4.8. Соціологічний зміст понять “де соціалізація” та “ресоціалізація”

Соц-я проходить етапи, які співпад з життєвими циклами людини. Вони пов’язані зі зміною соц ролей, з набуттям нового статусу і відмовою від попередніх звичок. Тому виділ десоці-ю - відчуження від старих ролей та правил поведінки. Ресоціалізація –оволодіння новими ролями та правилами поведінки, нормами, цін.

В більшості випадків десоціалізація та ресоціалізація характерна для дорослого життя.

4.9. Типологія особистості в соціології.

Соціальний тип - це деперсоніфікована уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторювальних якостей індивідів, що входять до певної соціальної спільності.

Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості. Одна з відомих належить Е.Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "Мати чи бути" наводить чотири типи особистості в залежності від цінностей, які їй притаманні:

* традиціоналісти-орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності;

* ідеалісти-досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;

* фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення, характерне відчуття відчуженості від життя;

* реалістичний тип - поєднання устремління до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здоровий скептицизм із самодисципліною та самоконтролем;

* гедоністичні матеріалісти - орієнтовані на отримання задоволення, погоня за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

Іншу типологію подає український вчений-соціолог Є.Головаха, який виокремлює три типи особистості:

* особистість, розчинена у масі, суспільстві - соціальні конформісти (пристосуванці);

* особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

* перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне(двоїсте) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на взаємовиключні цінності.

Однією з центральних задач соціології особистості є розробка типізації особистості. Вивчаючи різні групи людей та їх соц функції, соціологія не може абстрагуватися від індивідів, і з яких ці групи складаються. При чому її цікавить не конкретна поведінка окремої людини, що зумовлена її інд якостями, а певні типові ознаки, що притаманні більшості. Тобто визначають риси деякої абстрактної особистості, які виявлять більш точно сутність даної соціальної групи. Зарубіжні соціологи 6 типів особ: теор, ек, пол, соц, естет, реліг.

соціолог Ядов писав, що соц тип особистості – це продукт історико-культурних і соц-ек умов життя людей, і виділяє 3 соціальні типи особистості, це: базисний – людина, яка х-ся повним розумінням і виконанням соц-правових і моральних норм (конституція, закони, традиції), відпов обє ум суч етапу розв сусп; модальний – особа, яка займає домінуюче становище у сусп, соц групі, іншій спільності;маргінальний – людина, яка залишила своє соц середовище і адаптується в ін

Нині в нашій державі відбувається докорінний перелом особистісно-типологічної структури суспільства, змінюються соціальні статусу соціальний груп і соціальних особистостей. Певне розповсюдження отримала людина торгового типу, що отримує гроші на різниці цін або одержує їх за допомогою різноманітних махінацій, а то й за допомогою злочинів. Засоби масової інформації та судові інстанції підкреслюють факт широкого розповсюдження мафіозного типу особистості, що загрожує важливими наслідками для суспільства.

4.10.Людина як само організована, самоуправляєма соціальна система. Людина – це загально філософський та художній термін, максимально широке поняття, яке означає homo sapiens взагалі. Поняття людина вказує на явісну відмінність людей від тварин і служить лдя х-ки всезаг якостей. Людина перебуває на найвищому щаблі в ієрархії всіх живих організмів є суб’єктом суспільної і історичної діяльності. Головною характеристикою людини є її свідома, цілеспрямована діяльність.

4.11.Взаємодія суспільних та особистих інтересів і цінностей. Соціальні інтереси груп, спільноти формуються на основі індивідуальних інтересів її членів, але не є їх сумою. Унаслідок взаємодії індивідів відбувається формування спільних інтересів, які відтворюють їхні спільні риси. Спільні інтереси є рушійною силою будь-якої групи, спільноти. Інтереси – це зовнішній прояв потреби, що є усвідомленням, відчуттям необхідності певних умов життєдіяльності групи. Історичний досвід свідчить, що жодне соціальне утворення, жодна соціальна група не поступається своїми інтересами добровільно.Кожне соціальне утворення спрямовує своє зусилля на реалізацію власних інтересів, навіть більше – на експансію, досягнення і зміцнення успіху за рахунок ущемлення інтересів інших. Однак особисті соціальні інтереси майже ніколи не виступають у чистому вигляді. Вони як правило поєднуються з ідеологічними поглядами, морально-етичними міркуваннями загального характеру. Вирішальну роль у реалізації інтересів відіграє ідеологія. Так, людина має навчитися закликати до гуманізму бачити інтереси тих чи інших груп або окремих індивідів.

5.1.Соціальна сутність культури. Культура – це діяльність людей, щодо створення, накопичення, збереження, використання і передачі новим поколінням матеріальних і духовних цінностей, а також самі ці цінності. У соціології проблеми культури суспільства, закономірності її існування та функціонування в соціумі вивчає галузева соціологічна теорія - соціологія культури. Самостійною теоретичною системою знань соціологія культури стає у 60 - 70-і роки XX століття. Біля її витоків стояли П.Сорокін та А.Моль. Значний внесок у розуміння проблем культури зробили П.Бурдьє, Н.Смелзер, Дж.Мердок, У.Г.Самнер. Серед сучасних українських вчених над цими проблемами плідно працюють С.Кримський, М.Попович, Л.Сохань, Є.Бистрицький, О.Донченко, В.Піча, В. Андрущенко та інші.Основні проблеми, які вивчає соціологія культури: визначення категоріального апарату даної галузевої соціології; виділення структурних елементів культури; функції культури; різновиди культури; культура і особистість; культурна взаємодія та взаємовплив культур; глобалізація та універсалізація культури в сучасних умовах; етноцентризм і культурний релятивізм. Культура має 3 виміри: людина-природа, людина-людина, людина-на саму себе. Поняття "культура" було взято із землеробства і першопочатково означало "обробіток землі" з метою забезпечення родючості. Цицерон уперше вжив це слово для визначення філософії як культури розуму. Саме філософія, на його думку, вчить краще мислити, "обробляє" розум. Тому культура -це, як і землеробство, діяльність людини по перетворенню природи на людське благо, її облагородження, а також, як і філософія, -засіб виховання, перетворення, удосконалення людського розуму. У сучасній соціології нараховують від 250 до 500 визначень культури, які можуть бути класифіковані у три групи: описові, аксиологічні (ціннісні) та діяльнісні визначення. Перевага надається діяльнісним визначенням культури. Отже, у найзагальнішому вигляді культура - це специфічний, суто людський спосіб життєдіяльності, результатом якого є уречевлений, опредметнений світ, світ другої природи людини. Саме такий світ і є світом культури, що включає в себе знання, традиції, вірування, цінності, а також витворені людиною матеріальні речі.

5.2.Обєкт та предмет соціології культури. Соціологія культури – це одна з найважливіших галузей науки про суспільство, оскільки вона вивчає й аналізує найбільш складні і фундаментальні характеристики людини і суспільства, їхню здатність до ефективного матеріального і духовного розвитку. Предметом соціології культури як наукової галузі є місце і ролі цілісної системи культури суспільства, закономірностей і випадковостей її виникнення й розвитку, явищ і процесів, конкретних матеріальних і духовних цінностей та діяльності людей з їх створення, накопичення, збереження, реалізації і передачі новим поколінням. Що вивчає соціологія культури: 1.закономірності розвитку людської діяльності в її двох найважливіших вимірах:матеріальна та духовна; 2.рівні розвитку культури та її носії: емпірична, народна, масова, домінуюча, контркультура; 3.субкультури притаманні суспільству; 4. закономірності взаємозв’язку локальної культури з мегакультурами людства; 5.визначення способу життя конкретної людини за такою матрицею: мова, цінності, традиції, звичаї, норми, манера поведінки, етикет, мода, якість житла, умови праці, ставлення до релігії, проводження вільного часу.

5.3.Основні функції культури. Культура – це діяльність людей, щодо створення, накопичення, збереження, використання і передачі новим поколінням матеріальних і духовних цінностей, а також самі ці цінності. Найяскравіше роль культури виявляється в її основних функціях: 1.пізнавально-освітня(засвоєння надбань матеріальної і духовної культури; оволодіння рідною мовою і вивчення іноземних мов; вивчення літератури і мистецтва та їх розуміння; набуття досвіду самостійної творчості тощо); 2.творення і відтворення культури, передача соціальної спадковості(творення і відтворення культурних цінностей; зберігання і передача соціальної спадковості; соціальна трансляція; застосування і удосконалення людського досвіду); 3.регулятивно-аксеологічна(формування правильного розуміння цінностей і моралі; забезпечення відповідності особи соціальним нормам та ідеалам; регулювання повсякденної поведінки людини в усіх сферах соціального життя); 4.обєднувальна(забезпечення цілісності суспільства; обєднання людей на основі усвідомлення приналежності до єдиної нації, народу, держави; забезпечення наступності поколінь і культурно-історичної єдності суспільства).

5.4.Структурні елементи та форми вияву культури. Культура – це діяльність людей, щодо створення, накопичення, збереження, використання і передачі новим поколінням матеріальних і духовних цінностей, а також самі ці цінності. Найбільш кращим є визначення культури через діяльність людей, оскільки будь-які цінності – матеріальні чи духовно-культурні – є результатом діяльності людей, націй, народів, держав. Три основні сфери людської культури: 1.ставлення людини до навколишньої природи; 2.ставлення людини до людини; 3. ставлення людини до самої себе. Залежно від масштабів і форм взаємодії різних суб’єктів з оточенням розрізняють види і форми культури. Існує 2 форми культури: 1.матеріальна, що включає фізичні об’єкти, створені людськими руками(житлові будинки, знаряддя праці тощо).Їх називають артефактами. Артефакти завжди мають певну цінність для людини, певне символічне значення, виконують певні функції. 2.духовну, що включає нематеріальні об’єкти, створені розумом і почуттями людини(мова, знання, традиції, міфи, символи). Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень розрізняють такі її види: загальнолюдську, елітарну, народну, масову і 2 різновиди:субкультуру і контркультуру. Загальнолюдська культура – це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. До елітарної культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, мистецтво, розраховані на високоосвічену частину суспільства. Народна культура створюється аматорами-творцями. Її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці.Масова культура розрахована на масове вживання. Субкультура – це частина елементів суспільної культури, модифікованої під особливості певної соціальної групи або спільноти. Контркультура протистоїть домінуючій культурі і здебільшого проявляється в діяльності злочинних груп – терористів, убивць тощо.

5.5.Організаційна культура, її елементи. Культура – це діяльність людей, щодо створення, накопичення, збереження, використання і передачі новим поколінням матеріальних і духовних цінностей, а також самі ці цінності. У вузькому розумінні – це система цінностей, переконань, зразків та норм поведінки, визнаних певною людиною, соціальною групою, суспільством. Учені виокремлюють такі 3 самостійні об’єкти вивчення соціології культури: 1.суспільство як соціокультурна система і субкультури спільнот, що належать до неї; 2. культура соціальної організації; 3.культура людини-індивіда, а також такі сфери, як наука, мистецтво, освіта і виховання. Так друга частина, а саме організаційна культура втілюється в усій сукупності організацій в яких діє сукупний працівник.Організаційна культура тісноповязана з професійною культурою, яка в свою чергу має тісні зв’язки з професійною діяльністю, роллю, яку вона відіграє в суспільстві, організацією робочого місця представників певної професії.