- •І. Загальні питання
- •Основні етапи розвитку оториноларингології як галузі медичних знань.
- •Історія оториноларингології на Україні.
- •Іі. Вухо
- •Клінічна анатомія зовнішнього вуха.
- •Барабанна перетинка.
- •Слухові кісточки і м’язи барабанної порожнини.
- •Сосковидний відросток.
- •Слухова труба.
- •Анатомія присінку внутрішнього вуха.
- •Анатомія завитки.
- •Спіральний орган.
- •Півколові канали.
- •Вестибулярні ядра, їх зв’язки.
- •Вестибулярні рефлекси.
- •Механізми проведення звуку.
- •Провідні шляхи слухового аналізатора.
- •Адекватний подразник слухового аналізатора.
- •Теорії слуху.
- •Дослідження слуху мовою і камертонами.
- •Тональна порогова і мовна аудіометрія.
- •Диференційна діагностика уражень звукопровідного і звукосприймального апаратів.
- •Адекватні подразники і пороги збудження півколових каналів і отолітового апарату.
- •Закономірності ністагменної реакції.
- •Вестибулометрія: мета, групи тестів.
- •Калорична і обертальна проби.
- •Дослідження отолітової функції.
- •Гематома і перихондрит вушної раковини.
- •Зовнішній отит.
- •Фурункул зовнішнього слухового ходу
- •Зовнішній дифузний отит
- •Сірчана пробка.
- •Сторонні тіла вуха.
- •Гостре гнійне запалення середнього вуха. Етіологія, патогенез, клініка.
- •Особливості перебігу гострого середнього отиту у ранньому дитячому віці.
- •Особливості перебігу середнього отиту при інфекційних хворобах (грип, кір, скарлатина, туберкульоз).
- •Лікування гострого гнійного середнього отиту. Парацентез.
- •Мастоїдит.
- •Антромастоїдотомія.
- •Наслідки гострих та середніх отитів.
- •Хронічне гнійне запалення середнього вуха. Обов’язкові ознаки. Класифікація.
- •Мезотимпаніт.
- •Епітимпаніт. Холестеатома.
- •Консервативне лікування хронічного гнійного середнього отиту.
- •Сануючі операції при хронічному гнійному отиті.
- •Операції, що покращують слух при хронічному гнійному отиті.
- •Лабіринтит.
- •Шляхи і етапи поширення інфекції з вуха в порожнину черепа. Шляхи поширення інфекції з вуха в порожнину черепа такі:
- •Синустромбоз і отогенний сепсис.
- •Отогенний абсцес півкуль головного мозку.
- •Отогенний абсцес мозочка.
- •Отогенний менінгіт.
- •Гострий і хронічний катар середнього вуха.
- •Хвороба Меньєра. Етіологія, патогенез, клініка.
- •Лікування хвороби Меньєра. Методи лікування гострої вестибулярної дисфункції.
- •Сенсоневральна приглухуватість. Причини, діагностика.
- •Сенсоневральна приглухуватість. Лікування.
- •Отосклероз.
- •Приглухуватість. Протезування слуху.
- •Ііі. Ніс і приносові пазухи
- •Клінічна анатомія зовнішнього носа.
- •Клінічна анатомія порожнини носа.
- •Кровопостачання носа.
- •Нюховий аналізатор.
- •Дослідження нюху.
- •Значення носового дихання.
- •Методи дослідження носа.
- •Вікові аспекти розвитку приносових пазух. Клінічне значення.
- •Клінічна анатомія верхньощелепної пазухи.
- •Клінічна анатомія лобної пазухи.
- •Клінічна анатомія решітчастої пазухи.
- •Клінічна анатомія основної пазухи.
- •Фурункул носа.
- •Захворювання зовнішнього носа (бешиха, екзема, сікоз, ринофіма).
- •Гострий нежить.
- •Хронічний катаральний нежить.
- •Хронічний гіпертрофічний нежить.
- •Хронічний атрофічний нежить.
- •Вазомоторний нежить. Алергічна форма.
- •Вазомоторний нежить. Нейровегетативна форма.
- •Сифіліс носа.
- •Сторонні тіла порожнини носа.
- •Травми носа і приносових пазух.
- •Гематома і абсцес перегородки носа.
- •Викривлення перегородки носа, синехії та атрезії порожнини носа.
- •Носова кровотеча.
- •Передня і задня тампонади носа.
- •Класифікація параназальних синуїтів.
- •Загальні і місцеві симптоми гострих і хронічних синуїтів.
- •Гострий і хронічний етмоїдит.
- •Гострий гайморит.
- •Хронічний гайморит.
- •Гострий і хронічний фронтит.
- •Поліпи носа.
- •Риногенні внутрішньочерепні ускладнення.
- •Злоякісні новоутворення носа і приносових пазух.
- •IV. Глотка. Стравохід
- •Клінічна анатомія глотки.
- •Анатомія лімфаденоїдного глоткового кільця.
- •Фізіологія лімфаденоїдного глоткового кільця.
- •Методи дослідження глотки.
- •Сторонні тіла глотки.
- •Гострий фарингіт.
- •Хронічний фарингіт.
- •Лептотрихоз.
- •Класифікація тонзилітів.
- •Хронічні:
- •Катаральна ангіна.
- •Лакунарна ангіна.
- •Фолікулярна ангіна.
- •Виразково-плівчаста ангіна.
- •Ускладнення гострих тонзилітів.
- •Паратонзиліт і паратонзилярний абсцеси.
- •Вторинні ангіни.
- •Дифтерія глотки.
- •Аденоїдні розрощення.
- •Гіпертрофія піднебінних мигдаликів.
- •Хронічний тонзиліт. Класифікація. Формулювання діагнозу.
- •Місцеві ознаки хронічного тонзиліту.
- •Види декомпенсації хронічного тонзиліту.
- •Консервативне лікування хронічного тонзиліту.
- •Хірургічне лікування хронічного тонзиліту.
- •Юнацька ангіофіброма носоглотки.
- •Злоякісні пухлини глотки.
- •Анатомія стравоходу.
- •Сторонні тіла стравоходу.
- •Опіки стравоходу.
- •V. Гортань. Трахея. Бронхи
- •Топографія гортані.
- •Хрящі, суглоби і зв’язки гортані.
- •М’язи гортані.
- •Іннервація гортані.
- •Клінічна анатомія порожнини гортані.
- •Методи дослідження гортані у дорослих і дітей.
- •Гострий стеноз гортані. Причини, патогенез, клініка.
- •Стадії стенозу гортані.
- •Набряк гортані.
- •Лікування гострого стенозу гортані.
- •Інтубація і трахеостомія.
- •Гострий катаральний ларингіт.
- •Гортанна ангіна.
- •Флегмонозний ларингіт. Епіглотит. Хондроперихондрит гортані.
- •Гострий ларинготрахеїт у дітей. Етіологія, патогенез, клініка.
- •Гострий ларинготрахеїт у дітей. Інтенсивна терапія.
- •Дифтерія гортані.
- •Хронічний ларингіт.
- •Доброякісні пухлини гортані.
- •Папіломатоз гортані.
- •Передракові захворювання гортані.
- •Клініка раку гортані.
- •Діагностика раку гортані.
- •Принципи ранньої діагностики раку гортані.
- •Лікування раку гортані.
- •Інфекційні гранульоми. Діагностика. Диференційна діагностика.
- •Склерома дихальних шляхів.
- •Туберкульоз гортані.
- •Сторонні тіла гортані.
- •Сторонні тіла трахеї.
- •Сторонні тіла бронхів. Стадії захворювання і види бронхостенозів.
- •Діагностика сторонніх тіл бронхів.
- •Видалення сторонніх тіл бронхів.
Сірчана пробка.
У перетинчасто-хрящовому відділі зовнішнього слухового ходу розташовані спеціальні сірчані залози, які виділяють маслянисту рідину (сірку), яка вкриває епідерміс зовнішнього слухового ходу тонким шаром, захищаючи його від дії зовнішніх чинників. Надлишок сірки внаслідок руху передньої стінки під час розмови або жування виділяється назовні.Якщо сірка виділяється в надлишку, а консистенція її густіша, ніж у нормі, або порушується її виділення із зовнішнього слухового ходу, то утворюється сірчана пробка. Цьому сприяє порушення обміну речовин, вузький та звивистий зовнішній слуховий хід, наявність у ньому екземи, потрапляння пилу тощо. Вода може сприяти потраплянню сірки і кістковий відділ зовнішнього слухового ходу. Під час чищення вуха паличкою сірка в переважній більшості проштовхується в кісткову частину зовнішнього слухового ходу.
Інколи спостерігаються приєднання до вушної сірки злущеного епідермісу, внаслідок чого утворюється епідермальна пробка.
Клініка. У більшості хворих скупчення сірки в зовнішньому слуховому ході не спричиняє неприємного відчуття, слух не порушується. Якщо у вухо потрапляє вода, пробка набрякає, герметично закриває зовнішній слуховий хід. Це призводить до глухоти за типом порушення звукопровідної функції, шуму у вусі, аутофонії. Дуже рідко можуть бути запаморочення, головний біль, нудота, порушення серцевої діяльності. Це пов’язано з подразненням шкіри задньоверхнього відділу кісткової частини зовнішнього слухового ходу, який іннервується блукаючим нервом. Під час отоскопії видно, що зовнішній слуховий хід закритий -бурою або майже чорною масою м'якої чи щільної консистенції. Епідермальні пробки мають сірий колір.
Лікування. Частіше за все видалення пробки проводиться шляхом промивання. Температура рідини повинна бути 37 градусів для того, щоб не виникнула калорична реакція. У шприц Жане набирають 150-200мл теплої воли. Під вухом хворий тримає лоток. Лікар лівою рукою відтягує вушну раковину хворого назад і догори, завдяки чому вирівнює зовнішній слуховий хід, а правою рукою уводить наконечник шприца в зовнішній слуховий хід під кутом 30о до його задньої або верхньої стінки. Струмінь води проходить між стінкою та пробкою і виштовхує останню назовні Після промивання зовнішній слуховий хід висушують ватою, намотаною на вушний зонд.
Якщо пробка суха, то перед промиванням її розм'якшують шляхом закапування спеціальних крапель у зовнішній слуховий хід. Варто попередити хворого, що після вливання крапель вухо може тимчасово закласти і слух погіршиться. Перед промиванням вуха необхідно з'ясувати, чи не було у хворою раніше гноєтеч із вуха, тобто чи немає в нього сухої перфорації барабанної перетинки. Якщо наявність гноєтечі в минулому підтвердиться, то оториноларинголог видаляє сірчану пробку сухим методом, використовуючи гачок.
Сторонні тіла вуха.
Частіше сторонні тіла у вусі бувають у дітей, котрі заштовхують їх у зовнішній слуховий хід. Це різні предмети, які можуть там розміститися. У дорослих у зовнішньому слуховому ході можуть бути уламки сірників, жмут вати, що залишилися після чищення його від сірки чи води. Також у вухо можуть потрапляти уламки скла, металева стружка тощо. У зовнішній слуховий хід можуть часом проникати різні комахи.
Клініка. Звичайно тупі сторонні тіла не викликають неприємних відчуттів і не є шкідливими для хворого. Небезпека виникає тоді, коли намагаються видалити сторонні тіла невміло. Маніпуляції в зовнішньому слуховому ході дуже болючі, і, намагаючись видалити стороннє тіло, його проштовхують із перетинчастохрящового відділу за перешийок у кісткову частину зовнішнього слухового ходу, і можливий навіть розрив барабанної перетинки, внаслідок чого стороннє тіло може потрапити в середнє вухо. Усе це спричиняє набряк та запалення шкіри зовнішнього слухового ходу і виникнення гострого гнійного середнього отиту.
Задньоверхня стінка кісткового відділу зовнішнього слухового ходу іннервується блукаючим нервом. У разі подразнення цієї стінки стороннім тілом у деяких хворих виникають кашель, запаморочення, нудота, порушення діяльності серцево-судинної системи.
У разі потрапляння у вухо гострого стороннього тіла хворі скаржаться на біль, кровотечу з вуха, згодом можуть з'явитися виділення з вуха. Особливо гострий, часто нестерпний біль у вусі спостерігається внаслідок потрапляння в зовнішній слуховий хід комах.
Під час отоскопії добре видно стороннє тіло, можна визначити його розміри, форму, чи є повна облітерація зовнішнього слухового ходу чи ні, що важливо для вирішення питання про вибір методу видалення стороннього тіла.
Лікування. Найпростішим методом видалення стороннього тіла із зовнішнього вуха є проминання останнього теплою водою, подібно до видалення сірчаної пробки. Таким чином видалити стороннє тіло спроможний кожний лікар або медсестра. Якщо за допомогою промивання видалити стороннє тіло не вдається, хворого необхідно направити до ЛОР-кабінету або в стаціонар. Оториноларинголог має право використати інструментальні методи: завести за стороннє тіло тупий або гострий гачок і видалити його. Цю маніпуляцію виконують під місцевою анестезією або під наркозом.
Якщо є ускладнення внаслідок наявності стороннього тіла у вусі (припухлість, подряпини стінок слухового ходу, розрив барабанної перетинки, гноєтеча, сильний біль, підвищена температура тіла), необхідно провести оперативне втручання. При цьому роблять розріз м'яких тканин до кістки позаду вушної раковини, відсепаровують шкіру від задньої стінки слухового ходу, шкіру розсікають і витягують стороннє тіло. Інколи треба розширювати кістковий відділ слухового ходу.
Живі сторонні тіла насамперед необхідно знерухомити шляхом