61.Індустріалізація. Її соціально-економічні наслідки (1928-1941).

Упродовж 60-80-х рокiв в Схiднiй Українi завершився промисловий переворот. Найхарактернiшою ознакою цього було повсюдне застосування у виро6ництві парових двигунiв, систем машин, механiзмiв та верстатiв. З цього часу активнiше застосовуються у виробництвi досягнення науки i технiки. Значний поштовх одержали галузi промисловостi, пов’язанi з сiльським господарством. У цершу чергу це стосувалося цукрової промисловоетi. Виро6ництво цукру да заводах зросло в 14 разiв i становило 84% виробництва всiеї Росiйськоi iмперiї. В останнi десятирiччя ХIХ ст. у Катеринославськiй та Херсонськiй губернiях виникли 17 великих металургiйних заводiв, 9 а них належали iноземним пiдприємцям. В Українi створено 22 iноземнi акцiонернi компанiї. У 1900 р. переважно iноземцям належали 65 пiдприемств сiльськогосподарського машинобудування. Значним досягненням у процесi iндустрiалiзацiї України стало будiвництво Харкiвеького та Луганського паровозобудiвних заводiв, на яких було збудовано до 1900 р. 233 паровози. Процес монополiзації став особливо активним на початку ХХ ст. Переломним моментом стала економiчна криза 1900—1903 рр., внаслiдок якої збанкрутiли сотнi дрiбних i слабких пiдприсмств, натомiсть виник ряд великих монополiстичних об’ еднань. Ставши на шлях iндустрiалiзацiї, Україна зробила значний поступ уперед у своему розвитку. Вона перетворилася в один з найрозвинутiших у промисловому вiдношеннi районiв iмперї. Тут склалися такi великi промисловi центри загальноiмперського значення, як Донецький вугiльно-металургiйний, Криворiзький залiзорудний i Нiкопольський марганцевий басейни та Пiвденно-Захiдний цукровобуряковий район. Однак докорiнних змiн в економiцi не вiдбулося. У зв’язку з початком першої свiтової вiйни iндустрiалiзацiя в Українi так i залишилася незавершеною. У кiнці ХIХ ст. Україна давала 70% усiєї продукцiї добувної промисловостi тоді як в переробнiй її частка становила лишё 15%. Фактично однобічний, колонiальний характер мав i товарообмін. Бо iмперська плiтика цiноутворення створювала ситуацію, коли вартiсть готових Росiйських товарiв була надзвичайно високою, в той час як цiни на Українську сировину залишалися низькими. Отже, незважаючи на надзвичайно високі темпи iндустрiалiзації в Українi, завершити її до початку першої свiтової вiйни не вдалося. У кiнцi ХIХ — на початку ХХ ст. в економiчному життi Захiдної України вiдбуваються суттєвi зрушення. Прискореними темпами почала розвиватися лісопильна та деревообробна галузi промисловостi, де активно відбувалися процеси концентрації. Акцiонування та монополiзацiя стали характерними й для iнших галузей промисловостi. Однак переважна бiльшiсть пiдприемств залишалися дрiбними. У цілому промисловість західноукраїнських земель розвивалась повільно. Галузева структура залишалась однобокою, в напрямку видобутку і первинною переробки сировини і мала колоніальний характер.

62.Колективізація сільського господарства України. Голодомор. Соціально-економічні наслідки колективізації.

Колективiзацiя сiльського господарства служила одним із джерел iндустрiалiзації. Разом з тим, вона забезлечувала контроль та формування тоталiтарної системи. Переходу до колективiаацii сприяла криза хлiбозаготiвель 1927—1928рр. За умов зростання ринкової цiни на хлiб селянство вiдмовлялось продавати державi хлiб за нижчими цiнами. У сiчнi 1928 р. Полiтбюро ДК ВКП(б) прийняло piшения про примусове вилучення у селянства зернових надлишкiв та необхiднiсть форсованої колективiзацiї сiльського господарства. Суцiльна колективiзацiя почала адiйснюватись вже у 1929 р., названому "роком великого перелому”, колективiзацiю мали завершити восени 1931 р, або навеснi 1932 р. Початок колективiзацї показав, що селяни не бажають вiдмовлятися вiд своєї власностi i передавати її у колгоспи. Адже усуспiльнювали не тiльки засоби виробництва, а й продуктивну худобу, птицю, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Селяни вiдповiли антиколгоспними, антирадянськими виступами локального характеру, якi жорстоко придушувалися. Поставлене у безвихiдь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. у 1928—1932 рр. в Українi було винищено майже половину поголiв’я худоби, на вiдновлення якого потрiбнi були десятилiття. Події набували загрозливих масштабiв. Потім розпочався активний наступ проти заможних селян. Спочатку цей наступ здiйснювався шляхом адмiнiстративного тиску – встановлювався високий податок, заборонялася оренда землi тощо. З грудня 1929 р. влада перейшла до полiтики вiдкритого терору проти заможних селян - "розкулачення". Потрапляли не лише заможнi господарства, а й тi, що не хотiли йти в колгоспи. У 1931 p. peпресії продовжувались. Найжорстокiшим злочином сталiнського режиму проти українського народу був органiзований ним Голодомор1932—1933 рр. Це була спланована акцiя комунiстичного режиму проти українського селянства, яка повинна була лiквiдувати базу української нацiї. Існують думка та ніби-то доводи того, що харчiв не бракувало. Проте держава сиетематично конфiсковувала бiльшу їх частину. Iгноруючи заклики i попepeдження українських предетавникiв влади, Сталiн пiдняв план заготiвлi зерна у 1932 р. на 44 %. Це рiшення i та жорстокiсть, з якою виконувалися його накази, прирекли мiльйони людей на смерть вiд голоду, який неможливо назвати iнакше, як штучний. Найстрашнішої сили голодомор набув на початку 1933 р. Мали мiсце чиеленнi випадки канiбалiзму. Але конфiскацiї збiжжя продовжувалися, незважаючи на те, що з голоду вимирали цiлi села. За вказiвкою Молотова, коли хлiба не було, забирали cyxapi, картоплю, сало, солiння, тобто всi запаси. Намагаючись врятуватися, тисячi селян йшли до мiста, де весною скасували хлiбнi картки i можна було купитиi хлiб. Однак сiльським жителям хлiб продавати забюронялося. Селянам не дозволялося також найматися самостiйно на роботу на промисловi пiдприемства. Загалом же, за пiдрахунками дослiдникiв, вiд голоду 1932—1933рр. в Українi загинуло вiд 5 до 9 млн чол.