4. Політична думки епохи Середньовіччя

Еволюція поглядів епохи Середньовіччя (ХУ-ХУІ ст.) включає три етапи:

І. – ранньофеодальний (кінець У – середина ХІ ст.) На цьому етапі держави спочатку організуються у великі, або слабо інтегровані монархії, але потім розпадаються на окремі політичні утворення;

ІІ. – етап розвитку феодального ладу (середина ХІ – кінець ХУ ст.) Для нього характерні централізовані станово-представницькі монархії;

ІІІ. – етап пізнього Середньовіччя (кінець ХУ – початок ХУІІ ст.). Державність характеризується переважно абсолютними монархіями.

Характерні риси політичної думки Середньовіччя:

- теоцентризм, в контексті якого джерелом будь-якого буття благодаті та краси є Бог;

- схоластичний метод навчання, який мордував догмати церкви, що стали одночасно і політичними аксіомами; для нього характерні стереотипність мислення і нетворчий відхід до дійсності;

- біблейський традиціоналізмі і ретроспективність: Біблія вважалася джерелом і мірою оцінки всього;

- екзегетика як мистецтво правильно тлумачення і пояснення положень Біблії; відповідно вся політика зумовлювалось вченням про гріхопадіння і спокутування: за допомогою божественної благодаті тільки і можливе було спасіння;

- сотеорілогізм як орієнтація всієї життєдіяльності на “спасіння душі”;

- антропоцентризм як сукупність поглядів, які відіграють визначну роль людини у сфері творіння Бога; божественні якості людини – це розум і воля;

- есхатологія як вчення про кінець світу; історія розглядається в християнському світогляді як процес, і цілеспрямований Богом і зумовлений ціллю – царством Есхатона (Царства Божого)

- креаціонізм, як вчення про те, що Бог – це не тільки зовнішнє буття, алей в Вище Благо, Вища Істина і Вища Краса;

- провіденціалізм як вчення про постійний і необхідний зв'язок людини з Богом; людина – це буття, створене Богом;

- символізм як прихована сутність і значення того чи іншого предмета, явища, процесу;

- герменевтика як мистецтво тлумачення тексту; текст як головний предмет аналізу проходив чотири стадії: етимологічну, семантичну, концептуальну, спекулятивну;

- патристика як сутність вчень “батьків церкви”, які захищали християнство від язичництва; політична влада та держава, з точки зору патристів, мають релігійне (божественне) походження.

Найпомітнішою постаттю епохи Середньовіччя був “князь теології”, чернець-домініканець Фома Аквінський (1224-1274). Своїми видатними працями “Сума проти язичників”, “Сума теології” він заклав основи середньовічного розуміння суспільства, держави, влади, людини. Як середньовічний філософ, він вважав, що оскільки світ збудований на основі ієрархічності, то на чолі цього порядку стоїть Бог і всі види влади на Землі – від Бога. З точки зору Фоми Аквінського, держава необхідна і на її чолі стоїть світська влада, але вона є вторинною, бо всі види влади на Землі від Бога. Поділяє населення на верстви: вищий клас – правителів; середній – вояків, суддів, чиновників, учених, священиків, дворян; нижчий клас – найманців, ремісників. Останній клас не повинен брати участь у політичному житті країни. Головним завданням державної влади є сприяння державному благу, збереження миру і справедливості у суспільстві.

Марсилій Падуанський (1280-1343) – провісник свободи совісті і права народу на законодавчу владу. Був проти підпорядкування політики засадам релігії та моралі; його творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища. У своєму трактаті “Захисник миру” (1324) він одним із перших почав проводите чітке розмежування законодавчої та виконавчої влади, стверджував, що виконавча влада визначає компетенцію й організацію виконавчої влади. Держава – це світський інститут, який розвивається за власними законами: держава виросла з сім’ї як найпростішого осередку суспільства. Він заперечував претензії папи на владу над світом, оскільки влада духовна повинна бути відділена від світської.

Положення Падуанського про природне походження держави, народ як джерело суверенної влади, верховенство закону і розподіл повноважень різних інститутів влади мали велике значення для розвитку буржуазних державно-правових концепцій.