37.Розвиток економіки Франції в 70-90 pp. XX ст.

Франція після другої світової війни швидко модернізувала своє господарство. У структурі господарства зменшилася частка сільського господарства, галузей добувної промисловості, транспорту, зв'язку. Розширилася сфера матеріального виробництва. Важливою особливістю повоєнного розвитку Франції

було збільшення обсягу інвестицій, їхня частка у ВНП зросла з 14,9 % в 1953 p. до 26,3 % у 1969 p. Значно посилилося державне втручання в господарське життя. В 1944—1947 pp. було проведено націоналізацію вугільної, авіаційної галузей, електростанцій, повітряного флоту. Франція першою серед економічно розвинених держав стала на шлях програмування національної економіки. У 1954—1957 pp. господарство Франції розвивалося за планом модернізації економіки. Третій план (1958—1961 pp.) проголосив перехід від протекціонізму до "відкритої економіки". Повоєнний період характеризувався швидким зростан-ням концентрації та централізації капіталу. Цей процесс відбувався у двох напрямах: злиття великих і середніх капіталів, розорення і об'єднання невеликих сімейних і ремісничих підприємств. Однією з ознак французької економіки було зміщення позицій іноземного капіталу. Економіка Франції у 70—80-х роках розвивалася надзвичайно динамічно. Вступ Франції до ЄС стимулював процес концентрації промисловості. На початку 70-х років Франція перетворилася на одну з найрозвиненіших країн світу, її частка у випуску промислової продукції становила майже 7 %. У 1960—1983 pp. обсяг виробництва, пов'язаного з науково-технічним прогресом, а саме: електронікою, кібернетикою, ЕОМ. Однак на початку 80-х років у Франції спостерігалися значний бюджетний дефіцит, посилення інфляції. На економіку Франції негативно впливали воєнні витрати, які досягли в 1983 p. 7,6 млрд дол. Величезні масштаби виробництва воєнної техніки гальмували нормальний процес індустріального відтворення.

З8.Європейський Союз та його роль в розвитку провідних західноєвропейських країн (50-90 pp. XX ст)

У 50-х роках в більшості європейських держав були роз-винуті індустріальні господарства. їхній розвиток відзначався динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. У листопаді 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовариство мало перетворитись у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними зовнішньою політикою, громадянством та валютою. 1 січня 1999 р. на єдину валюту — євро перейшли 11 держав ЄС. Протягом кількох років євро буде засобом безготівкового розрахунку поряд з національними валютами. На сучасному етапі до Європейського Союзу входить 15 країн. Схиляються до поступового входження до Європейського Союзу й фактично всі нові незалежні держави європейської частини колишнього СРСР, в тому числі й Україна. Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX ст. стала періодом поступової стабілізації основних галузей промисловості, зростання виробництва товарів масового споживання, підвищення життєвого рівня населення. Масове застосування досягнень науки, інформації та комп'ютеризації надало економічному розвитку технотронного характеру. Людська діяльність все більше набуває духовного виміру. Фізична праця поступається місцем розумовій. Індустріальна епоха трансформується в постіндустріальну.