40. Поняття про переломи. Клінічна характеристика. Принципи хірургічного лікування.

Переломи кісток — це порушення їх цілості. Виникають вони у будь-якій частині скелета (рис. 4.12). Переломи можуть бути наслідком травми (механіч­ні) і патологічного процесу (пухлини, остеомієліт, туберкульоз тощо). їх нази­вають відкритими при порушенні цілості шкіри і закритими, коли вона збере­жена. Спостерігаються переломи без зміщення та зі зміщенням відламків. Близько 80 % становлять переломи кісток кінцівок. Розрізняють діафізарні (ті- ло кістки), епіфізарні (внутрішньосуглобові) та ме-тафізарні (навколосуглобові) переломи трубчастих кісток.Переломи характеризуються болем, припухліс­тю, деформацією (рис. 4.13), появою рухливості у місці травми, кістковим хрустом (крепітація) і пору­шенням функції.Лікування переломів зводиться до трьох основ­них принципів: репозиції — зіставлення відламківкісток, іммобілізації — утримання їх у нерухомомуположенні до зрощення перелому (консолідація),відновлення функції. Існують два основні методилікування переломів: консервативний і опера-­тивний.

Оперативний метод лікування переломів складається із відкри­того (через операційну рану) зіставлення кісткових відламків і міцного утри­мання їх стрижнями, цвяхами, гвинтами, шурупами, дротом, металевими плас­тинами (металоостеосинтез), кістковими штифтами, трансплантатами . Після операції накладається відповідна гіпсова пов'язка. До цього методу лікування вдаються при відкритих і внутрішньосуглобових переломах, при переломах стегнової кістки, ключиці, плечової кістки, кісток передпліччя, а також, якщо інші методи лікування виявились неефективними. Після повної консолідації перелому металеві предмети видаляються.

Оперативний метод лікування переломів забезпечує щільне зіставлення відламків кісток і міцне утримання їх, створює оптимальні умови для зро­щення перелому. Все це дозволяє раніше використовувати дозовані наванта­ження і значно зменшує строки перебування хворого у ліжку. Од­нак цей метод показаний тільки при деяких переломах, хірургічне втручання завдає додаткової трав­ми хворому і після повного зро­щення кісток при металоостео-синтезі необхідна повторна опе­рація для вилучення металевих предметів.Зрощення переломів відбува­ється у визначеній послідовності розвитку регенеративного проце­су, який має декілька фаз. Спочат­ку поступово утворюються, роз­множуються і диференціюються кліткові елементи, виникає остео-лоїдна тканина і через 4-6 тиж утворюється первинний кістко­вий мозоль, що спаює кісткові відламки.

41. Засоби фізичної реабілітації при діафізарних переломах плеча і передпліччя. Діафізарні переломи плеча, передпліччя, стегна, гомілки трапляються ду­же часто. Переломи плечової кіст­ки виникають при падінні на лікоть, кисть прямої руки, безпосередньому ударі по плечу. Інколи діафіз ушкоджу­ється при надмірному м'язовому скоро­ченні, що може бути у спорті при метан­ні диска, списа, гранати. Розрізняють по­перечні, косі, гвинтоподібні і осколкові переломи діафіза плеча. При переломах без зміщення накладають торакобрахі-альну гіпсову пов'язку, а при інших використовують скелетне витягання за ліктьовий відросток на від­відній шині , клейове витяган­ня, металоостеосинтез, апарат Ілізарова. У І період (іммобілізаційний) окрім загальнорозвиваючих і дихальних вправ застосовують такі спеціальні вправи: різноманітні рухи пальцями, спо­чатку вільно, а потім з гумовим кільцем, м'ячем, губкою, ізометричні напру­ження м'язів плеча і передпліччя, ідеомоторні рухи у плечовому суглобі і, якщо дозволяє іммобілізація, рухи в усіх осях у променевозап'ястковому суг­лобі, пронація і супінація передпліччя, згинання та розгинання у ліктьовому суглобі з невеликою амплітудою. Вправи виконуються 6-10 разів у повільному темпі і повторюються 4-6 разів протягом дня.

У II період (постіммобілізаційний) до спеціальних вправ попереднього пе­ріоду додають вправи на відновлення функції плечового і ліктьового суглобів. У перші дні після зняття іммобілізації активні рухи в них виконуються у по­легшених умовах. Застосовують положення сидячи з опорою на стіл, ковзаючі поверхні, ролики тощо. В заняття обов'язково слід включати вправи з супіна­цією передпліччя, оскільки частим наслідком діафізарних переломів плеча мо­жуть бути пронаційні контрактури. У подальшому в положенні стоячи викону­ють вправи за допомогою здорової руки, махові вправи кінцівками, вправи і пересування рук по стінці вгору і вниз, з гімнастичними палицями, м'ячами, булавами, гантелями. Прискорює відновлення рухливості в суглобах ушкодже­ної руки гідрокінезитерапія. Вправи виконують 10-15 разів у повільному тем­пі і повторюють 4-6 разів на день.

Переломи кісток передпліччя становлять близько поло­вини усіх переломів верхніх кінцівок і виникають при ударі по передпліччю або при падінні на витягнуту руку. Здебільшого спостерігаються переломи обох кісток передпліччя, рідше ізольовані переломи діафіза ліктьової абопроменевої кістки. Іммобілізація переломів без зміщення проводиться гіпсо­вою пов'язкою, що накладається від основи пальців до середини плеча на ру­ку, зігнуту у ліктьовому суглобі під кутом 90° (див. рис. 4.14, 2). Іммобіліза­ція триває при переломі обох кісток 8-10 тиж, однієї — 6-8 тиж. При суттє­вих зміщеннях відламків застосовують металоостеосинтез (рис. 4.22). Після операції накладають на 10-12 тиж гіпсову лонгету від основи пальців до верхньої третини плеча на зігнуту під прямим кутом у ліктьовому суглобі ру­ку. Через 4-6 тиж гіпсову пов'язку з ліктьового суглоба знімають, що дає можливість розробляти рухи в ньому. Металеві фіксатори вилучають через півроку.

У І період на фоні загальнорозвиваючих і дихальних вправ призначають вправи для вільних від іммобілізації суглобів, статичні напруження м'язів пе­редпліччя, плеча, уявні рухи в ліктьовому суглобі. Особливу увагу приділяють різноманітним рухам у суглобах пальців кисті, враховуючи можливість значно­го ушкодження відламками кісток м'язів передпліччя. Вправи виконують 6-10 разів у повільному темпі і повторюють 4-6 разів на день.

У II період спеціальні вправи спрямовані на відновлення обсягу рухів у ліктьовому і променевозап'ястковому суглобах, не забуваючи про вправи для пальців. Велику увагу приділяють відновленню супінації, яку треба проводити обережно і поступово збільшувати амплітуду рухів. Рекомендується виконува­ти вправи у воді, використовуючи місцеві ванночки для руки.