35. Рани. Клінічна характеристика, шляхи реабілітації.

Рани — це порушення цілісності шкіри, слизових оболонок та інших тка­нин. Вони характеризуються болем, кровотечею, зіянням країв і розладом фун­кцій. За ступенем і характером ушкодження тканин розрізняють: поверхневі і глибокі, проникаючі, сліпі та наскрізні; колоті, різані, рубані, забиті, рвані, роз­мічені, кусані, отруйні, вогнепальні і мішані рани. Всі рани, за винятком опе­раційної, інфіковані. Особливо небезпечні рани, отримані при стихійних лихах і військових діях: вони обширні, супроводжуються занесенням землі, різних уламків (скла, каміння, снарядів) тощо, поєднуються із численними перелома­ми кісток, опіками. Комбіновані та тяжкі травми призводять до травматичного шоку, ускладнюються іноді газовою гангреною і правцем.

При лікуванні ран в першу чергу зупиняють кровотечу і проводять хірур­гічну обробку, а, при потребі, іммобілізують. Загоювання рани поділяють на дві фази: гідратація (наростання набряку) і дегідратація. Перша — супровод­жується гіперемією, набряком, ацидозом, розпадом і відшаруванням нежиттєз­датних тканин, очищенням рани. Фаза дегідратації характеризується зворот­ним розвитком запальної реакції, переважанням процесів регенерації, загоєн­ням рани.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура після ран призначається з першого дня у два періоди.

У І-й період призначаються загальнорозвиваючі і дихальні вправи, а з 2—4-го дня — спеціальні. Застосовуються вправи для дистальних сегментів ушкодженої кін­цівки, симетрично розташованих м'язів, ідеомоторні вправи. Під час виконан­ня рухів необхідно виключити можливість травмування рани пов'язкою, яка загальмує процес загоєння. Рекомендують 2-3-секундні ізометричні напру­ження м'язів, поступово збільшуючи їх тривалість у кінці періоду до 5-7 с Од­ночасно включаються вправи для уражених сегментів. ЛФК застосовують у формі ранкової гігієнічної та лікувальної гімнастики, самостійних занять по декілька разів на день. Інтенсивність вправ мала, а наприкінці періоду — по­мірна. Тривалість лікувальної гімнастики 5-12 хв.

У II період рекомендуються вправи на розтягнення і рухи у суглобах, що утягнуті у патологічний процес. їх виконують у повільно­му темпі, плавно, без ривка, при розслабленні м'язів ураженої кінцівки, з мак­симально можливою амплітудою і повторювати їх слід багато разів протягом дня. У разі необхідності застосовують лікування положенням. Гідрокінезитерапію, лікувальну ходьбу, прогулянки, малорухливі ігри. Лікувальний масаж. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних паравертебральних зон, масаж здорової кінцівки чи симетрично розташованих сегментів і відсмоктуючий масаж.

Фізіотерапію .Після хірургічної обробки рани використовують УФО, діадинамотера-пію, УВЧ-терапію, електрофорез новокаїну і антибіотиків на ушкоджену ді­лянку. У подальшому для прискорення відторгнення відмерлих тканин, стиму­ляції регенерації, розпушення фіброзної сполучної тканини використовують солюкс, індуктотермію, мікрохвильову терапію.

Механотерапію застосовують після загоєння ран у випадках кон­трактур, рубцевих зрощень і пов'язаною з ними тугорухливістю у суглобах. Використовують рухи на апаратах маятникового типу. Механотерапію призна­чають після теплових процедур, гідро- і електролікування, під час або після лі­кувальної гімнастики, масажу. Працетерапія.