7.3. Форми забезпечення зобов’язань позичальника перед банком

Для зниження ризику збитків банк вимагає від позичальника визначених гарантій по поверненню коштів, наданих у вигляді кредиту. Однією з таких гарантій є забезпечення кредиту, що може виступати в таких формах:

застава майна позичальника;

переуступка дебіторської заборгованості;

гарантія або поручительство першокласного банку, фінансового органу;

ліквідні цінні папери;

переуступка на користь банку контрактів, вимог та рахунків позичальника до третьої особи;

поліси страхування життя;

договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості за позичкою;

інші грошові вимоги позичальника третій особі;

транспортні та товарні документи.

Застава є найбільш поширеним способом забезпечення кредитних зобов’язань. 90 - 95 % наданих позичок - це кредити, забезпечені заставою. При цьому боржник добровільно віддає майно в заставу й оформляє цю операцію договором із кредитором.

До заставного майна висуваються такі вимоги: висока ліквідність; можливість тривалого збереження (як правило в ході терміну використання кредиту); стабільна ціна; низькі витрати по зберіганню і реалізації; легкий доступ для контролю.

Заставним майном можуть бути: товарні запаси; дорожні документи; нерухоме майно (застава нерухомості називається іпотекою); устаткування, машини, механізми; транспортні кошти; цінні папери; дорогоцінні метали.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення кредиту, а і сплату відсотків і можливої пені за договором.

Відповідно до договору про заставу у випадку невиконання заставником (позичальником) кредитних зобов’язань заставоутримувач (банк) може реалізувати об’єкт застави у власних інтересах. Відповідно до Закону України “Про заставу” – “за рахунок закладеного майна заставоутримувач має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи відсотки, відшкодування збитків, нанесених простроченням виконання (а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойку), необхідних витрат на утримання закладеного майна, а також витрат на здійснення забезпеченою заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави”. Там також визначено, що у випадках, якщо суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставоутримувача, він має право, якщо інше не передбачено законом або договором застави, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України. Проте така перспектива для банку не приваблива, тому що вона ускладнює і затримує в часі компенсацію коштів банку, порушує його нормальне функціонування. Такі небажані ситуації можуть виникати внаслідок некваліфікованої оцінки об’єктів застави, неправильного визначення розміру кредиту, що дається під заставу, по інших причинах .

В даний час більшість банків, визначаючи розмір кредиту під заставу, застосовують так називане “подвійне покриття” (коли ліквідаційна вартість об’єкта застави вдвічі перевищує розмір кредиту). Такий метод дає банку можливість уникнути необхідність формування резерву для кредитних операцій у грошовій формі, але надто ускладнює можливість позичальника отримати кредит.

При визначенні розміру кредиту враховується ряд чинників, з якими можуть бути пов’язані потенційні вимоги банку у випадку неповернення позичальником отриманих у кредит коштів:

1)кредит - кошти, надані банком у борг на визначених умовах;

2)відсоток - плата позичальника за користування позичкою, що формується на ринку кредитних ресурсів під впливом багатьох чинників;

3)відрахування в резерв - кошти, що можуть використовуватися з метою створення спеціального резерву для відшкодування можливих втрат по кредитних операціях банку;

4)витрати на утримання об’єкта застави - кошти, спрямовані на створення необхідних умов для зберігання об’єкта застави;

5)страхові платежі - кошти, використовувані для страхування об’єкта застави, якщо відповідно до договору заставоутримувач зобов’язаний страхувати закладене майно;

6)збитки, заподіяні простроченням виконання - збитки, що несе банк, якщо позичальник не повертає кредитні кошти в повному обсязі в обумовлений термін;

7)неустойка - грошова сума, яку заставник повинен сплатити за невиконання своїх зобов’язань.

Тому банк для зниження кредитного ризику повинен керуватися таким принципом: вартість забезпечення (ліквідаційна вартість об’єктів застави) не повинна бути менше вимог банку, що можуть виникати у випадках порушення позичальником кредитних зобов’язань.

Гарантія являє собою зобов’язання третьої особи сплатити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Це договір, що укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути фінансово стабільні підприємства і банки.

Якщо позичальник не повертає у встановлений термін борг, забезпечений гарантією, то цей борг у безперечному порядку списується з рахунку гаранта.

Поручительство (порука) являє собою договір, відповідно до якого одна особа (поручитель) приймає на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов’язання в повному обсязі або частково. Порука забезпечує не тільки основне зобов’язання головного боржника, але і додаткові зобов’язання, наприклад, сплату відсотків за прострочення платежу, відшкодування збитків, сплати договірної неустойки. Вимога до поручителя може бути пред’явлена кредитором не раніше того терміну, коли головний боржник повинен був виконати своє зобов’язання. Поручитель, що сплатив борг за головного боржника, стає стосовно нього в те положення, у якому знаходився кредитор. До поручителя переходять всі права стосовно боржника, що належали кредитору, включаючи забезпечення (заставу, іпотеку тощо).

Переуступка (цессія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи. Ця форма забезпечення практикується при наданні позичок будівельним компаніям або фірмам, що здійснюють регулярні постачання товарів (надають послуги) за контрактом. Цессія означає передачу банку-кредитору права змінити напрямок виторгу на погашення кредиту при настанні терміна його погашення. Цессія здійснюється на основі складеного між банком і позичальником договору, у якому вказується сума вимоги й інші умови.

Існує дві форми переуступки дебіторської заборгованості: без повідомлення дебіторів (у цьому випадку грошові надходження від дебіторів передаються позичальником банку) та з повідомленням дебіторів( коли дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку).

Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику, означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро-, так і на макрорівні, а також страхувати окремі високоризиковані кредитні операції в спеціалізованих страхових організаціях.

Відповідно до Закону України “Про страхування” об’єктом страхування можуть бути майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном. Відповідно до нормативів платоспроможності страховика, страхова сума по одному договору страхування не може перевищувати 10% сплаченого статутного фонду й сформованих страхових резервів. У кредитних угодах передбачається кілька об’єктів страхування: першим є сума кредиту; другим - процентні платежі, які платить позичальник; третім - заставне майно.

На практиці широко застосовуються дві форми страхування - делькредерне (страхування кредитів) і кауційнне (страхування застави).

Сутність страхування кредиту (делькредерного страхування) полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику, що базується, в основному, на визнанні ризику неплатежу або неплатоспроможності позичальників. При делькредерному страхуванні банк має право на одержання страхового відшкодування збитків у випадку невиконання боржником зобов’язань, бере на себе частину (до 20%) відповідальності, а страхова компанія - приймає санкції при порушенні банком зобов’язань, пропонує форму договору, страхове покриття, залишає за собою право перевірки й самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків.

У процесі кредитування застосовують два способи страхового захисту: страхування ризику непогашення кредиту та страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту банку (або іншому кредиторові).

При страхуванні ризику непогашеного кредиту банк за договором може самостійно застрахувати кредит, підписавши зі страховою компанією договір про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому випадку сума страхових внесків ураховується при встановленні процентної ставки за кредит. Об’єктом страхування є відповідальність всіх або окремих позичальників перед банком за своєчасне й повне погашення кредиту й сплату відсотків за його використання. Страховиком виступає страхова компанія, що має ліцензію на здійснення такого виду діяльності, а страхувальником є банк. Страхувальник визначає сам: застрахувати відповідальність всіх позичальників, яким були надані кредити, або відповідальність кожного зокрема. Страхувальник має право застрахувати тільки суму основного боргу, або суму виданого кредиту з відсотками.

За умови страхування кредиту й відсотків по ньому страховик, в разі настання страхового випадку, виплачує страхувальникові відшкодування в розмірі від 50% до 90% непогашених боржником платежів і відсотків по них. Страховик зобов’язаний виплатити страхувальникові відшкодування протягом тієї кількості днів після настання страхового випадку, що зазначено в договорі.

При страхуванні відповідальності позичальника за непогашення кредиту страхувальниками є підприємства, установи й організації, фізичні особи, страховиком – страхова компанія.

Страхування полягає в тім, що клієнт надає банку страховий поліс, що підтверджує факт страхування клієнтом кредитної операції в страховій компанії. Страховий поліс розглядається банком як різновид гарантійного листа страхової компанії банку по фінансових зобов’язаннях до позичальника. Цей варіант страхування забезпечує повернення кредиту й відсотків по ньому лише у випадку, якщо страхова компанія згодна й здатна виконати страхове відшкодування.

Об’єктом страхування виступає відповідальність позичальника перед банком за своєчасне й повне погашення кредиту, включаючи плату за користування ним. Правила й умови страхування аналогічні правилам й умовам страхування ризику непогашених кредитів. Відповідальність страховика виникає при неповерненні боржником кредиторові суми протягом трьох днів після настання строку платежу.

Банк може самостійно застрахувати кредит, шляхом укладення зі страховою компанією договору про добровільне страхування кредитного ризику. При цьому страховик має право застрахувати тільки суму основного боргу або суму виданого кредиту з відсотками.

За умови страхування кредиту і відсотків по ньому, страхова компанія (страховик) із моменту настання страхового випадку виплачує страхувальнику відшкодування в розмірі від 50 до 90 % непогашених платежів по кредиту.

При кауційнному страхуванні (страхуванні застави) передбачається, що страхувальник-боржник захищає право свого кредиту. У випадку заставного страхування позичальник є страхувальником, а застрахованими є ризики застави.

Страхова сума кожного договору застави визначається на підставі вартості заставного майна й представляє верхню межу відповідальності страхувальника за збиток, що може з’явитися протягом терміну дії договору страхування. Величина страхового тарифу визначається індивідуально для кожного договору, інформація про його величину переважно представляє комерційну таємницю.