18. Схема дії механізму виникнення кризового стану підприємства

Процес виникнення кризового стану можна розглядати як один з різновидів економічного механізму, тобто ланцюга послідовних взаємопов'язаних економічних явищ.

Механізм виникнення кризового стану, як і будь-який економічний механізм, „запускається" сигналами, що ініціюють вихідні економічні явища. Під впливом цих вихідних явищ виникає ефект „падаючого доміно", наприкінці якого настає заключне явище - кризовий стан. Ініціаторами імпульсів економічних явищ є агенти внутрішнього і зовнішнього оточення.Внутрішні збурення ініціюються елементами стратегічного потенціалу підприємства, зовнішні - детермінантами національного ромба. Передача імпульсів здійснюється по своєрідних „каналах зв'язку", що існують між агентами внутрішнього і зовнішнього середовища. Глибина кризового стану та його тривалість залежить від: кількості і сили вихідних економічних явищ; числа і ступеня впливу агентів зовнішнього і внутрішнього середовища; інтенсивності процесу виникнення проміжних економічних явищ; співвідношення і сили проміжних явищ з кожного фактора внутрішнього стану підприємства; значущості окремого фактора в межах даного підприємства у діяльності підприємства.Дія імпульсів-каталізаторів кризи постійно супроводжує підприємство від самого початку його функціонування, що спричиняє можливість виникнення кризи в будь-який момент діяльності підприємства. Але ця можливість до певного моменту не виявляється внаслідок наявності у підприємства особливого механізму, який визначається як внутрішній механізм саморегуляції системи. Саме наявність у системі такого механізму обумовлює такі властивості самокерованих систем (якою визнано підприємство), як гнучкість, адаптивність та стійкість. Поглиблення кризи є свідченням неспроможності внутрішнього механізму саморегуляції системи самостійно нейтралізувати негативний вплив імпульсів-каталізаторів кризи внаслідок втрати працездатності або пошкодження.

19. Визначення мети антикризового управління

Управлiння пiдприємством як соцiально-економiчною системою у певній мiрi повинне бути завжди антикризовим.

Антикризове управлiння - це управлiння, у якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналiз його симптомiв, заходiв для зниження негативних наслiдкiв кризи i використання його факторiв для подальшого розвитку.

Можливiсть антикризового управлiння визначається в першу чергу людським фактором. Усвiдомлена дiяльнiсть людини дозволяє шукати i знаходити шляхи виходу з критичних ситуацiй, концентрувати зусилля на рiшеннi найбiльш складних проблем, використовувати накопичений, у тому числi тисячорiччями, досвiд подолання криз, пристосовуватися до ситуацiй, що виникають. Крiм цього, можливiсть антикризового управлiння визначається i знанням циклiчного характеру розвитку соцiально-економiчних систем. Це дозволяє передбачати кризовi ситуацiї, вчасно готуватися до них.

Необхiднiсть антикризового управлiння визначається цiлями розвитку, зокрема стiйкого. Наприклад, виникнення кризових ситуацiй в екологiчнiй дiяльностi пiдприємств, змушує шукати i знаходити новi засоби антикризового управлiння, до якого належить i прийняття рiшень про змiну технологiї.

Сутнiсть антикризового управлiння виражається в тому, що:

- кризи, в принципi, можна прогнозувати i планувати (передбачати, очiкувати i викликати);

- кризовi явища у визначенiй мерi пiддаються регулюванню (їх можна прискорювати, вiдсувати i зм'якшувати);

- управлiння в умовах кризи вимагає особливих i спецiальних пiдходiв;

- управлiння процесами виходу з кризи здатне прискорювати цi процеси i мiнiмiзувати їх наслiдки.

Головна мета антикризового управлiння - вироблення найменш ризикових управлiнських рiшень, що дозволили б досягти поставлених результатiв господарювання з мiнiмумом додаткових засобiв i при мiнiмальних негативних соцiально-економiчних наслiдках. Тобто мета антикризового управління полягає не тільки в ліквідації зовнішніх ознак та недопущенні подальшого поглиблення кризи, але й у відновленні здатності підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації.