36. Зробіть аналіз зовнішніх і внутрішніх чинників, які призвели до утворення Британської колоніальної імперії.

Протягом 60-тих і 70-тих років 18 століття стосунки між американськими колоніями й Британією ставали дедалі напруженішими. Особливе невдоволення в колоніях викликали податки, якими їх обкладав британський парламент. У 1775 році роздори призвели до початку війни за незалежність. Наступного року колоністи оголосили незалежність Сполучених Штатів Америки, й при підтримці Франції до 1783 року виграли війну. Втрата частини колоній в Америці ввжажається істориками подією, що визначила перехід від першої до другої імперії.

14 серпня 1941 року на борту англійського лінкора "Принц Вельський" в бухті Арджентії (Ньюфаундленд) призидентом США Рузвельтом і прем'єром Черчиллем була підписана Атлантична хартія, що визначала принципи побудови післявоєнного світоустрою. Американська сторона обомовлювала свою допомогу Британії розпуском її колоніальної імперії. Міжнародні банкири, які від початку 20 століття перебралися з Британії в США, прагнули доступа до ресурсів і ринків, без посередництва адміністративних важелів британських колоніальних властей. Черчилль пручався, але змушений був погодитися на компромісне формулювання, що колонії звільняться "за вільно висловленим бажанням зацікавлених народів". Британській імперії був підписаний вирок.

Хоча Сполучене королівство з союзниками перемогли в другій світовій війні, економічні затрати на війну набагато перевищили затрати на першу світову. Британія пережила важкі бомбардування. Вже доволі ослаблене торгове й фінансове лідерство Сполученого королівства занепало ще більше, на перші ролі в світовій економіці стали виходити Сполучені Штати Америки. Ріст антибританських настроїв у колоніях і зміна економічного становища стали важким випробовувнням для імперської влади. Протягом двох повоєнних десятиліть більшість колоній стали незалежними державами.

Після Другої світової війни почався розпад Британської колоніальної

імперії. Політика метрополії щодо визнання права колоній на незалежність

існувала в двох вимірах. Якщо виявлялося, що ту чи іншу колонію не

вдасться втримати в існуючому стані, то надання території статусу

домініона чи повної незалежності оголошувалося як акт милосердя та

великодушності з боку британської корони.

В січні 1947 році Канада стала першим домініоном, який почав надавати своїм жителям права громадянства. При цьому ще до 1977 року вони зберігали також статус британських підданих. В 1982 році Канада першою з домініонів затвердила власну конституцію.

Британська імперія втратила найціннішу колонію, Індію, яку називали перлиною корони, коли в серпні 1947 року після 40-річної боротьби під проводом Індійського національного конгресу на чолі з Махатмою Ганді, Індія добилася спочатку самоуправління, а потім повного суверенітету. Інша організація під назвою Мусульманська ліга на чолі з Мухамедом Алі Джінна досягла створення окремої мусульманської держави Пакистан (пізніше Східний Пакистан отримав незалежність і тепер відомий під назвою Бангладеш). Поділ Індії призвів до необхідності переселення великих людських мас. Після періоду насильства й заворушень, що забрали сотні тисяч людських життів, утворився Домініон Пакистан (через деякий час Ісламська республіка Пакистан) та Індійський Союз (через певний час Республіка Індія).

Мандат Сполученого Королівства на Палестину закінчився в 1948 році. Зважаючи на відверту війну між єврейським і арабським населенням, британці відкликали свої війська.

Бірма отримала незалежність у 1948 році. Вона повністю вийшла зі Співдружності, ставши першою державою після США, яка повністю розірвала зв'язки з британцями. В тому ж році отримали незалежність Цейлон і Малайзія, залишаючись у Співдружності.

Сингапур здобув незалежність у два етапи. Британці не вірили в те, що Сингапур досить великий, щоб самому захищатись від ворогів. Тому Сингапур разом з Малаєю, Сараваком, Північним Борнео і Сабатом, отримавши незалежність від імперії, утворили Малайську Федерацію. Цей союз проіснував недовго. В 1965 році Сингапур вийшов зі складу Малайзії, отимавши повну незалежнсть, хоча Сполучене королівство продовжувало надавати йому військовий захист.

Кінець Британської імперії наступив дуже швидко. В 1957 році після десяти років політичної боротьби отримала незалежність Гана, далі Нігерія і Сомалі (1960), Сьєра-Леоне (1961), Уганда (1962), Кенія і Занзібар (1963), Танганьїка (1963), Гамбія (1965),

Лесото (колишня назва Басутоленд) (1966), Ботсвана (Бечуаналенд) (1967) і Свазіленд (1968).

Більшість територій, що належали Британії на Карибських островах, вибрали незалежність після розвалу Вест-індійської Федерації, яка проіснувала з 1958 по 1962 рік. Незалежність отримали Ямайка (1962), Тринідад і Тобаго (1962), Барбадос (1966) та інші менші остови. Останньою утворилася держава Антігуа і Барбуда в 1981 році.

Гвіана отримала незалежність від Сполученого Королівства в 1966 році й стала республікою в 1970.

Остання колонія Сполученого Королівства на континенті, Британський Гондурас отримав самоуправління в 1964 році, був перейменований у Беліз в 1973 і отримав повну незалежність у 1981 році.

Але після перемоги прогресивних сил світу над фашистською Німеччиною, в умовах, коли співвідношення сил у світі явно змінювалося на користь демократії і соціалізму, положення британського імперіалізму в його власних колоніях виявилося досить складним. Йому приходилося маневрувати, щоб зберегти своє панування, і навіть уступати там, де іншого шляху не було. Британський імперіалізм змушений був рахуватися з обіцянками, даними під час війни народам колоній, до яких метрополії довелося звернутися по допомогу, коли імперія знаходилася у важкому положенні. Йому приходилося рахуватися і з національно-визвольними рухами, що розгорнулися в колоніях після війни, що уже неможливо було придушити силою.

відбулися потужні народні виступи

Деколонізація виявила всі слабкі сторони Англії. Зусилля по збереженню імперії сприяли консервації відсталості. Після поразки в 1956 р. агресії Англії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту (операція «Мушкетер»), Великобританія взагалі відмовилась від спроб зберегти імперію. Останньою спробою зберегти вплив в колишніх колоніях стало зміцнення Британської Співдружності націй.