Тема 1. Філософія фотомистецтва. Фотожурналістика як мистецтво і як професія.
1) функція зору у процесі пізнання навколишнього світу;
У процесі пізнання дуже важливою є функція зору. Від розуміння зору в процесі відображення навколишнього світу людина перейшла до створення «діючої моделі» ока, яке було б всюдисущим, володіло властивостями швидкої фіксації, творення правильного відбитка побаченого, яке залишало слід не лише в мозку однієї людини, а робило результат бачення здобутком часу і багатьох людей.
Слово вимагає розшифрування і лише тоді сприймається чуттєво. Зображення сприймається відразу, впливаючи на відчуття. Воно впливає на людину, як впливають на неї подразники зовнішнього світу.
В словесному знакові йдемо від абстрактного мислення до відчуття цілого, яке описується як об’єкт. У сприйманні зображення навпаки: від відчуття — до абстрактного мислення.
З допомогою зору одержуємо, за різними даними, від 60 до 80% інформації про зовнішній світ. Знакова система фотографії забезпечує зовнішню «відповідність» об’єкта знімання й відбитка, тобто наочність образу, а «в наочному образі зі значною мірою адекватності відтворюється не лише загальний принцип організації елементів зображеного об’єкта, але і його якісна визначеність». Словесні знаки є засобом передачі інформації про позначуваний предмет, але вони не мають нічого спільного з цим предметом, «не подібні» на предмет і лише через співвіднесеність коду позначення з суб’єктом пізнання передають зміст об’єкта.
В слов’янських епічних піснях із 279 постійних епітетів 173 (62%) узяті із сфери смислових вражень, в їх числі 56 % епітетів — із сфери зору, 37 % — чуття дотику, 4 % — смаку й менше 3 % — слуху. (Франко І. Зібр.тв. В 50-ти т.–К.: Наукова думка, 1981. – Т. 31. – С. 97-98).
Минуло багато років, перш ніж камера-обскура (темна камера) перетворилась у фотоапарат з лінзовим об’єктивом. Фотоапарат намагався точно «скопіювати» функцію ока, оскільки копіював і принципи його роботи. Потреба створити зриме зображення свого буття виникла у людини майже одночасно з винайденням перших знарядь праці. Вже в наскельних орнаментах і малюнках виявляється характерна риса стилю первісних художників — прагнення до точної передачі баченого й осмисленого: «Історія пластичних мистецтв постає перед нами, головним чином, як історія правдоподібності чи, якщо хочете, історія реалізму». Пошуки в галузі документального зображення — процес закономірний і обєктивний. Фотографія була не останньою в ряду цих пошуків. Пізніше її мовою заговорило кіно (рухоме документальне зображення), а далі й телебачення, яке до відомого нам додало свою специфічну рису — бачити та показувати подію в момент її звершення.
Документальна наочність фотографії дозволяє людині на основі пізнавання реальних об’єктів створювати в свідомості чуттєвий образ системністю сприймання характерних ознак зображеного. Мислення того, хто пізнає, поєднує чуттєвий образ з абстрактною сутністю, його значенням, включаючи в коло попередніх уявлень і знань, виносить судження та вводить його в орбіту суспільно зумовленого досвіду особистості: «Всяке судження є актом апперцепції, тлумачення, пізнання, так що сукупність суджень, на які розклався чуттєвий образ, можемо назвати аналітичним пізнанням образу». Водночас, пізнання на основі приймання чуттєвих наочних образів (об’єктів дійсності чи їх зображень) — цілком конкретний процес, об’єктивно пов’язаний зі словом, мовою як системою знакових позначень пізнаного людиною, формою, в якій протікає мислення: «Не слід забувати, — підкреслював А. Потебня, — що вміння думати по-людськи, але без слів дається тільки словом, і що глухонімий без тих, хто розмовляє чи навчених вчителями, які розмовляють, вік лишався б майже твариною». Наочний світ образів, людське мислення й мова є один нерозривний процес, що визначає всі види пізнання і, в підсумку, вміщує зворотний зв’язок перенесенням на дійсність, практику суджень і знань людини. Розглядаючи фотографію як знак, наочний образ, слід виділити її матеріальну форму і внутрішню характеристику, зміст. У зв’язку з цим важливо встановити, наскільки правдиво передаються засобами фотографії як зовнішні, так і внутрішні особливості об’єкта, чим зумовлена цінність знімка, суттєвість інформації, яка міститься в ньому.
Однак, першоосновою документальних зображень є фотографія, яка була винайдена в XIX ст. французом Нісефором Ньєпсом. Винахідник вклав у своє дітище певну програму. У листі до брата Клода він назвав свою камеру «видом штучного ока»: «Я вичікував для своїх нових дослідів з камерою-обскурою того часу, коли природа буде в своєму розквіті, — писав Н. Ньєпс. — Якщо не трапляться непередбачені труднощі, то я сподіваюсь остаточно досягти мети — гравіювання знімків з натури: це, безсумнівно, найважливіше застосування відкриття, яке мене займає... Такі знімки мають в собі щось магічне. Видно, що тут сама природа... Моєю єдиною метою повинно бути відтворення натури з найбільшою точністю». Сучасники винаходу вбачали в фотографії великі можливості. Зокрема, англійський фізик Фарадей висловився з приводу перших знімків так:«До цього часу жодна людська рука не нанесла ліній, подібних показаним на цих малюнках, а що ще людина зможе зробити в майбутньому, після того, як природа стала її натхненницею, — неможливо передбачити». І, справді, фотографія виявила безмежні можливості у відображенні навколишнього світу внаслідок технічного прогресу, а також у зв’язку із подальшим її застосуванням у періодичній пресі. Коли йдеться про значення зору, то мається на увазі не його універсальна роль як виду відчуттів у процесі пізнання, а те, яким чином мозок з допомогою бачення пізнає світ.