Змістовий модуль 1.

Світове господарство як складна політико-економічна сукупність різних груп і типів країн, міждержавних регіонів і організацій, транснаціональних корпорацій. Структура та основні чинники розвитку світового господарства.

Тема 1.

КРАЇНИ І НАЦІОНАЛЬНІ ГОСПОДАРСТВА

ЯК СУБ’ЄКТИ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ КРАЇН

План.

1. Країни на сучасній політичній і економічній карті світу та необхідність їх систематизації для потреб соціально-економічної географії.

2. Найбільш загальна типологія країн за широким набором критеріїв (згідно з матеріалами ООН і міжнародних організацій).

3. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік.

4. Ранжування і класифікація країн за деякими економічними і соціальними показниками:

   1. за економічною могутністю (обсягами ВВП/ВНД);

   2. за рівнем економічного розвитку;

   3. за конкурентоспроможністю економік;

   4. за рівнем соціального розвитку (індексом розвитку людського потенціалу).

5. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

6. Коротка характеристика основних найбільш загальних типів країн сучасного світу:

   1. економічно розвинені країни;

   2. постсоціалістичні країни перехідної економіки;

   3. країни, що розвиваються.

7. Історико-географічна реґіоналізація світу.

 

1. Країни на сучасній політичній і економічній карті світу та необхідність їх систематизації для потреб соціально-економічної географії.

Отже, світове господарство (чи світова економіка) – це глобальний економічний організм, який являє собою сукупність національних господарств, зв’язаних між собою системою міжнародного географічного поділу праці, а також економічними й політичними відносинами, що підпорядковуються об’єктивним законам ринкової економіки (А. Голіков, 2008). Національні господарства формуються насамперед в межах територій держав (незалежних країн), що є повноправними суб’єктами міжнародних політичних та економічних відносин. На початок 2012 р. таких держав у світі було 194. Крім цього, до національних господарств як суб’єктів світового господарства можна віднести господарства Тайваню і Косова – країн, державність яких визнана багатьма державами світу, а також господарства залежних країн і територій (наприклад, Пуерто-Ріко, Гренландії, Сянгану (Гонконгу), Нідерландських Антильських островів чи Французької Гвіани). Таких країн у світі, за різними даними – від трьох до чотирьох десятків, у зовнішньоекономічній діяльності вони зорієнтовані, насамперед, на свої метрополії, однак мають доволі значну автономію в пошуку зовнішньоекономічних партнерів і формуванні міжнародних економічних зв’язків.

Таким чином, у даний час на Земній кулі нараховується понад 225 країн і територій з постійним населенням, що є складовими елементами політичної та економічної карти світу. (Зокрема, у рейтинги Світового банку, складені за основними економічними показниками у 2010 р., включені 215 країн і територій світу). Дані об’єкти найрізноманітніші за кількісними та якісними характеристиками, їх географічну своєрідність найкраще подає соціально-економічна географія конкретних країн. Однак при географічному вивченні глобальних явищ і процесів (політична карта, народонаселення, науково-технічна революція, світове господарство, проблеми людства тощо) країнознавчим підходом скористатися важко. Виникає необхідність зробити певні узагальнення і звести всю різноманітність країн до обмеженої кількості груп за певними ознаками, тобто скористатися географічною систематизацією. Серед її видів Е. Алаєв називає класифікацію, типологію і географічне таксонування. Їх визначення в найбільш загальному вигляді такі:

класифікація – групування досліджуваних об'єктів у сукупності (класи), які відрізняються між собою переважно кількісними ознаками;

типологія – групування досліджуваних об’єктів у сукупності (типи), які стійко відрізняються між собою якісними ознаками;

таксонування – процес членування досліджуваної території на рівнозначні або ієрархічно підпорядковані територіальні одиниці (таксони), що володіють певною специфікою і цілісністю. Якщо об’єктом таксонування є регіони, то вживається термін регіоналізація; регіони при цьому являють собою сукупність географічно суміжних об’єктів (таксонів) нижчого порядку.