РОЗДІЛ 2
Політична система суспільства
ЛЕКЦІЯ 5
ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ
План
Поняття та моделі політичних систем
Політичні режими
Поняття “політична система”, що відбиває стан політичного життя суспільства, політичних явищ і процесів у певній цілісності та усталеності, було введено в політологію в 60 рр. ХХ ст. Саме в цей час з усією очевидністю стало ясно, що функціонування суспільства не зводиться лише до діяльності його інститутів (на вивчення яких був спрямований “найпопулярніший” у науці інституціональний підхід), і тим більше, не пояснюється марксистською концепцією, відповідно до якої політична організація суспільства базується на принципах залежності від певної соціально-економічної формації, а політична практика пояснюється виключно з позицій класового підходу.
Відбиваючи нову наукову парадигму, системний підхід став ключовим для розуміння політики в сучасному світі, відкривши можливості для дослідження політичного життя в його нерозривній цілісності, взаємозв’язку та взаємозалежності.
Поняття та моделі політичних систем
Поняття “система” виступає ключовим для розуміння в сучасному світі, тому політологія – наука про сутність, форми й закономірності виникнення, функціонування і розвитку політичних систем.
У політичну науку термін “система” вводить американський політолог Девід Істон, який визначає її як певний механізм функціонування влади, що визначає порядок розподілу ресурсів і цінностей. Разом з іншими американськими вченими – Габріелем Алмондом і Карлом Дойчем – Девід Істон вважається автором класичної теорії “політичної системи”.
Вивчаючи політичні системи, Д. Істон приділяв основну увагу їх взаємодії з іншими підсистемами суспільства. За Істоном, політична система представляє собою організм, що активно реагує на зовнішні імпульси. Але, формуючись під впливом внутрішнього й міжнародного оточення, будь-яка політична система, у свою чергу, сама впливає на його формування (одержуючи вихідні із цього оточення імпульси, система впливає на нього за допомогою власних сигналів).
Відмінною рисою взаємодії політичної системи з навколишнім середовищем є те, що вона здійснюється за допомогою політичної влади.
Г. Алмонд, аналізуючи політичні системи, звертає увагу, насамперед, на їх внутрішню структуру. Використовуючи функціональний підхід, вчений підходить до аналізу політичної системи як до певної сукупності взаємодії державних і недержавних структур, заснованої на виконанні ролей.
Ядро політичної системи, за Алмондом, становить держава. Однак він відзначає, що “політика є чимось більшим, аніж діяльністю з реалізації влади та здійснення примусу, - це зокрема, й політичні організації, такі як партії та групи інтересів. Подібні організації не мають примусової влади – хіба що в тому ступені, у якому вони контролюють державу”. Аналогічним чином, відзначає Алмонд, ЗМІ лише опосередковано впливають на вибори, законотворчість та здійснення правопорядку. Окрім того, можна виділити й інші інститути – такі, як родина, церква, школа, корпорації та інші, що впливають на політичні настанови та політичний курс.
Таким чином, у структурі політичної системи Алмонд виділяє так звані “інституціональні” (політичні інститути – держава, партії, групи інтересів, громадські організації) та орієнтаційні (політична культура) елементи.
Використовуючи комунікативний метод при розгляді політичної системи, К. Дойч представляє її як інформаційну модель, певний “чорний ящик”, що працює за принципом “вхід” – “вихід”.
При побудові теоретичної моделі політичної системи використовуються чотири базові категорії: “політична система”, “навколишнє середовище”, “реакція системи” і “зворотний зв'язок”. Відповідно до цієї моделі, механізм функціонування політичної системи містить у собі чотири фази:
“Вхід” (“введення”) – вплив на політичну систему навколишнього середовища у формі вимог і підтримки.
“Конверсію” (“перетворення”) – реакцію системи на вимоги навколишнього середовища, їх перетворення на певні рішення.
“Вихід” (“висновок”) – здійснення ухвалених рішень у формі конкретних дій системи.
“Зворотний зв'язок” – вплив дій системи на навколишнє середовище з метою формування на “вході”.
Схема 1. Модель політичної системи.