7. Правова норма і її структура

Норми права - це формально обов'язкові правила фізичної поведінки, які мають загальний характер, встановлюються або санкціонуються державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Норми права виступають як частини права взагалі. Вони є первинними елементами права. Але будь-яка одинична правова норма набуває якості, властивої праву в цілому, лише будучи включеною до його загальної системи.

Норми права складаються із двох різновидів загальнообов’язкових правових розпоряджень:

1. Правил поведінки.

2. Вихідних (установчих) норм.

Правила поведінки – це безпосередньо регулятивні норми. Вони встановлюють вид і міру можливої і належної поведінки учасників громадських відносин, їх взаємні суб’єктивні прав та юридичні обов’язки. Такі правила поведінки складають більшу частину правових норм.

Вихідні (установчі) норми – це норми-принципи, норми-дефініції. Вони являють собою норми опосередкованого регулювання, встановлюють загальні початки, вихідні положення і напрямки правового регулювання.

Норма права не тільки містить у собі формально-обов’язкове правило поведінки, а й визначає умови його здійснення та міри відповідальності за його порушення, тобто має власну певну структуру.

Структура норми права – це внутрішня конституція норми, яка проявляється у взаємодії її основних структурних частин (елементів).

Структурними елементами норми права є:

1. Гіпотеза. Частина норми права, яка вказує на конкретні життєві обставини, при яких дана норма (її диспозиція) вступає в дію. Це умова застосування норми. Гіпотеза відповідає на питання: хто? Коли? За яких умов?

ГІПОТЕЗА
Абсолютно визначена (точно визначаються обставини, при яких діє правова норма)	Відносно визначена (не містить повних відомостей про обставини дії норми, обмежує умови застосування норми певним колом формальних потреб)	Альтернативна (ставить дію норми у залежність від однієї або кількох фактичних умов)

2. Диспозиція. Це ядро правової норми, правило поведінки, яке містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Реаліза­ція диспозиції можлива тільки за умов, указаних у гіпотезі. Диспозиція є найбільш важливою частиною правової норми. Вона відповідає на питання що робити? чого не треба робити?

ДИСПОЗИЦІЯ
Абсолютно визначена (чітко визначає права й обов'яз­ки учасників правовідносин)	Відносно визначена (не має повних відомостей про пра­ва й обов'язки учасників правовідносин)	Альтернативна (вказується на декілька правових наслідків, але передбачається настання тільки одного з них)

3. Санкція. Частина норми права, яка містить юридичні наслідки виконання або невиконання правила поведінки, за­фіксованого в диспозиції. Санкція відповідає на питання: які наслідки можуть статися у випадку порушення правової норми (диспозиції)?

САНКЦІЯ
Абсолютно визначена (у таких санкціях точно визначені вид і ступінь відповідальності)	Відносно визначена (межі відповідальності визначені від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної)	Альтернативна (у таких санкціях названі кілька видів відповідаль­ності, з яких той, хто застосовує право, вибирає тільки один)