- •2. Історичні умови виникнення держави
- •3. Поняття історичного типу держави
- •4. Поняття форми держави та її елементи
- •Унітарна держава Федерація
- •5. Функції держави
- •Оскільки діяльність держави здійснюється державними органами, функції держави реалізуються у певних формах.
- •6. Поняття і сутність права
- •7. Правова норма і її структура
- •8. Поняття та структура правовідносин
- •Таким чином, будь-які правовідносини є суспільними відносинами, та не всякі суспільні відносини є правовідносинами.
- •9. Система права
- •10. Джерела права
- •11. Систематизація законодавства України
- •12. Законність і правопорядок
- •Модуль 2. Конституційне право Тема 2. Конституційне право
- •1. Поняття, предмет та метод конституційного права
- •2. Конституційно-правові норми та конституційно правові відносини
- •3. Джерела конституційного права
- •4. Конституційний статус особистості
- •5. Інститут громадянства України
- •4. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон
- •6. Тимчасове посвідчення громадянина України
- •6. Система державних органів за Конституцією України
- •Модуль 3. Адміністративне право – право державного управління. Державна служба Тема 3. Адміністративне право
- •1. Поняття державного управління
- •2. Поняття, предмет та метод адміністративного права
- •Владних приписів
- •Рівності
- •Узгодження
- •Рекомендації
- •3. Адміністративно-правова норма та адміністративно-правові відносини
- •Імперативність адміністративно-правових норм виражається:
- •4. Адміністративна відповідальність
- •5. Правове регулювання державної служби в Україні
- •Принципи державної служби
- •Метод фінансово-правового регулювання – органічна система прийомів і способів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин та на характер взаємозв’язків між ними.
- •Загальним методом правового регулювання фінансового права є метод владних розпоряджень (приписів) (імперативний, командно-вольовий).
- •2. Джерела фінансового права та система фінансового права
- •Джерела фінансового права:
- •Система фінансового права
- •Галузь фінансове право
- •3. Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини
- •4. Поняття, суть і призначення фінансового контролю в Україні
- •Методи фінансового контролю
- •5. Організація та органи фінансового контролю в Україні
- •Глосарій
- •Список літератури Нормативна література
- •Обов’язкова література
- •Додаткова література
- •Методична література
10. Джерела права
Форма (джерело) права - це державно-офіційні способи виразу і закріплення його норм, надання загальним правилам загальнообов'язкового, юридичного значення.
Джерело права – офіційний спосіб зовнішнього вираження й організації у належну юридичну оболонку норм права.
Поняття форми права невіддільне від поняття юридичної норми. Коли мова йде про норму права, мається на увазі той чи інший спосіб існування норм права. Форма права завжди є носієм правової норми. Крім того, форма права вважається формою зовнішнього виразу правових норм, звернення до якої дає уявлення про діючі у цей момент державно-обов'язкові правила.
Правовий звичай – санкціонований державою звичай, який набуває в силу цього загальнообов’язкового значення. Правовий (санкціонований) звичай – одна з найбільш давніх форм права. Правовий звичай – це правило поведінки, яке в силу багаторазового повторення стає звичкою, передається із покоління в покоління й захищається примусовою силою держави. Правовий звичай – це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру. Правовий звичай походить від простого звичаю, який стає правовим тоді, коли його закріплює (санкціонує) держава. Він полягає у визнанні державою та в наданні захисту тим чи іншим нормам, які давно склалися в даному суспільстві або в даній місцевості, в даній сфері відносин. Історії відомо багато випадків, коли звичаї родового ладу, трансформуючись, переростали поступово у санкціоновані звичаї. Однак, звичай є законом лише в тому випадку, коли він належить до категорії звичаїв, "визнаних" як закони тією чи іншою правовою системою. Тобто звичай, санкціонований державою, стає обов'язковим для виконання – він і є правовим.
Юридичний ( правовий) прецедент — судове або адміністративне рішення у конкретній юридичній справі, яке набуває загальнообов'язкового значення при розв'язанні усіх наступних аналогічних справ. Тобто це рішення компетентного органу держави (судового, адміністративного) по конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ. Судовий прецедент має широке значення та широко застосовується в англосаксонських країнах (Англії, Канаді, США, Австралії, Індії та інших країнах). В цих країнах судді в законодавчому порядку наділені правотворчою функцією. В певній мірі суддя має право вирішувати ту чи іншу справу не на підставі конкретної норми закону, а на власний розсуд. Це вдалі, справедливі рішення суду, які є еталоном при розв'язанні інших аналогічних справ. Прецедент може бути як судовим, так і адміністративним. Він надає судді або посадовій особі непросту можливість власного розсуду, оскільки за відсутністю цілковитої аналогії життєвих ситуацій саме вони мають право оцінювати ступінь аналогічності обставин, які розглядаються. Причому в прецеденті не обов'язкове все попереднє рішення, а лише сутність правової позиції суду, який ухвалив початкове рішення або вирок.
В Україні правовий прецедент як джерело права не застосовується.
Нормативно-правовий договір — об'єктивоване, формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлено за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою. Це документ загального характеру, який встановлюється за взаємною згодою кількох суб'єктів і забезпечується державою. Нормативні договори бувають внутрішньодержавними і міжнародними, установчими і звичайними, типовими і поточними. Найбільш поширений приклад нормативного договору — це колективний договір між адміністрацією підприємства і профспілковою організацією, яка представляє трудовий колектив. Він відіграє значну роль при регулюванні трудових відносин.
Основною формою права є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави (а також органу місцевого самоврядування), в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Нормативно-правовий акт — офіційний юридичний документ, який приймається внаслідок правотворчості компетентним державним органом і містить правові норми. Нормативні акти спрямовані на встановлення, зміну або скасування правових норм.
Нормативно-правовий акт є основною формою права в Україні, оскільки саме ця форма права найчастіше формулює зміст прав та обов'язків, оперативно змінює чи скасовує правову норму у зв'язку із змінами в державі, дає можливість здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.
Нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти.
Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу держави або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, відображає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну силу. Вища юридична сила закону полягає в тому, що він – акт вищого представницького органу держави, і цей акт може скасувати чи змінити лише орган, який його видав. Усі інші нормативні акти видаються тільки на підставі закону. Ознакою закону є також особливий порядок його прийняття, який включає ряд обов'язкових стадій.
Характеристика законів як правових документів вищої юридичної сили означає, що всі інші нормативні акти - акти іншої юридичної якості: всі вони перебувають "під" законом, тобто є підзаконними нормативно-правовими актами. Це акти компетентних органів держави, які видаються на підставі закону, згідно із законом та з метою його виконання.
Підзаконність цих актів не означає меншу юридичну обов'язковість: вони теж мають юридичну силу. Але їхня юридична сила не має такої загальності, як це властиво законам, що домінують над всіма іншими нормативними актами.
Підзаконні акти різноманітні, вони відрізняються між собою за юридичною силою і утворюють складну ієрархічну структуру. Їхня юридична сила залежить від того, яке місце посідає державний орган, що видав акт, у державному апараті, його компетенції. Акт кожної державної інстанції нижчого рівня має не лише відповідати законові, а й нормативним актам усіх державних органів, які посідають вищі місця в державній ієрархії.
Інколи зовнішньою формою права вважають релігійно-правові норми та міжнародно-правові акти.
Релігійно-правові норми — санкціоновані державою церковні канони та інші релігійні норми, яким надається загальнообов'язковий характер.
Міжнародно-правові акти – документи міжнародних угод, у яких містяться правила відносин нинішніх і майбутніх учасників угоди на невизначений час. Звичайно міжнародно-правовий акт має пріоритетну дію перед нормами національного права.