50.Криза феодально-кріпосницької економіки в першій половині 19ст.

Перша половина 19 ст. і у Росії, і в Україні характеризувалась розпадом феодально-кріпосницького ладу і формуванням капіталістичного укладу, а у середині 19 ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза. Провідним в економіці України і надалі було сільське господарство, передусім землеробство, основою якого були поміщицькі латифундії. У феодальних володіннях відбулись певні зміни – поміщики були змушені пристосовуватись до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва; поміщицьке господарство усе більш набувало товарного характеру (усе більше продуктів поміщики виробляли не лише для власного споживання, а й на продаж) – у сер. 19 ст. у поміщицьких володіннях вироблялось 90% товарного хліба, тваринництво теж ставало товарним, товаризація проникала і в натуральне господарство селян. Розширюючи посівну площу під зернові культури, поміщицькі господарства збільшували посіви технічних культур, на які зростав попит. На Півдні України широко розвивалось конярство і скотарство. Прискорено розвивається промисловість; спершу існували 3 форми підприємств: вотчинні, посесійні і капіталістичні.У сер.19 ст. купці-промисловці стали монополістами у суконній промисловості, а саме у виробництві тютюну і канатів, а також значної частини млинів, олійниць тощо; проте, переважали дрібні підприємства. У поміщицьких маєтках поширеними галузями промисловості були суконництво, цукроваріння, гуральництво тощо; поза тим розвивались нові базові галузі – машинобудування, металургія (виробництво заліза і чавуна), вугледобування, виробництво скла, паперу, селітри і поташу. У 1822 р. в Україні запрацював перший цукровий завод, а незабаром було створено цукрову промисловість, яка обслуговувала потреби усієї Росії. Були і казенні (державні) підприємства – Луганський ливарний завод, Шостенський пороховий завод, Катеринославська суконна мануфактура, Київський арсенал, тощо. У 20х рр. 19 ст. почала розвиватись кам`яновугільна промисловість Донбасу. Проте, головними галузями української промисловості на той час були харчова і сировиннообробна, а у загальноросійському масштабі промисловість України була насамперед оборонною. У першій половині 19 ст. в Україні чітко визначились 3 економічних райони: Лівобережжя, де промисловий розвиток досяг найвищого рівня; Південь, який став не лише в Україні, а й у всій Російській державі головним виробником товарної пшениці і продуктів тваринництва, та де водночас відбувався прискорений розвиток промисловості; і Правобережжя, яке було, здебільшого, сільськогосподарським районом, де зберіглись застійні форми феодального виробництва та існували обробні галузі промисловості. Зростанню хліборобства, тваринництва і промисловості сприяв розвиток торгівлі, передусім українсько-російської. Зовнішній торгівлі особливо сприяло створення чорноморсько-азовських портів, зокрема в Одесі і Херсоні, які стали важливими пунктами всеросійської торгівлі. Одеса отримала статус порто-франко, тобто право безмитної торгівлі, що перетворило її у космополітичне місто. У 30-40-х рр. 19 ст. на мануфактурах України внаслідок світового технічного перевороту усе більш застосовуються машини, зокрема парові двигуни, тобто відбувається перехід від мануфактурної стадії промисловості до машинної індустрії, від ручної до машинної праці. Зростає кількість вільнонайманих робітників. Мануфактурне виробництво в Україні поступово перетворюється у промислове, фабрично-заводське.