(За даними Всесвітнього економічного форуму)

Економіка	2010–2011		2009–2010	Зміна позицій
	Рейтинг	Оцінка	Рейтинг
Швейцарія	1	5,63	1	0
Швеція	2	5,56	4	2
Сінгапур	3	5,48	3	0
Сполучені Штати Америки	4	5,43	2	-2
Німеччина	5	5,39	7	2
Японія	6	5,37	8	2
Фінляндія	7	5,37	6	-1
Нідерланди	8	5,33	10	2
Данія	9	5,32	5	-4
Канада	10	5,30	9	-1
Гонконг (Китай)	11	5,27	11	0
Великобританія	12	5,25	13	1
Тайвань	13	5,21	12	-1
Норвегія	14	5,14	14	0
Франція	15	5,13	16	1
Австралія	16	5,11	15	-1
Катар	17	5,10	22	5
Австрія	18	5,09	17	-1
Бельгія	19	5,07	18	-1
Люксембург	20	5,05	21	1
Саудівська Аравія	21	4,95	28	7
Республіка Корея	22	4,93	19	-3
Нова Зеландія	23	4,92	20	-3
…
Китай	27	4,84	29	2
Естонія	33	4,61	35	2
Італія	48	4,37	48	0
Російська Федерація	63	4,24	63	0
Україна	89	3,90	82	-7
…
Бурунді	137	2,96	133	-4
Ангола	138	2,93	нема даних	нема даних
Чад	139	2,73	131	-8

Швейцарія очолює рейтинг кілька останніх років. У попередні роки декілька разів поспіль першими країнами в рейтингу були США і Фінляндія. Загалом серед лідерів завжди присутні всі скандинавські країни, Австралія, Великобританія, Гонконг, Республіка Корея, Тайвань, ОАЕ, Катар, Чилі та ін. З року в рік покращує свій рейтинг Китай (27 місце у 2010 р.). Серед постсоціалістичних країн найкращі показники мали Естонія (33 місце), Чеська Республіка, Польща, Словенія, Угорщина. Росія зайняла 63 місце у рейтингу, а Україна – 89 (два роки тому Україна була на 72 місці). Всього у 2010 р. було обстежено 139 країн.

У рейтингу, складеному швейцарською бізнес-школою ІМРМ, лідерами у 2010 р. були Сінгапур, Гонконг і США, причому внаслідок світової економічної кризи США поступилися лідерством вперше за останні півтора десятиліття. У цьому рейтингу Росія посіла 51 місце, а Україна черговий раз зайняла передостанню позицію (57), випередивши лише Венесуелу.

Крім цього, при виведенні індексу глобальної конкурентоспроможності Всесвітній економічний форум об’єднує всі країни у три групи відповідно до рівня розвитку їхньої конкурентоспроможності. Перша група — країни «початкової» стадії розвитку, коли джерелами конкурентоспроможності є або сировина, або дешева некваліфікована робоча сила. Бізнес у таких країнах конкурує на основі цінової політики, а низькі зарплати свідчать про низьку продуктивність праці. Щоб країни цієї групи могли конкурувати на світових ринках, їм необхідні, як мінімум, стабільне макроекономічне середовище, суспільні та приватні інститути, які чесно функціонують, плюс здорова та грамотна робоча сила.

У другій групі об’єднано країни, які перебувають на стадії ефективного розвитку. Це означає розвиток складних виробничих процесів, поліпшення якості продукції, фактичне зростання доданої вартості. На цій стадії конкурентоспроможність країни вже визначається якістю вищої освіти та професійної підготовки, ефективністю ринку робочої сили (його гнучкістю та мобільністю), а також наявністю трудового законодавства, що сприяє розвитку бізнесу. Тут же необхідна наявність стабільної банківської системи, ринку капіталу та ринку землі. І останній обов’язковий чинник — технологічна готовність країни, тобто спроможність компаній і готовність країни загалом широко впроваджувати в економіку нові технології.

Третю групу складають країни інноваційної стадії розвитку, яка характеризується значним зростанням заробітної плати та високим рівнем життя людей. Та цього досягають лише в тому разі, якщо окремі компанії та загалом бізнес цих країн спроможний конкурувати на глобальних ринках завдяки абсолютній новизні своєї продукції, її унікальності та ексклюзивності, найвищій якості та зростаючій складності. Іншими словами, це та стадія економічного розвитку, де конкуренція відбувається на рівні інновацій.