4.4. За рівнем соціального розвитку (індексом розвитку людського потенціалу).

Програмою розвитку ООН (ПРООН) сформована концепція людського розвитку, яка розглядає розвиток людини як основну мету і критерій соціального прогресу. Згідно з нею основні цілі людського розвитку формуються у трьох напрямках: перший – можливість прожити довге життя, підтримуючи хороший стан здоров’я, другий – одержання освіти, третій – доступ до засобів, що забезпечують гідний рівень життя.

Починаючи з 1990 р. ПРООН публікує “Доповіді про розвиток людини”. Остання Доповідь опублікована у 2010 р. і дає показники за 2008 р. Обстеженню було піддано 169 країн (168 держав і спеціальний адміністративний район Китаю Гонконг). (У зв’язку із нововведеннями в методику обчислень кількість обстежених країн зменшилася: рік перед цим у списку числилося 182 країни). Не включено в основні розрахунки 24 держави ООН („карлики” із людністю 100 тис. осіб і менше, а також ті, для яких відсутня достатня статистична база: Ірак, Еритрея, КНДР, Куба, Сомалі, Ліван, Оман).

Найбільш значимими та цитованими у Доповідях ПРООН є індекси розвитку людського потенціалу (ІРЛП) по країнах світу. Вони акумулюють в одному числовому показнику три найважливіші складові цього розвитку: 1) тривалість життя, 2) рівень освіти, 3) ВНД на душу населення за паритетом купівельної спроможності у дол. США. Кожну із цих складових за спеціальними формулами переводять у індекси, а також вводять у загальні розрахунки й у такий спосіб одержують зведений ІРЛП. Конкретні індекси і зведений ІРЛП для кожної країни виражаються відносними величинами, які можуть змінюватися від максимально близьких до 1,000 (у найуспішніших країнах) аж до ледь більших від 0,000 (в аутсайдерів).

Зведений індекс розвитку людського потенціалу  для країн світу у 2008 р. змінювався від 0,938 до 0,140 при середньосвітовому показнику 0,624. Найвищий показник і перше місце у рейтингу ІРЛП мала Норвегія, за нею йшли Австралія, Нова Зеландія,США та Ірландія. У першу десятку також входили Ліхтенштейн, Нідерланди, Канада, Швеція і Німеччина. Норвегія була лідером в обстеженнях індексу людського розвитку з 1999 до 2004 року, а у 2005-2006 рр. поступалася Ісландії. До цього сім років підряд (з 1992 по 1998 рр.) першою була Канада, на початку 1990-х рр. – Японія, у 1980-х рр. – також Канада, у 1970-х рр. – Швейцарія. Жодного разу лідером рейтингу не були США, а якийсь час декілька років поспіль вони не входили у першу десятку країн (у 2007 р. були на 13 місці).

Останні місця у рейтингу країн посідали Нігер, ДР Конго, Зімбабве.

Дані про Україну уперше було введено у розрахунки ІРЛП для 1991 року. У 1991–1992 рр. наша країна посідала за цим індексом 45 місце у світі. Найгірша позиція в України була у 1996 р. – 102 місце, з 1998 до 2006 року країна постійно перебувала у восьмому десятку країн, а у 2007 р. опустилася на 85 місце. У 2008 році її позиція покращилася – 69 місце, однак на це вплинуло, насамперед, зменшення в рейтингу кількості країн-карликів, які в минулих роках знаходилися попереду України.

За значенням ІРЛП проводиться як ранжування країн, так і їх класифікація. За даними 2008 р. вся кількість країн була згрупована в чотири класи – приблизно однакові за чисельністю:

1) країни з дуже високим рівнем розвитку людського потенціалу,

2) з високим рівнем розвитку людського потенціалу;

3) із середнім рівнем розвитку людського потенціалу;

4) з низьким рівнем розвитку людського потенціалу.

До країн з дуже високим рівнем розвитку людського потенціалу в 2008 р. належало 38 країн, а з високим рівнем розвитку людського потенціалу – ще 45. Загалом сюди входили всі ті самі країни, що і в групу країн з високими середньодушовими доходами населення (див. вище), а також значна кількість країн, що мали рівень доходів вищий від середнього. Дуже високі і високі показники ІРЛП мали всі європейські країни (крім України й Молдови), Австралія і Нова Зеландія, 17 країн Азії, 22 американські і 3 африканські країни (Лівія, Сейшельські острови, Маврикій). Із країн, що розвиваються, найкращі показники мали Сінгапур, Гонконг і Республіка Корея (23, 24 і 26 місця відповідно), з постсоціалістичних країн – Словенія (29) і Чехія (36), з пострадянських – Естонія (40), Литва і Латвія (46 і 48). Росія посідала 71 сходинку рейтингу.

До країн із середнім рівнем розвитку людського потенціалу входило 75 країн з різних регіонів, а саме: решта постсоціалістичних країн, решта країн Азії, Америки й Океанії і 26 африканських країн. У цій групі Україна (85 місце), Китай (92), Молдова (117 – найнижча позиція серед європейських країн), ПАР (129), Таджикистан (127– найнижча позиція серед пострадянських країн), Індія (134).

Із 24 країн, що мали низький рівень розвитку людського потенціалу, 22 африканські країни, а також Східний Тимор (162 місце) та Афганістан (181).