27. Порівняйте наслідки Столітньої війни для подальшого розвитку Англії та Франції.

Столітня війна між Англією і Францією( 1337-1453). Перший етап війни був невдалим для Франції: англійська піхота мала лучників, які діяли тактично.

Жахливі поразки Франції, яка загубила армію та короля дозволили англійцям нещадно грабувати країну.

Війна поновилася у 1369 році. Її другий етап (1369-1396) був цілком вдалим для Франції.

Французький король Карл V витиснув англійців з південного заходу.

Третій етап столітньої війни (1415-1420) - самий короткий і найбільш драма-

тичний для Франції. Після нової висадки англійської армії на півночі Франції і жахливої поразки французів самостійне існування Французького королівства опинилося під загрозою. Четвертий етап розпочався у 20-х роках 15 століття і завершився вигнанням англійців із Франції в середині 50-х років. Цьому вигнанню посприяла виняткова постать Жанна Дарк,яка покинула Батьківщину і відправилась до Карла VII, щоб бути на чолі армії і вигнати англійців з Франції. війна зі сторони Франції мала визволительний характер. вона стала дла французів боротьбою за збереження можливості самостійного розвитку та створення основ майбутньої національної держави. Хоча Жанна Д'Арк і загинула, справа, розпочата нею, дала позитивні результати.

У 1436 р. Карл VII вступив до Парижа, а до 1453 р. всю територію Франції, крім міста Кале, було визволено від англійців. Столітня війна скінчилася, хоча й не було підписано ніякого миру.

Столітня війна мала далекосяжні наслідки. головний з них — об'єднання Франції та створення сильної централізованої держави: єдина армія та єдиний податок стали її головними ознаками. Якщо раніше рицар йшов на війну тому, що був пов'язаний з сюзереном клятвою вірності, то солдат — з обов'язку перед державою. Раніше побори на загальнодержавні потреби відбувалися за згодою тих, хто платив; тепер податки належало платити за підданство, і ніхто згоди вже не питав. Франція вийшла з війни дуже знищеною, більшість областей були пограбовані і спустошені. І все ж перемога допомогла закінченю обєднання французьких земель та розвитку країни шляхом політичної централізації. Для Англії війна також мала серьозні наслідки - англійська корона відмовилась від спроб створити імперію на Британських островах та континенті, в країні зросла національна самосвідомість. Все це підготувало формування національних государств в обох країнах.

28. Зробіть аналіз форм політичного режиму, які дала Англійська революція.

З 1629 в Англії встановився беспарламентський режим, що втілював занепадницьку форму абсолютизму. Разом зі своїми радниками, графом Страффордом і архієпископом Лодом, Карл I 11 років керував країною. Це призвело до великого розорення країни, обурення всіх верств населення.

В ході революції Карла I було страчено і утворилася республіка. З моменту її проголошення верховна влада в країні належала залишкам Довгого парламенту, в якому після всіляких «чисток» залишилися виключно індепенденти. Будучи фанатиками віри, вони розпочали будівництво держави відповідно до свого тлумачення Святого Письма. Крім того, індепенденти не терпіли будь-якого іншого тлумачення Святого Письма, тому одразу розпочали репресії проти інших релігійних сект. Найбільше постраждали дигери («справжні урівнювачі»), які розорювали пустирі, вважаючи, що вони не можуть бути чиєюсь власністю, а отже, є спільними.

Кромвель, звичайно, не поділяв поглядів дигерів. Він був твердо переконаний, що приватна власність є невід'ємним правом кожної людини, а встановлення майнової рівності — це порушення англійських традицій.

Інша секта —левелери («урівнювачі»), на чолі з Джоном Лільберном, стверджувала: оскільки перед Богом усі рівні, то слід для всіх встановити і рівні права. Урівнювачі оголошували народ джерелом влади. Але й вони зазнали гонінь і переслідувань.

Другою важливою силою в державі була армія, яка підкорялась особисто О. Кромвелю. Вона й забезпечила проведення всіх тогочасних реформ. Кромвель розігнав Довгий парламент і скликав конвент (Установчі збори), в якому були самі лише індепенденти. Цей конвент назвали «парламентом святих» (через побожність депутатів).

За згодою армії було прийнято нову конституцію («Знаряддя управління»), розроблену комісією під керівництвом генерала Ламберта. Схвалена 16 грудня 1653 р. Державною радою, вона передавала всю владу Оліверові Кромвелю — лорду-протектору Англії, Шотландії та Ірландії. Кромвель зосереджував у своїх руках всю виконавчу владу, отримував право затверджувати членів Державної ради, а також право збирати податки в розмірах, достатніх для утримання армії. Після цього в його руках було більше влади, ніж у короля напередодні революції. Законодавчу владу, за конституцією, було передано однопалатному парламентові, який складався з депутатів від найважливіших міст країни. Прийняття конституції 1653 р. свідчило про те, що народ був невдоволений як монархією, так і республікою.

Парламент, обраний за новою конституцією, виявив непокору Кромвелю. Парламентарі вимагали свободи віросповідань і політичної діяльності. Кромвель, погоджуючись із першою вимогою, категорично відкидав другу. Зрештою, він розпустив парламент, розділив країну на 14 військових округів, в яких усю повноту влади передав призначеним ним генерал-майорам. Прихильників короля було обкладено спеціальним податком. Святкування Великодня і Трійці було заборонено, як і недільні гуляння, спортивні змагання. Головними заняттями визначалися праця і молитва.

Отже, протекторат Кромвеля виявився військово-релігійною диктатурою, яка трималася на авторитеті сили, пуританських уявленнях про життя та успіхах диктатора у зовнішній політиці. Незабаром після смерті Кромвеля (3 вересня 1658) цей режим потерпів крах.