст. до н.е.). Трактат вміщує настанови для правителя щодо управління державою з метою досягнення економічного та політичного порядку та піднесення країни. У "Артхашастрі" піднімається питання про економічну роль держави, зазначається, що цар (раджа) наділений всією повнотою виконавчої та законодавчої влади, наголошується на тому, що основою здійснення всіх державних справ є скарбниця, тому головною метою економічної політики держави є її поповнення. Розвивається ідея досягнення активного балансу державного бюджету, необхідності ведення точного рахівництва, визначення доходів і витрат, підведення річного балансу.

Податки розглядаються як основна стаття доходів державної скарбниці. З метою забезпечення податкових надходжень та поліпшення організації землекористування пропонується відбирати землю у недбайливих господарів і передавати її сумлінним землеробам. Виправдовується соціальна нерівність та поділ суспільства на рабів і вільних громадян. Гроші розглядаються як необхідний засіб існування, складова майна. За лихварство пропонується стягувати штраф. Торгівля розглядається як джерело надходжень до скарбниці. Наголошується на тому, що спонукальним мотивом торговельної діяльності є прибуток. Детально розглядаються питання встановлення митних зборів та податкових платежів. Визнається необхідність регулювання внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Заборонявся ввіз певних видів товарів. Водночас регламентувались заходи зі стимулювання імпорту насіння рідкісних рослин та деяких інших товарів шляхом звільнення від оподаткування, надання пільг іноземним купцям.

8. Ек. Думка стародавньої Греції та Риму.

Економічна думка античності знайшла відображення в економічній політиці законодавців та реформаторів Лікурга, Драконта, Солона, братів Гракхів, творах давньогрецьких та давньоримських мислителів Ксенофонта, Платона, Аристотеля, Варрона, Сенеки, у публічних виступах видатних громадських діячів Катона, Колумелли, Цицерона та ін.

Твори античних філософів вирізняє:

глибока розробка найважливіших господарських проблем;

підвищена увага до питань ефективної організації рабовласницького господарства;

спроби побудувати модель "ідеальної" держави та виявити принципи організації та управління містами-державами (полісами);

тісний взаємозв´язок теоретичних узагальнень та практичних рекомендацій.

У розвитку економічної думки Стародавньої Греції з певною часткою умовності можна виділити три етапи.

Перший етап пов´язаний з економічними ідеями мислителів періоду раннього рабовласництва (X—VI ст. до н.е.), у яких знайшов відображення перехідний характер суспільних відносин, зародження та розвиток рабовласництва в рамках общинного ладу: Гомер, Гесіод, Лікург.

На захист натурального господарства та общинного (у подальшому — державного) рабоволодіння були спрямовані економічні закони Лікурга (IX— І VIII ст. до н.е.): вся земля проголошувалась колективною власністю і поділялась на окремі, приблизно однакові сімейні наділи, які оброблялись безправними землеробами; негативне ставлення до розкоші, не заохочувалось заняття науками та мистецтвом.

Другий етап, пов´язаний з періодом розквіту давньогрецького суспільства та широким розповсюдженням рабовласництва у VII—VI ст. до н.е., завершенням формування полісної системи, відмовою від родових традицій та створенням умов для розвитку товарно-грошових відносин, торгівлі: Солон, Пісістрат, Перикл, Демокріт, Сократ, Протагор та ін.

Перикл: запровадив громадські роботи (водопроводи, дороги, мости); заохочував торгівлю і ремесло, запровадив плату за відклик від військ. служби.

Демокріт, Сократ: на 1-ше місце інтереси держави, захист приватної власності, виправдання рабства, відносність багатства, критика жадібності, пріоритет морально-етичним, а не економ. канонам.

Третій етап, пов´язаний з періодом кризи полісної системи та загостренням суперечностей рабовласницького суспільства (V—IV ст. до н.е.): Ксенофонт, Платон та Аристотель.

Економічні погляди Ксенофонта знайшли відображення у трактаті "Ойкономія" ("Про домашнє господарство"), у якому мислитель виклав власне уявлення про правила ведення рабовласницького господарства. У своїх творах Ксенофонт: наголошував на природності поділу праці на фізичну та розумову, захищав натуральне господарство, кваліфікуючи сільське господарство як найважливішу галузь економіки та джерело добробуту народу, був прихильником раціонального ведення господарства, зневажливо ставився до ремесла. Першим в економічній науці звернув увагу на дві характеристики товару — споживну вартість та мінову вартість.

Економічні ідеї Платона знайшли відображення у його творах "Держава" та "Закони", присвячених проблемам виходу із кризи, в якій опинилось античне суспільство в V— IV ст. до н.е., та довготривалої стабілізації рабовласницької системи на основі моделі "ідеальної держави". Соціально-економічна концепція "ідеальної держави" Платона набула концентрованого вираження у праці "Держава". Вихідною у цій концепції є ідея справедливості — ідеальної доброчинності, котра об´єднує та врівноважує мудрість, мужність та стриманість.

Платон вважав справедливим такий устрій, за якого кожен займається лише однією справою, виходячи зі своїх природних здібностей. Таким чином, основу ідеальної держави мислителя становить поділ праці. Він був переконаний, що суперечності між обмеженими індивідуальними можливостями людей та їх безмежними потребами вирішуються в результаті утворення держави. В "ідеальній державі" Платона всі вільні громадяни поділені на З стани: філософів, воїнів, виробників.

Основою господарського устрою виступає натуральне господарство, в першу чергу землеробство. Платон першим з античних мислителів поставив питання про можливість державного регулювання цін.

Аристотель: "Політика", "Економіка" та "Нікомахова етика". Спробував проникнути в суть ек. явищ, процесів. Засуджував спекуляцію. Озвивав ідеї пр споживчу вартість, від чого вона залежить. «Всі товари можна порівняти». Обґрунтовував виникнення грошей. Підкреслював роль торгівлі.

Економічна думка античності набула подальшого розвитку і завершення у Стародавньому Римі. У давньоримських законах, аграрних проектах, творах державних діячів та учених відобразився прискорений розвиток рабовласництва на основі широкої експансії Риму та створення велетенської імперії. Особливості господарського життя Стародавнього Риму знайшли відображення у натуралізації та аграризації економіки, зумовивши специфіку давньоримської економічної думки. Центральне місце серед соціально-економічних проблем останньої посіли питання організації і ведення рабовласницького господарства у сільськогосподарських маєтках, взаємовідносин між великими та дрібними землевласниками щодо розподілу земельних ресурсів, а також проблеми взаємовідносин рабів та рабовласників.

Аграрні реформи народних трибунів братів Гракхів, які намагалися запровадити демократичні земельні реформи і призупинити розорення селян.

Катон («Землеробство») визначав землеробство найбільш достойним, почесним та благородним заняттям, ідеалізував натуральне господарство, спрямоване на задоволення власних потреб.

Варрон («Про сільське господарство») відобразив раціоналізацію та інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, подальшу еволюцію та поглиблення суперечностей рабовласницького господарства.

Колумелла першим у античній економічній думці поставив питання про інтенсифікацію розвитку рабовласницьких господарств на основі і проведення агротехнічних заходів та реорганізації праці рабів.