- •І. Загальні питання
- •Основні етапи розвитку оториноларингології як галузі медичних знань.
- •Історія оториноларингології на Україні.
- •Іі. Вухо
- •Клінічна анатомія зовнішнього вуха.
- •Барабанна перетинка.
- •Слухові кісточки і м’язи барабанної порожнини.
- •Сосковидний відросток.
- •Слухова труба.
- •Анатомія присінку внутрішнього вуха.
- •Анатомія завитки.
- •Спіральний орган.
- •Півколові канали.
- •Вестибулярні ядра, їх зв’язки.
- •Вестибулярні рефлекси.
- •Механізми проведення звуку.
- •Провідні шляхи слухового аналізатора.
- •Адекватний подразник слухового аналізатора.
- •Теорії слуху.
- •Дослідження слуху мовою і камертонами.
- •Тональна порогова і мовна аудіометрія.
- •Диференційна діагностика уражень звукопровідного і звукосприймального апаратів.
- •Адекватні подразники і пороги збудження півколових каналів і отолітового апарату.
- •Закономірності ністагменної реакції.
- •Вестибулометрія: мета, групи тестів.
- •Калорична і обертальна проби.
- •Дослідження отолітової функції.
- •Гематома і перихондрит вушної раковини.
- •Зовнішній отит.
- •Фурункул зовнішнього слухового ходу
- •Зовнішній дифузний отит
- •Сірчана пробка.
- •Сторонні тіла вуха.
- •Гостре гнійне запалення середнього вуха. Етіологія, патогенез, клініка.
- •Особливості перебігу гострого середнього отиту у ранньому дитячому віці.
- •Особливості перебігу середнього отиту при інфекційних хворобах (грип, кір, скарлатина, туберкульоз).
- •Лікування гострого гнійного середнього отиту. Парацентез.
- •Мастоїдит.
- •Антромастоїдотомія.
- •Наслідки гострих та середніх отитів.
- •Хронічне гнійне запалення середнього вуха. Обов’язкові ознаки. Класифікація.
- •Мезотимпаніт.
- •Епітимпаніт. Холестеатома.
- •Консервативне лікування хронічного гнійного середнього отиту.
- •Сануючі операції при хронічному гнійному отиті.
- •Операції, що покращують слух при хронічному гнійному отиті.
- •Лабіринтит.
- •Шляхи і етапи поширення інфекції з вуха в порожнину черепа. Шляхи поширення інфекції з вуха в порожнину черепа такі:
- •Синустромбоз і отогенний сепсис.
- •Отогенний абсцес півкуль головного мозку.
- •Отогенний абсцес мозочка.
- •Отогенний менінгіт.
- •Гострий і хронічний катар середнього вуха.
- •Хвороба Меньєра. Етіологія, патогенез, клініка.
- •Лікування хвороби Меньєра. Методи лікування гострої вестибулярної дисфункції.
- •Сенсоневральна приглухуватість. Причини, діагностика.
- •Сенсоневральна приглухуватість. Лікування.
- •Отосклероз.
- •Приглухуватість. Протезування слуху.
- •Ііі. Ніс і приносові пазухи
- •Клінічна анатомія зовнішнього носа.
- •Клінічна анатомія порожнини носа.
- •Кровопостачання носа.
- •Нюховий аналізатор.
- •Дослідження нюху.
- •Значення носового дихання.
- •Методи дослідження носа.
- •Вікові аспекти розвитку приносових пазух. Клінічне значення.
- •Клінічна анатомія верхньощелепної пазухи.
- •Клінічна анатомія лобної пазухи.
- •Клінічна анатомія решітчастої пазухи.
- •Клінічна анатомія основної пазухи.
- •Фурункул носа.
- •Захворювання зовнішнього носа (бешиха, екзема, сікоз, ринофіма).
- •Гострий нежить.
- •Хронічний катаральний нежить.
- •Хронічний гіпертрофічний нежить.
- •Хронічний атрофічний нежить.
- •Вазомоторний нежить. Алергічна форма.
- •Вазомоторний нежить. Нейровегетативна форма.
- •Сифіліс носа.
- •Сторонні тіла порожнини носа.
- •Травми носа і приносових пазух.
- •Гематома і абсцес перегородки носа.
- •Викривлення перегородки носа, синехії та атрезії порожнини носа.
- •Носова кровотеча.
- •Передня і задня тампонади носа.
- •Класифікація параназальних синуїтів.
- •Загальні і місцеві симптоми гострих і хронічних синуїтів.
- •Гострий і хронічний етмоїдит.
- •Гострий гайморит.
- •Хронічний гайморит.
- •Гострий і хронічний фронтит.
- •Поліпи носа.
- •Риногенні внутрішньочерепні ускладнення.
- •Злоякісні новоутворення носа і приносових пазух.
- •IV. Глотка. Стравохід
- •Клінічна анатомія глотки.
- •Анатомія лімфаденоїдного глоткового кільця.
- •Фізіологія лімфаденоїдного глоткового кільця.
- •Методи дослідження глотки.
- •Сторонні тіла глотки.
- •Гострий фарингіт.
- •Хронічний фарингіт.
- •Лептотрихоз.
- •Класифікація тонзилітів.
- •Хронічні:
- •Катаральна ангіна.
- •Лакунарна ангіна.
- •Фолікулярна ангіна.
- •Виразково-плівчаста ангіна.
- •Ускладнення гострих тонзилітів.
- •Паратонзиліт і паратонзилярний абсцеси.
- •Вторинні ангіни.
- •Дифтерія глотки.
- •Аденоїдні розрощення.
- •Гіпертрофія піднебінних мигдаликів.
- •Хронічний тонзиліт. Класифікація. Формулювання діагнозу.
- •Місцеві ознаки хронічного тонзиліту.
- •Види декомпенсації хронічного тонзиліту.
- •Консервативне лікування хронічного тонзиліту.
- •Хірургічне лікування хронічного тонзиліту.
- •Юнацька ангіофіброма носоглотки.
- •Злоякісні пухлини глотки.
- •Анатомія стравоходу.
- •Сторонні тіла стравоходу.
- •Опіки стравоходу.
- •V. Гортань. Трахея. Бронхи
- •Топографія гортані.
- •Хрящі, суглоби і зв’язки гортані.
- •М’язи гортані.
- •Іннервація гортані.
- •Клінічна анатомія порожнини гортані.
- •Методи дослідження гортані у дорослих і дітей.
- •Гострий стеноз гортані. Причини, патогенез, клініка.
- •Стадії стенозу гортані.
- •Набряк гортані.
- •Лікування гострого стенозу гортані.
- •Інтубація і трахеостомія.
- •Гострий катаральний ларингіт.
- •Гортанна ангіна.
- •Флегмонозний ларингіт. Епіглотит. Хондроперихондрит гортані.
- •Гострий ларинготрахеїт у дітей. Етіологія, патогенез, клініка.
- •Гострий ларинготрахеїт у дітей. Інтенсивна терапія.
- •Дифтерія гортані.
- •Хронічний ларингіт.
- •Доброякісні пухлини гортані.
- •Папіломатоз гортані.
- •Передракові захворювання гортані.
- •Клініка раку гортані.
- •Діагностика раку гортані.
- •Принципи ранньої діагностики раку гортані.
- •Лікування раку гортані.
- •Інфекційні гранульоми. Діагностика. Диференційна діагностика.
- •Склерома дихальних шляхів.
- •Туберкульоз гортані.
- •Сторонні тіла гортані.
- •Сторонні тіла трахеї.
- •Сторонні тіла бронхів. Стадії захворювання і види бронхостенозів.
- •Діагностика сторонніх тіл бронхів.
- •Видалення сторонніх тіл бронхів.
Операції, що покращують слух при хронічному гнійному отиті.
Тимпанопластика — хірургічне відновлення зруйнованої патологічним процесом звукопровідної системи середнього вуха для поліпшення слухової функції.
Загальноприйнятою класифікацією тимпанопластики є класифікація, запропонована Вульштейном, згідно з якою виділяють 5 основних типів операції.
Операцію І типу проводять у разі ушкодження тільки барабанної перетинки. Після оббілування країв перфорації вона закривається трансплантатом.
Операція II типу показана в разі ушкодження ручки молоточка, але збережених та рухливих інших слухових кісточок. У цьому разі барабанну перетинку або клапоть, який її замінює, укладають на молоточкоковаделковий суглоб, при цьому трохи зменшуючи розміри барабанної порожнини.
Операцію III типу виконують у разі пошкодження молоточка і коваделка, при збереженні рухливості стремінця. Створюється звукопровідна система, аналогічна пташиній, коли є тільки одна слухова кісточка — колумела, що нагадує стремінце.
Операцію IV типу виконують за відсутності всіх слухових кісточок, за винятком основи стремінця, котре зберегло рухливість. При цьому пластичним клаптем закривають вічко слухової труби і вікно завитки, створюючи неотимпанальну порожнину, в яку відкривається вічко слухової труби та вікно завитки. Вікно присінка залишається неекранованим. За рахунок збільшення різниці звукового тиску на вікна лабіринту слух поліпшується.
До операції V типу вдаються тоді, коли виявлено нерухомість основи стремінця. У такому разі запропоновано проводити фенестрацію горизонтального півколового каналу. Операція V типу є недостатньо ефективною, тому нині її не застосовують.
Варто пам'ятати, що барабанний отвір слухової труби є обов'язковим елементом будь-якої утвореної порожнини. Без повітря в новоствореній порожнині не буде коливання клаптя, котрий замінив барабанну перетинку. Обов'язково в новостворену порожнину входять обидва або одне вікно лабіринту.
Проводять такі обстеження: аудіометрію; визначають прохідність слухової труби. Протипоказанням до тимпанопластики є різке порушення звукосприймального апарату та непрохідність слухової труби. Тимчасовим протипоказанням до тимпанопластики є загострення запального процесу у вусі.
Лабіринтит.
Лабіринтит – запальне захворювання внутрішнього вуха. Хвороба розвивається внаслідок проникнення інфекційного агента у внутрішнє вухо. Клінічно захворювання характеризується розвитком периферичного кохлеовестибулярного синдрому, тобто симптомами одночасного ураження периферичних рецепторів слухового та вестибулярного аналізаторів.
Етіологія. Безпосередньою причиною лабіринтиту є вірусна або бактеріальна флора. За етіологічним чинником розрізняють неспецифічний та специфічний лабіринтит.
Патологічна анатомія. Розрізняють серозний, некротичний і гнійний лабіринтит.
У хворих із серозним лабіринтитом розвивається ендолімфатичний набряк, із гнійним – некроз перетинчастих утворень внутрішнього вуха з ушкодженням нервових елементів. Некротичний лабіринтит характеризується некрозом як м'яких тканин, так і кісткових стінок лабіринту. Процес завершується склерозом останнього.
Патогенез. Залежно від шляху поширення інфекції у внутрішнє вухо розрізняють тимпаногенний, менінгогенний, гематогенний і травматичний лабіринтит.
У разі тимпаногенного лабіринтиту інфекція потрапляє в лабіринт із порожнин середнього вуха. Інфекція у внутрішнє вухо проникає внаслідок руйнування кісткової стінки лабіринту або через вікно завитки і присінка.
Менінгогенний лабірингит виникає переважно у хворих з епідемічним менінгітом і спричиняється інфекцією, що потрапляє із субарахноїдального простору преформуючим шляхом – внутрішнім слуховим ходом та перилімфатичним простором. Гематогенний лабіринтит розвивається внаслідок проникнення інфекції в лабіринт гематогенним шляхом. Травматичний лабіринтит розвивається внаслідок порушення цілості кісткового та перетинчастого лабіринту.
Розрізняють дифузний та обмежений лабіринтит. Обмежений лабіринтит зустрічається у хворих на хронічний гнійний епітимпаніт, ускладнений карієсом та холестеатомою. Кісткова капсула лабіринту, найчастіше зовнішнього півколового каналу, руйнується з утворенням нориці, яка доходить до внутрішньої стінки капсули – ендосту. Тут у відповідь на запалення утворюється грануляційний вал, який перешкоджає подальшому проникненню інфекції. Такий лабіринтит має хронічний перебіг і в разі прогресування запального процесу може перейти в дифузний.Клініка. За перебігом розрізняють гострий та хронічний лабіринтит.
Гострий лабіринтит (серозний чи гнійний) проявляється раптовим розвитком симптомів порушення функції внутрішнього вуха: запамороченням, яке супроводжується нудотою та блюванням, порушенням рівноваги, шумом у вусі та погіршенням слуху. У хворих із серозним лабіринтитом симптоми поступово, протягом 2-3 тиж, зникають, а функції внутрішнього вуха частково або повністю відновлюються. Для гнійного лабіринтиту характерне стійке випадіння функцій на боці ураження.
Хронічний лабіринтит характеризується поступовим розвитком порушень функцій внутрішнього вуха, наявністю фістульного симптому.
Обмежений лабіринтит проявляється періодичним запамороченням, яке супроводжується нудотою та блюванням, порушенням рівноваги та появою спонтанного ністагму, який спрямований у бік хворого вуха. Гострий дифузний серозний лабіринтит може розвиватись за умови гострого серозного отиту чи загострення хронічного гнійного середнього отиту. Збудник чи токсини проникають через сполучнотканинні утворення вікон присінка та завитки. Характерним для серозного лабіринтиту є повне або часткове відновлення функцій внутрішнього вуха після ліквідації запального процесу.
Гострий дифузний гнійний лабіринтит є дуже важкою за перебігом та наслідками формою лабіринтиту, оскільки він завжди закінчується повною втратою слуху та вестибулярної функції на боці ушкодження.
Некротичний лабіринтит спостерігається переважно у хворих на скарлатинозний та туберкульозний отит, іноді кір. З появою антибіотиків некротичний отит та лабіринтит зустрічаються дуже рідко.
Лікування. Призначають ліжковий режим, антибіотики, сульфаніламіди, дегідратаційні засоби.За наявності гострого дифузного серозного лабіринтиту, який розвивається внаслідок гострого гнійного середнього отиту, можна обмежитися консервативним лікуванням. У разі затяжного перебігу захворювання і особливо за появи симптомів мастоїдиту показана антромастоїдотомія.