15. Провідні шляхи слухового аналізатора.

Від клітини спірального ганглію бере свій початок завиткова частина присінкові-завиткового нерва. У внутрішньому слуховому ході до завиткової частини приєднується вестибулярна гілка, яка йде від чутливих нейроепітеліальних клітин присінка та півколових каналів. Разом вони утворюють VIII черепний нерв.

Із внутрішнього слухового ходу волокна слухового нерва вступають у довгастий мозок і закінчуються у центральному і дорзальному ядрах. Тут закінчується І та починається ІІ нейрон слухового шляху. Менша частина нервових волокон йде на своєму боці, більша – переходить на протилежний бік. Далі ці 2 пучки йдуть до ядер верхньої оливи, звідки починається ІІІ нейрон. Від нього нервові волокна йдуть у складі бічної петлі і закінчуються в ядрах чотиригорбикового тіла та медіальному колінчастому тілі. Звідси починається IV нейрон слухового шляху, волокна якого проходять через низку структур стовбура мозку та закінчуються у скроневій частці мозку. Таким чином, більша частина волокон слухового нерва перехрещується і закінчується на протилежному боці. Завдяки цьому кожна завитка має представництво в обох частинах головного мозку.

16. Адекватний подразник слухового аналізатора.

Властивості, присутні адекватному подразнику:

1. Слуховий діапазон – від 16 до 20000 Гц.

Через кісткову провідність людина сприймає ультразвук до 225000 Гц.

Мовний діапазон – 500-2000 Гц.

2. Нерівномірна чутливість до звуків різних частот.

3. Ототопіка – орієнтація відносно напрямку джерела звуку.

17. Теорії слуху.

Первинний аналіз звукових сигналів на його окремі складові компоненти певною мірою здійснюється на периферії. У найбільш спрощеному вигляді аналіз звуку в завитці відбувається внаслідок частотно-вибіркової селекції сигналів уздовж основної мембрани за допомогою резонансу. Основна мембрана складається з довгих (на верхівці) та коротких (в основі) волокон. Звуки низької частоти призводять до вібрації довгих волокон, а високої - коротких. Відповідно до частоти звук сприймає лише певна група волокон, які спричинюють збудження відповідних волоскових клітин.

У відповідь на звуковий подразник всередині завитки виникає перебігаюча хвиля, яка поширюється від основи до верхівки вздовж базилярної мембрани. Відчуття висоти звуку визначається ділянкою максимальної амплітуди коливань базилярної мембрани. (Гідродинамічна теорія)

Механізм передачі звуку шляхом кістково-тканинної провідності ґрунтується на інерції та компресії. Інерційний механізм передбачає, що кістки черепа під дією звукових хвиль здійснюють коливні рухи, але при цьому ланцюг слухових кісточок внаслідок інерції відстає від коливань черепа, що забезпечує переміщення основи стремінця відносно овального вікна завитки та зміщення лабіринтної рідини. Такий механізм відіграє основну роль у передачі через кістку низькочастотних звукових подразників.

У проведенні високочастотних сигналів переважне значення має компресійний механізм кістково-тканинної передачі. У разі дії звуків високої частоти череп коливається окремими ділянками, одні з яких відчувають стиснення, інші – розслаблення. Зміна компресії передається на кістковий лабіринт. Внаслідок його стиснення лабіринтна рідина тисне на лабіринтні вікна і випинає іх у барабанну порожнину, причому мембрана вікна завитки більш податлива, ніж колова зв’язка, яка зміцнює основу стремінця на вікні присінка. Ось чому вона випинається більше, що забезпечує прогин базилярної мембрани у бік барабанних сходів та подразнення волоскових клітин.